І це був поїзд з Чайки, де у самі небеса встромила свої 250-метрові димарі Чайківська ДРЕС, де крутилися турбіни Нечаєнка, тільки Нечаєнка, нагнітаючи в енергетичну мережу два мільйони чотириста тисяч кіловат своєї потужності. Там було дві п'ятисотки і дві трьохсот™, а найголовніше — там була найперша Н-800, головний зразок, але ж турбіна не вибухає, турбіна не може вибухнути, це дурниця...
Нечаєнко продовжував машинально рухатися за Алі-ною, і якось не помітив, що вони підійшли до службової чорної "Волги". Вони вже їхали вулицями міста, а в ньому все перекочувалися ті дивні слова, що він вихопив з натовпу, і напружувалися нерви, і зосереджувалася воля, щоб утримувати душевну рівновагу. Бо страх походить від браку інформації, а він ще не знав нічого. Він сказав водієві:
— Петрику, спочатку мене — на завод.
2
Кость Музика ходив на роботу на пів на восьму, а Тетяна—на дев'яту. Вона підіймалася разом із-ним, з ним і снідала, а потім встигала зібрати його, підняти і нагодувати Іринку і з нею разом вирушала до єдиної" школи Чайківської ДРЕС: мама — вчити, дочка — вчитися.
Вони снідали омлетом, який називали молочною яєш-нею. Тетяна вміла так сполучати яйця з молоком і так ніжно їх засмажувати, що це було не схоже на омлет — соковита, ледь підрум'янена безформна страва; зверху її присипали*дрібно нарізаною зеленою цибулею.
— Лучче* не бува і не треба,— такою була думка Костя.
— Сьогодні де? — спитала Тетяна.
— У машинному залі. Біля вісімсотки. Не машина, а мамонт, ніяк не звикну. Бронтозавр. Це тільки зверху, а під підлогою — ще вдвічі більше.
Тетяна глянула здивовано. Кость повільно, із задоволенням їв, і тривога в його голосі лиш уявилася Тетяні. Вона все ж таки спитала:
— Аз ними бувають... аварії?
— Все буває.— Обличчя в Костя було довге, смагляве, ніби упокоєне якоюсь внутрішньою впевненістю, а зіниці очей — швидкі, проникливі.
— Все буває,— повторив він.— Минулого року на Ко-ропецькій ДРЕС. Аварія на трансформаторі, спрацював захист генератора, генератор відімкнуло від турбіни, турбіна пішла в розгон. Полетіли лопатки.
— І що?
— А нічо. На місяць спинили блок.
— То чому ж ти тривожишся?
— От дівка чортова. Відьмака. Хто тобі сказав?..
— Флюїди. Від тебе походять флюїди, а я їх уловлюю.
— А ця... Н-800... Ну, таке воно величезне, що вже я бачив їх перебачив, а тут — моторошно якось.
"Погорілець так не казав і не відчував",— подумала Тетяна.
Кость дивився їй в обличчя. Гарна жінка була в нього: кароока, сказав би, що й кирпата, але ніс у неї був тонкий, і кирпочка на ньому — шляхетна. Вона була лобаста, здивовано-іронічна, трохи стомлена. Тільки метнула поглядом по його обличчю — і мерщій накладати добавку, а він все ж таки сказав:
— Нечаєнко з Погорільцем у цю машину закохані, як у молодицю: коли пускали, вони обидва сором'язливо рюмсали.
— А чо не приїжджа дядько Олесько? — сказала дзвінко дитина. Іринка-Малявка в самій нижній сорочечці стояла на порозі кухні. Вона уважно вислухала всю розмову і своє втручання вважала природним.
— Мабуть, має справи в Харкові,— сказала Тетяна.— Він там живе.
— А потім приїде,— мовив Кость.
— Ну що ти обіцяєш...
— Щоб мені приїхав! — гукнула Іринка-Малявка.— Щоб мені був туті! Бо я його люблю більше всіх.— І задля переконливості сварливо додала: — Ач які хитрі!
— У мами й дочки однаковий смак,— сказав Кость Музика й підвівся з-за сто.лу.
Тетяна зібрала йому крихітний чемоданчик із сніданком, на порозі звично поправила лацкани спецівки і поцілувала в щоку. У ці хвилини вона ставилася до ,К°СТЯ не як до чоловіка — скоріше мала його за свою другу дитину. Це.почалося кілька років тому, коли впала на їхню сім'ю густа тінь від третього-зайвого. Вони ніколи про це не говорили, тільки Кость зрідка і обережно, як, бува, пальцем торкають зажилу рану, згадував його ім'я і при тому зиркав в її обличчя,— вона ж не згадувала його вголос ніколи,— а бачитися з тим чоловіком доводилося, бо така була їхня робота. Так воно вже сталося, що у ті загрозливі дні Кость виявив дріб'язкові, майже істеричні ревнощі, а вона — силу.
З
"12 вересня о 8.00 ранку на п'ятому енергоблоці Чай-ківДРЕС сталася аварія турбіни Н-800 № 1. Зруйновані корпус вихлопної камери, диск останнього ступеня, конденсатор, пошкоджена покрівля машинного залу; електрослюсар Музика, який працював біля шостого блоку, травмований. Директор ЧайківДРЕС Лисков. Телефонограму прийняв черговий Ропа. 8 год. 25 хв."
Нечаєнко, опустивши аркуш з телефонограмою, сліпо дивився поперед себе, та ось наштовхнувся поглядом на розчахнуті страхом очі секретарки — вимовив рівно, наче без виразу зчитував з папірця:
— Дайте на мій телефон ЧайківДРЕС п'ятий блок, негайно.
Він пройшов у свій кабінет і сів до столу.
Страх—найбільш руйнівне і знесилююче почуття. У слабкої людини від страху слабшає воля, в'яне гідність і з'являється моральна всеядність. Сильна людина, відчувши страх, негайно запалюється протестом, бурхливим небажанням його визнати — і жагою дії, вчинку, руху, бо така людина підсвідомо або ж свідомо знає, що страх породжується невідомістю і від нього треба рятуватися знанням.
Задзеленчав телефон службового зв'язку, то була електростанція, він її впізнавав за тембром.
— Лисков біля апарату.
— Розповідай, Семене Леонтійовичу.
— Це ви, Іване Гнатовичу? Що ж розповідати... Я вам передавав...
— Розповідай, прошу тебе.
Голос директора вібрував неприродно, він намагався рівно дихати і через це його мову перебивала задишка:
— Після восьмої двадцяти турбіна пішла в... в рознос диск останньогоступеня розколовся і частина... і частина полетіла вгору, пробила покрівлю і пішла, пішла...
— Куди пішла?! — гримнув Нечаєнко.
— Пішла, пішла в небо... уламок диска упав біля Лиманівки на самій околиці... на самій околиці села... що робилося... повний машинний зал пари наче вскочили у грозову хмару і пара рвонула крізь покрівлю тут такого було ревища... ревища такого, наче сотня реактивних лайнерів... вибачай, Іване Гнатовичу, я ще не в порядку...
— Скільки потерпілих?
— Один я ж переказував слюсар Музика... Музика працював, його обпекло парою і здається вдарило...