В залі для пасажирів Пеггі щебетала Рупертові, як вона заздрить йому і Джо, яка в них чудова сім'я тощо.
— Ні, я мушу забрати дітей з інтернату,— закінчила вона.— Просто злочин віддавати їх туди у вісім років!
— Я сам це спізнав,— погодився Руперт.
— Ви з Джо молодці, що тримаєте своїх дома.
Вона сподівалась на його співчуття, і Руперт терпляче слухав. Я відійшов, хай собі поговорять, а Руперт, розповідаючи потім про їхню розмову, дещо пом'якшив, хоч основного не втаїв. ^
— Мені давно хотілось порадитися з вами,— призналась вона,— бо ви єдиний нормальний чоловік з тих, кого я знаю.
— А Фредді? — здивувався він.
Пеггі посміхнулась і заявила, що саме про Фредді й збирається говорити.
— Я хотіла вас запитати, що вчинить Фредді, коли дізнається, що я обманюю його.
— Як? У прямому розумінні?
— Дурненький, як жінка чоловіка. Руперт відчув себе незручно.
— Не знаю, Пег... Мене не варто про таке питати. їй-право, не знаю.
— Але ж у вас з ним майже однакові погляди на мораль, хоч і зовсім різне ставлення до життя. Тому я й аа-питала.
— Ні, ви помиляєтесь. Я навряд чи схожий у чомусь на Фредді. —
— Ну, а як би сприйняли це ви?
— Не знаю. Будь-хто може допуститися помилки... Раптове захоплення...
£ — Та ні ж бо. Це тягнеться вже давно. —; — Невже? А я вважав, що ви живете з ним у злагоді... • — Так,— мовила вона байдуже.— Ми живемо прекрасно. Але все не так просто. В ^ьому плані все не просто. Я маю на увазі фізіологію. Хоч мене зовсім не це турбує. Мене турбує не моє інтимне життя, а Фредді. Я б хотіла сама йому все розказати, щоб потім він не докопувавсь, хто та чому...
— Не треба! — вигукнув Руперт.— Нічого йому не кажіть!
— Чому?
— Бо чоловіки ніколи цього не прощають:
— А жінки? — обурилась Пеггі.—Жінки, думаєте, прощають?! Та він усе одно вже знає...
— Ви певні?
— Звичайно! Хоч не підозрює, хто він. Смішно, але ми можемо спокійнісінько ладити одне з одним, поки Фредді не дізнається, хто він. Він думає зовсім на іншого. Та коли позбудеться своїх неприємностей, обов'язково докопається. Ось чому я хочу сказати йому. І саме тепер, коли в нього стільки клопоту. Тому й питаю вас, як він до цього поставиться? Що б ви зробили, коли б Джо отак зчинила й призналася вам?
Руперт глибоко вдихнув і видихнув.
— Не кажіть Фредді,— повторив.— Адже він поки що зовсім не певен...
— Певен. І буде гірше, коли він дізнається, хто це. Особливо тепер.
Руперт не став допитуватись, але Пеггі призналась:
— Це Пінк Бендіго.
— Ви збожеволіли!
— Можливо,— спокійно відказала вона.— Я й сама ще не знаю чому. Не скажу, що він мені дуже подобається. Хіба що як чоловік. Смішно, правда? Яке складне створіння — жінка. Адже я нікого не любила, крім Фредді, та й по полюблю. Однак в цьому плані...— Вона повільно похитала головою.— А от Пінк...
— Хіба ви не знаєте, що Фредді боїться його?
— Може, це й привернуло мене спершу до нього. Але в нашому середовищі це звичайна річ. Ніби якась пошесть. Хоч мені гидко, і я все-таки признаюсь... Фредді ще дужче вненавидить Пінка і подолає його.
Руперт тільки похитав головою.
— Розумію,—зітхнула Пеггі.— Безглуздо, правда? Але що тепер робити? Фредді не буде допитуватись. Він мене ніколи ні в чому не звинувачує і ні про що не питає.
— Ви доб'єте його/ коли скажете,— переконував Руперт.— У нього й так досить прикростей.
— Можливо. Але я мушу вилізти з цього багна. Інакше я збожеволію...
— Пробачте, Пег. Я не знав, що вам так погано.
— Дякую, що хоч вислухали мене...
— Про що це ви? — запитала, підходячи, Джо.
— Як мені зараз важко,— відказала Пеггі. Джо не допитувалась: її турбувало своє.
— Я подзвонила Мерієн і попрохала зайти оглянули Роланда; він так захрип. Ще, чого доброго, захворіє.
-т— Нічого з ним не станеться,— заспокоїв Д Руперт.-^ їдь, ми без тебе не пропадемо.
— Мерієн обіцяла посидіти, поки ти повернешся. Руперт ще раз заспокоїв її. Пілот дав знак, і він поцілував дружину, а Пеггі — його, шепнувши:
— Крім Фредді, ви — єдиний, кого я щиро люблю й кому довіряю...
Він ніжно потис їй руку, жінки попрощалися зі мною й забрали свої пальта. х
— БоЖе, як я ненавиджу все цеі — раптом розплакалась Джо.
— Заспокойся,— мовила Пеггі, беручи її під руку. Руперт так нічого й не збагнув. Колись він знав, чого
хоче Джо, а зараз, знеможений боротьбою, перестав розу* міти сльози й почуття і тільки дивувався, коли когось проривало.
Розділ двадцять четвертий
Передчуття краху не полишало нас цілий тиждень, і, хоч ми вже звикли до несподіванок, доводилось приймати безліч рішень, які, зрештою, зводилися до одного.
Я маю на увазі не родинну постанову на самочпнний захід Фредді і навіть не те, що, faute de mieux Руперт підтримав його. Справжній крах почався з Ніни Водоп'янової, хоч і трохи пізніше.
1 Не маючи іншого виходу (франц.).
Г На початку скандалу з фірмрю "Ройс" Рупертові довелося найважче, та й мені перепало через відсутність Фредді. Лише за кілька днів газетярі второпали, що трапилось, ї, хоч не всі гудили Фредді, теревені про долю фірми й про те, #к це відіб'ється на традиційних поглядах європейців щодо Британії — володарки морів,— врешті зводились до того, що Фредді зрадив Англію. За змістом цих статей можна було судити, яка з газет належить Наєві й Бендіго або підпорядкована їхньому контролю.
Щодня з ранку до вечора нас переслідували всілякі журналісти, фінансисти, агенти й маклери, і ми відповідали на сотні телефонних запитів з Америки, Німеччини, Італії та Франції. Доведені до відчаю, ми врещті-решт пішли з контори і, за прикладом Фредді, пустили все на самоплив. Треба сказати, що Фредді дуже завбачливо вилетів з Лондона. А коли повернувся, то найважче було вже позаду, хоч він і божився, що в Балтіморі йому теж було непереливки.
Він з'явився десь на третій чи на четвертий день і нахабно заявив:
— Я ж казав, що тут буде. Тому й одіслав Пеггі та Джо. Але заспокойтеся, ще тиждень, і все вляжеться. Ось побачите.
Численні візити й вимоги членів родини Ройсів теж не давали Рупертові спокою — декого з родичів він бачив уперше в жптті, коли вони вдиралися до нашої скляної клітки. Рендолф зловісно мовчав, бо діяв у спілці з Наєм та Бендіго, а решта членів родини страшенно лютувала або сміялася (переважно жінки); проте Руперт або уникав зустрічі з ними, або прохав зачекати, доки вернеться Фредді. Якось уранці до нас заскочив двадцятип'ятилітній молодик з краваткою гвардійського полку і взявся вичитувати мені, думаючи, що я Руперт.