Задзвенів телефон. Нечаєнко даремно бурчав: міністр подзвонив точно о четвертій, як і обіцяв. Спочатку розмова була уривчаста і недоброзичлива. Нечаєнко не хотів сердитися!
— Висновки Шальварського шкідливі не тим, що скеровані проти мене,— може, в цьому вони і справедливі...
— Та ви що?!..— нахилився до нього Дем'янко, і Не-часнко заспокійливо підняв руку, А тим часом продовжив: — Вони шкідливі тим, що упереджені і некомпетентні. Ми у себе на заводі ка-те-го-рич-но відмовляємося їх розглядати.
— Я це зрозумів!..— мовив міністр і почав сваритися на вчорашні телеграфні реляції, які ігнорували діяльність міністерської комісії, але врешті заспокоївся, і Нечаєнко знову почув знайомий врівноважений баритон з командирськими інтонаціями.
— Ми вклали у ваші турбіни мільярдні кошти. Якщо в цих машинах почнуть сипатися лопатки — ми відкотимося на п'ятнадцять років назад. Чи усвідомлюють це на заводі?
— Усвідомлюють,— раптом заспокоївся Нечаєнко. Це саме майже дослівно він казав на нараді в день аварії.
Міністр сказав:
— Якщо ми вам дамо один рік на профілактику і, в разі потреби, доводку по всіх діючих блоках Н-800, чи ж зможете гарантувати успіх? Ви знаєте: зупинка кожного блоку — подія надзвичайна, чи візьмете на себе відповідальність за кожну таку зупинку?
— За однієї умови,— відказав Нечаєнка Міністрові ці слова не сподобалися. Після короткої
виразної паузи він сухо запитав:
— Якої умови?
— Ніяких комісій! За один рік завод зробить усе, про що ви сьогодні сказали і про що ми вам учора писали у своїй, як ви кажете, реляції. Без Шальварських. Ви* явіть до заводу довір'я, і вся відповідальність — на нас.
Знову пауза—і чіткий, навмисне монотонний голос:
— Домовилися. Вся відповідальність — на керівниках аводу. Шальварський відкликається. Працюйте.
— Пробачте, Степане Даниловичу! — вимовив Неча-нко.— Ще хвилину уваги. Від сьогодні я подаю у від-тавку.— Він зробив паузу, щоб дійшло, і швидко закін-ив: — Не поспішайте заперечувати, це рішення зважене остаточне.
Мовчання. Потім почулося:
— З вами, дорогий, не заскучаєш,
— Моє рішення продиктоване міркуваннями принциповими, однак воно має непохитне медичне обгрунтування: передінфарктний стан.
Мовчання.
— Іване Гнатовичу... Якщо вас образила поява Шальварського....
— Степане Даниловичу, дорогий мій чоловіче, товаришу міністр, у нас із вами не дитяча розмова, а цілком серйозна. Рекомендую на місце головного конструктора Енергетичного заводу завідуючого відділом Інституту проблем машинобудування доктора технічних наук Федора Юрійовича Дем'янка.
— А ви?..— голос міністра зів'яв, і не стало в ньому державної криці, і Нечаєнко пожалів того чоловіка за вісімсот верст, бо життя в нього було, що й казати, не мед.
— Я?.. Підлікуюся. А тоді проситимусь у той же ж таки Інститут проблем... Буду, знаєте, теоретизувати... І консультантом на Енергетичному.
Настала довга пауза. Можливо, для міністра вона була обтяжливою, а Нечаєнко тим часом відпочивав від розмови. Крізь напівстулені повіки дивився на полинялого безбарвного Дем'янка і легко усміхався: розгубленість до смішного не личила тому чоловікові. Сухо озвався міністр:
Пишіть обгрунтовану заяву. Розглянемо на колегії і в ЦК партії. Я вам нічого не гарантую. Тим часом лікуйтеся. Бажаю всього найкращого.
Сиділи удвох і мовчали. Дем'янко дихав протяжно, нарешті мовив:
— З вами не заскучаєш.... Нечаєнко пожвавився:
— От і міністр так сказав!
— Може, розтлумачите мені, тугодумові?
— Музика. От бачите, міністр про нього не спитав, бо знає: якщо ЧП — повідомлять. Це не від черствості, мені й інші казали: не бери цю трагедію на свою совість. А для мене... доля Музики опинилася в самому центрі проблеми. Я був би непослідовний, залишившись головним конструктором. Це — питання світоглядне.
Подивилися одне на одного і, не змовляючцсь, на телефон. Нечаєнко усміхнувся з печаллю і опустив руку в кишеню. Намацав трубочку з нітрогліцерином, потримався за неї двома пальцями, потім вийняв два запрошення. Легким щигликом послав їх через стіл Дем'янкові:
— Візьміть. Вам буде цікаво, і Леся матиме задоволення. Сьогодні у кріогенників концерт старовинної музики. Грає камерний ансамбль Київської філармонії. Початок о пів на восьму.
Дем'янко прочитав запрошення. Скосився на телефон. Зітхнув і похитав головою.
— Я вам обіцяю, Іване Гнатовичу, що обов'язково піду на концерт старовинної йузики. Як тільки вони приїдуть наступного разу.
1979-1980