— Дай йому по шиї, Джеку! — не втерпів Руперт.
Я вже збирався це зробити, але наш кузен-гвардієць накивав п'ятами.
Однак на двох найважливіших зустрічах мене не було, і хоча згодом Руперт дуже яскраво і в'їдливо все мені розповів, він все-таки багато опустив подробиць, і я змушений додати дещо від себе. Адже я добре знаю дійових осіб і обставини, в яки.х розгорталася драма,.
Перша дія відбулася на четвертий чи п'ятий день після від'їзду Джо. Руперт повернувся пізно, бо вони з Фредді вечеряли разом з повіреним у справах Парком та — ви й не повірите! — Пінком Бендіго. На східцях свого будинку він побачив адмірала: мабуть, той ждав його в машині, поки не доповіли, що Руперт виїхав додому.
Руперт, дуже здивований, запросив адмірала до себе. Лілл, тримаючи в руці ксГтелок, міцно стискав якусь рожеву теку. Не знявши пальта й рукавичок, він сів скраєчку на канапу в холодній вітальні. Рожеву теку Лілл прклав на столик перед дзеркалом і тарабанив по ній пальцями.
— Ось поглянь,— почав він.одразу,— і ти зрозумієш, що .місіс Водоп'янова — приставлений до тебе агент. їй доручено завербувати або ж шантажувати тебеА
— Шантажувати! — вигукнув Руперт,— Це вже щось зовсім нове...
— Так, ми досі мовчали, хоч нам це давно відомо. Я тобі не казав, бо ми сподівалися уникнути неприємностей.
^— Тоді навіщо казати тепер? — обурився Руперт.— Це ж дурниця!
Адмірал скинув рукавички.
— Дурниця не дурпиця, а докази ось тут,— постукав він по досьє.
— Звідки ви таке взяли? — запитав Руперт, беручи теку. Лілл посміхнувся.
— У нас є де брати, як тобі відомо...
— І ви певні, що це переконає мене?
— Бе8 сумніву.
Руперт поклав теку й одійшов до каміна. Адмірал теж підвівся. Між ними була тепер холодна стіна ворожнечі; в цьому порожньому й вихололому будинку, де не топилося без Джо й дітей, не подавали традиційного чаю або чогось випити, ніби спинилось життя.
— "Припустімо, що я вам повірив. Чого б тоді ви хотіли від мене?
Адмірал якусь мить подумав.
— Нічого. Головна небезпека в самому тобі, як ти знаєш. Коли я зможу довести, що' ти був просто бажаним гостем для них, то ми 8Ітхнемо спокійніше.
— Так... .
— І тоді ти можеш чинити як завгодно. Руперт знову підняв теку.
— Невже тут є якісь докази?
— Цілком достатньо для тебе,— мовив адмірал. Руперт простяг йому теку.
— Ні, адмірале. Мені це не цікаво.
!..— Розумію. Але почитати варт. Від правди не втечеш. — Мені не треба папірців, щоб знати правду. Що дужче и напираєте, то зрозуміліше для мене. Ви самі все це ви-адали! — Невже ти не розумієш,— в голосі адмірала почулося оздратування,— яка небезпека чигає на тебе? Невже не [бачиш, як я до тебе" ставлюсь...
Ї — Робіть, що хочете,— обірвав його Руперт,—я не стану ;вам пособляти.
— Гаразд... Тоді май па увазі, ми зробимо все, щоб місіс Водоп'япова не виїхала звідси. Тут цілком досить, щоб дати їй по заслузі...
— Вона користується дипломатичним імунітетом,— підкреслив Руперт.— Ви не посмієте її затримати.
— Спершу візьмемо під сумнів дипломатичний імунітет...
— Я вже попереджав, що я зроблю, коли ви її зачепите.
— Так,— скрушно мовив адмірал.— Але, хіба ти не бачиш, що в тебе прірва під ногами? Все ж упаде на твою голову, якщо ти наробиш дурниць. Тоді я нічим не зараджу.
" Він узяв теку й знову простяг її Руперту, але той лише презирливо одверпувся. Тоді адмірал зігнув теку навпіл, запхнувши до кишені пальта, кинув "прощавай", ніби вмивав руки. Вони спустилися до дверей, і Лілл рушив до машини. _ А вранці Руперт подзвонив до Радянського посольства і попрохав Ніну Водоп'янову. Йому сказали почекати, а згодом інший голос чемно повідомив, що Ніна Водоп'я-нова підійти не зможе. Руперт попередив, що приїде за півгодини, бо йому неодмінно треба бачити її.
В посольстві запитали, що йому треба. Руперт назвав* своє ім'я і пояснив, що неодмінно повинен бачити Ніну Во-доп'янову.
— Будь ласка,— запросив юпак, який відчинив йому, і провів до невеличкої вітальні, де покоївка готувала столик до чаю. За вікнами впдно було розарій і тенісний корт. Руперт почув кроки Нінп й хутко підвівся.
— Пробачте, що я так раптом... Та в мене не було іншого виходу.
— Нічого,— відповіла вона.— Я знала, що ви прийдете.
— Можна говорити з вами тут?
— Звичайно. Хочете чаю?
Вони сіли за столик: нона на турецьку канапу, а він — у крісло. Ніна налила йому чаю й запропонувала солоне печиво з ікрою й .крабами. Обоє мовчали, ніби дослухаючись до болю сердець та гірких думок, сповнених безнадії.
— Коли ви їдете? — озвався Руперт.
— Наступної п'ятниці.
— Так скоро!..— Він трохи повагався, але вирішив говорити начистоту.— Я прийшов попередити, що вони хочуть затримати вас.
Вона приплющила очі й легенько кивнула.
— Ви знали? — здивувався він.
— Мені це сказав той самий тип, що чіплявся до мене в Грінвічі. На ньому був брудний плаЩ, і я помітила його ще на катері, коли перепливали на той бік: він сів поруч і лякав мене всілякими жахами.
— Тепер я не в змозі чимось зарадити...
— Сумно, друже. Скільки горя ми одне одному завдали.
— Пізно вже каятись,— похитав головою Руперт.
— Чого ж вони хочуть? — обурено спитала вона.— Дізнатись од мене те, чого я не відаю?
Він тільки мляво посміхнувся.
— Хочуть викрасти мою таємницю, яку знаєте лише ви.
— Ви що, жартуєте?
— Ні. Але вони певні, що я рнаю якусь страшну таємницю. І ви теж... #
Нам не слід було зустрічатися,—спокійно мовила вона,— не слід було йти за покликом сердець... А мені не варт було приїздити до Англії... щоб вас побачити. Ось де наша помилка!
— Ні! Не кажіть такого!
— Та вони ж усе забруднили, Руперте!
* — Хто може забруднити чисті почуття? Єдине, що лякав мене,— щоб вони вас не скривдили, і я хочу знайти якийсь вихід.
— Я сказала тому типові: "Хіба ж може подобатись ваша країна, коли ви отаїс чіпляєтесь?" — та він не зрозумів. А тепер я хочу щонайшвидше поїхати й ніколи сюди більше не пбвертатись.
— А є можливість виїхати таємно? — запитав віп.
— Так я не можу,— відказала Ніна, доливаючи чаю. Ніна, як і Руперт, ійоді здавалась гордячкою. Він знав,
що вона все віддаляється, аби виплутатись із пастки, в яку потрапила. Ніна поверталась до рідного світу, в якому він був чужий.