— Але що це означає? — спитав Данкен. — За нами стежать, і нам загрожує погибель!
— З розкиданих головешок видно, що в когось були недобрі заміри, а цей ось індіянин ствердить, що ніякого лиха не заподіяно, — відповів розвідник і, спокійно опустивши рушницю, рушив до Чингачгука, що знов вигулькнув у світлі вогнища посеред форту. — Ну як воно, сагаморе? Чи справді мінги на нас посідаються, чи це тільки один з тих тхорів повзучих, що плентаються у хвості війська, скальпують полеглих, а тоді вдома перед жінками своїм геройством хваляться?
Чингачгук спокійнісінько сів на своє місце, оглянув головешку, поцілену кулею, що замалим не стала фатальною для нього самого, і лишень аж тоді відповів коротким англійським словом, піднісши вгору пальця:
— Один.
— Так я й думав, — мовив, і собі сідаючи, Соколине Око. — Негідник устиг чкурнути в воду, ще заким Анкес до нього допався. Тепер ото розбрешеться, як він натрапив на велику засідку, йдучи слідом могікан та білого мисливця — за офіцерів не буде мови, бо в такій перечепі вони мало що вартніші за дітлахів. Що ж, нехай собі, хай. У кожному народі є чесні люди, хоч між макуасів їх і не густо, і вони зневажають самохвальця, що бреше в живі очі. Куля того шельмака просвистіла в тебе біля вуха, сагаморе.
Чингачгук байдуже глянув у той бік, куди влучила куля, і знову прибрав спокійної пози, — мовляв, такій дрібниці з рівноваги його не вивести. В цю мить з темряви виринув Анкес, сідаючи до вогнища з таким самим незворушним виглядом, що й у батька.
Гейворд зацікавлено й зчудовано придивлявся до цієї сцени. Йому видавалось, що лісовики можуть порозуміватися в якийсь таємничий спосіб, для нього незбагненний. Замість хапливої і велемовної розповіді, в якій білий юнак спробував би переповісти, ще й перебільшивши, свої пригоди на рівнині, молодий могіканин, видимо, задовольнився тим, що його вчинки самі за себе промовляли. Та, правду мовивши, й нагоди похизуватись індіянинові не випадало. Якби не запитання Гейвордове, жодного слова не було б сказано на цю тему.
— Що сталося з нашим ворогом, Анкесе? — спитав Данкен. — Ми чули постріл твоєї рушниці і сподіваємось, він був не даремний.
Молодий ватаг відгорнув полу своєї мисливської куртки і спокійно показав на жмут волосся — знак перемоги. Чингачгук узяв скальп у руки і яку хвильку уважно розглядав його. По цьому кинув з виразом зневаги на суворому своєму обличчі й мовив:
— Онейда.
— Онейда! — підхопив розвідник, що був уже втратив цікавість до всієї пригоди, впавши в задуму, як і його приятелі-індіяни. Але тепер він підступив ближче й пильно приглянувся до кривавого символу. — Ну й ну! Якщо ці онейди йдуть нашим слідом, вони скоро оточать нас з усіх боків! Але й то ж бо: білий не добере різниці між клаптем шкіри того чи того індіянина, а отже сагамор твердить, що цей скальп із черепа мінга. Ба навіть якого саме плем'я цей бідаха, і то каже так легко, наче скальп — це сторінка книжки, а кожна волосинка на нім — літера. Тож яке право мають білі похвалятися своїм знанням, коли й наймудріший з-посеред них не годен прочитати мови, зрозумілої дикунові?! А що ти скажеш, парубче? Якого плем'я цей негідник?
Анкес підніс очі, глянув у лице розвідникові і відповів лагідним своїм голосом:
— Онейда.
— Таки, онейда! Коли індіянин щось каже, то це здебільша правда. А коли його слова підтвердить ще й другий індіянин, то це вже свята правда!
— Бідолаха взяв нас за французів, — сказав Гейворд, — інакше він би не зазіхав на життя друга.
— Аякже, ото він могіканина, в його бойовому розмалюванні, сплутав з гуроном! Це так, якби ви сплутали білі уніформи Монкалмових гренадерів з червоними куртками англійських вояків! — відказав розвідник. — Ні, змія та знала, що робить. Ніякої тут помилки немає, бо делавари й мінги ненавидять одні одних незалежно від того, по якім боці вони у війні білих. Тим-то, якби цей гемон став мені на дорозі, я б, і хвильки не гаючи, випалив би в нього з "оленебоя", дарма що онейда служать англійському королеві, також і моєму владареві.
— Це було б порушення договору і негідний для вас самих вчинок.
— Коли довго спілкуєшся з яким людом, — вів своєї Соколине Око, — і люд той щирий, а сам ти чесний, то неминуче ви заприязнитеся. Воно, правда, білі своїми підступами допровадили індіян до такої мішанки, що важко й зрозуміти, хто з ким ворогує, а хто в друзях. Гурони й онейди, які розмовляють чи не однаковою мовою, полюють на скальпи одні одних, а між делаварів стався розбрат. Менша їх частина й досі на березі своєї річки, коло великих вічових вогнищ, і б'ється на тому самому боці, що й мінги; більша ж частина оселилася в Канаді, з уродженої ворожості до макуасів. Отож і дійшло до безладу та непорозуміння у війні. Але вдача індіянська не змінюється з кожним поворотом політики, і сподіватись любові між могіканином та мінгом можна не більше, як між людиною та змією.
— Це прикро чути.
— Щодо мене, то я люблю справедливість, тим і не скажу, що ненавиджу мінгів. Але тільки через ніч той зайда онейдів не запізнався з "оленебоєм".
По цій мові наш чесний і несхильний лісовик, визнавши свої міркування за досить переконливі для кінця розмови, — хоч би співрозмовник і іншої був думки, — відвернувся від вогнища. Гейворд же, непризвичаєний до лісової війни, коли щохвилі можна сподіватися підступного нападу, почувався не дуже безпечно і зійшов на вал. Зовсім не те було з розвідником та індіянами. Їхнє чуття, виплекане понад усяку міру тривалим досвідом, не тільки вчасно перестерігало їх перед небезпекою, але й дозволяло її належно оцінити. Жоден з них трьох не мав тепер сумніву в цілковитій безпеці — це було знати з того, як вони готувалися до наради про подальші дії.
Данкен, із свого боку, досить знав індіянські звичаї, щоб збагнути, чому підсилено багаття і чому вояки, не виключаючи й Соколиного Ока, так поважно та врочисто посідали коло вогню. Примостившись сам за виступом валу, звідки він міг і вогнище бачити, і пильнувати за можливою небезпекою ззовні, Гейворд погамував свою нетерплячку і став чекати наслідків наради.
По короткій і промовистій паузі Чингачгук запалив люльку з дерев'яним цибухом, що її було майстерно вирізьблено з місцевого м'якого каменю. Кілька разів затягшись запахущим димом, він передав люльку розвідникові. В такий спосіб люлька обійшла круг тричі, і все це в цілковитій мовчанці. Потім сагамор, як найстарший віком, у небагатьох розважених словах виклав план дії. Розвідник щось одказав, не погодившись із ним, і тоді індіянин заходився побивати співрозмовникові докази. Увесь цей час Анкес сидів мовчки, шанобливо слухаючи мову старших, аж поки Соколине Око Задля ґречності не запитався і його думки. З поводження мовців Гейворд зрозумів, що батько й син обстоюють один погляд, а білий доводить щось інше. Суперечка поволі жвавішала, стало ясно, що вже й амбіції роз-мовців долучаються до неї.