працювало. Кисню у природі знову стало доволі — незважаючи на синій автомобільний чад, що тік над проспектом Гагрріна. Здалека глянув на свій автомобіль, повагався і потихеньку пішов у бік трамвайної зупинки. Асфальт під ногами гойдався широко й розлого, було страшно, що машини і тролейбуси почнуть пересипатися з краю в край. Спинився і закурив "Опал". Сигарета здалася на диво смачною і помітно бадьорила. Слабість тепер Заїлася тільки в ногах.
На розі дорогу йому заступила циганка із замурзаним хлопчиком на руках. Нечаєнко не мав сили на опір, він просто спинився і безтямно їх споглядав.
— Дай п'ять копійок, гарний сивий мужчина, дай заради моєї дитини.
Глянув на дитину. Увагу хлопчика поглинув червоний швидкісний трамвай, який із шелестячим гудінням спинявся неподалік. Нечаєнко механічно поклав у руку жінки якусь білу монету,— мабуть, то був цілий полтинник, бо вона враз запобігливо заторохтіла:
— Спасибі, добрий чоловіче, я не циганка, а сербіянка, я бачу з цієї копійки, що ти щасливий тільки від бога, а не від людей, а від людей тобі самі нещастя, є така жінка, котра тебе кляне' жінка з дочкою, вона купала покійника, а воду вилила на твій слід, от і нема тобі щастя, і діло твоє валиться, а серце твоє,, а серце твоє, добрий чоловіче, хотіло спинитися, от що вона тобі наробила!..
Нечаєнко думав: "Звідкіль вона знає! Правда, Гостренька має дочку і мене клене, принаймні кляла — невже ж досі клене? — і діло моє валиться, і про стенокардію правда, от тільки про воду від покійника збре-хпла, але це щоб було страшніше...>
Чорні масні очі були позбавлені виразу: не добрі й не лихі, не хтиві і не байдужі —десь звернені у себе, у своє, вони не відривалися від обличчя Нечаєнка.
— Ти добрий чоловік, сердешний, і я тобі поможу, згадаєш потім добром...
Біля них опинилася ще одна циганка: молода жінка, смаглявим личком своїм схожа на індуску,— вона вихопила з рук першої ту монету і почала над нею шепотіти, і тоді сказала:
— Буде на тебе казенна бумага, і приїде до тебе великий начальник, щоб зробити тобі зло, але маєш вийняти синеньку або червоненьку бумажку, ми скажемо над нею заповітне слово, а ти підеш сьогодні на кладовище і закопаєш, де я тобі скажу...
Аж оця химерія протверезила Нечаєнка, він відсахнувся від жінок, і молодша тОЇ ж миті дмухнула на пол-тиник і показала Нечаєнкові порожню долоню. Він озирнувся: розгублений чоловічок тиснувся до дерева і зацьковано лупав очима, чекаючи допомоги невідомо звідкіля, а біля нього крутилися циганки і торохтіли, і вимагали, і віщували. Нечаєнко звернув увагу на одяг: спідниці на них були, як воно й водиться, довгі й барвисті, а все інше — яскрава синтетика, райдужний калейдоскоп, куртки з накладними кишенями — мрія модників і модниць, короткі плащі з хутровими облямівками, на •головах не циганські хустки, а косинки усіх кольорів, які тільки може створити хімічна промисловість, і кокетливі мохерові шапочки, і довжелезні шарфи, щоправда, все не дуже чисте.
Він нахилив голову, як бугай, і важко рушив уперед. Кумедна пригода. Але ж яка спостережливість!
Він перетнув проспект Гагаріна — усвідомив, що йде на завод. В ньому зайнялася і враз огорнула його палка і ніжна любов до Ганни Іванівни, над усе забажалося додому, до неї, до повного звільнення від думок.
Він ішов на завод, і кожним своїм кроком відчував, як розжарюється в ньому, переймає усе єство його ненависть до своєї слабості, ненависть до чайківської катастрофи, і впертість — важка, чавунна нечаєнківська впертість. Вирішив, що дійде пішки. Отак-о спокійно, розважливо й розмірено, із добрим для серця ритмом.
Катастрофа. Обпечений.парою незнайомий йому слюсар Музика. Моторошна невідомість. Все це мусить відступити і почекати — недовго, може, якісь хвилини, поки він відновить сили. З ним щойно сталася перша серйозна атака стенокардії. Охоплений панікою, метушливий, тим більш хворий, Нечаєнко нікому не потрібний.
Зосередився і спробував повернути себе до того стану, який пережив минулої ночі в поїзді (і мимохіть згадав, як сам собі хвалився, що не відчуває серця). Остання лопатка майбутньої турбіни має свою математичну ідею. Уява Нечаєнка збудувала у просторі осі координат— три абстрактні лінії перетнулися під прямим кутом... Крок по кроку ішов Нечаєнко повз Кінний ринок — попід Довжелезними прогонами скляних стін стояли ряди "Жигулів" і "Москвичів", а за ними, також під чистим небом, люди торгували айстрами; айстри й автомобілі подвоювалися у склі. Він ішов у бік Московського проспекту і відчував той благодатний плин творчості, що підносив його на вищий рівень буття.
Функція в його системі мала4вигляд пульсуючої світлом безтілесної крапки — блакитної іскри, котра рухалася і залишала по собі світлий слід: натягувалися незримі математичні сили, і блакитна іскра, шукаючи їхньої рівнодії, все рухалася, вперто рухалася вгору і в глиб простору, все крутіше просвітлюючи напружену круту параболу...
— Мужчина, а де тут універмаг "Харків"? Він пояснив.
— Звиніть, а яка марка йде на "хитизе"?
— Чому марка?
— Ну — трамвай? Він відповів.
Одночасно з математичною абстракцією вибудовувався й рухався в його уяві інший світ—матеріальний, металевий, розпечений. Нестримне у своїй могуті обертання ротора з усіма його сонцеподібними дисками, і робота лопатки, вразливої останньої лопатки з її витонченою формою і неможливою довжиною. У приймальні сказав:
— Будь ласка, запросіть до мене Рюрика Корнійо-вича.
— Він поїхав на Чайку,— відказала секретарка.— Він думав, що вас там зустріне.
— Так...— Нечаєнко неквапливо підійшов до столика в кутку, націдив із сифона склянку газованої води і випив —Так... Це добре... З'єднайте мене з лікарнею.
Він пройшов у кабінет. На його столі лежав аркуш білого паперу, до якого була приколота маленька газетна вирізка. Нечаєнко одягнув окуляри. То була інформація про авіакатастрофу в Африці: розбився гігантський лайнер фірми "Локхід", на його борту було 305 чоловік, і всі загинули. На аркуші енергійним почерком його заступника було написано: "Дорогий І. Г.! Запевняю Бас, що конструктори фірми "Локхід" внаслідок цієї катастрофи не кінчали життя самогубством і навіть не терпіли мук сумління! Вони не винні — така вже наша цивілізація. Будьте спокійні і врівноважені. Ваш Р. Риб-ченко".