Морський орел

Джеймс Олдрідж

Коли напав Мінотавр, Ніс захищав Мегару. Його зведений брат надумав захопити собі Мегару, тільки-но Ніс переможе Мінотавра. Ніс розкрив цей замір і розповів про нього Зевсові. Зевс обернув зведеного брата в рибу. А Нісовї дав силу обернутися, як захоче, на морського орла, щоб переслідувати зведеного брата і стежити за діями ворогів.

Розділ перший

Офіційно війна закінчилася того дня, коли відійшли есмінці. Кораблі вивезли все, що лишилося від Новозеландської дивізії, а також жалюгідні рештки англійських та австралійських частин. Потім було зроблено заяву, що Кріт евакуйовано.

Отоді й почалося. Усе, що сталося згодом.

Після офіційної заяви есмінці верталися ще кілька разів і підібрали багатьох тих, що ждали на південному березі. А ті, що лишилися, досить скоро змушені були покинути південний берег, бо німецькі літаки почали скидати кругом парашутні десанти. Довелося відступати в гори, розходитися загонами, часто великими.

Кріт — це суцільні гори, до того ж круті, урвисті, отже, ховатися було неважко. Та й крітяни дуже охоче давали притулок і їжу інглезі й молодшим інглезі. "Молодшими інглезі" вони називали австралійців та новозеландців, коли впізнавали їх серед англійських солдатів. Траплялося, що минали цілі місяці, доки німці знаходили такий великий загін молодших інглезі і знищували його.

А все одно німці знаходили їх, і війна точилася ще довго після закінчення офіційної евакуації. Вона точилася, доки були великі загони. Проте великі загони легше було розгромити, і незабаром австралійців майже винищили, зосталися тільки окремі дрібні групи.

Ті групи забирались у найбезлюдніші, найпустин-ніші гори Кріта. Вони швидко пересувалися з місця на місце, а подеколи проскакували й до моря, намагаючись добути човни або якимось іншим способом дістатися до Єгипту.

Німці винищували й ці дрібні групи. Це вже було важче, але, пробираючись до моря, австралійці мусили сходити з гір. Тут їх і ловили німці. Час від часу німці робили також облави в горах, і молодшим інглезі нарешті стало надто небезпечно триматися навіть дрібними групами, тож вони розходилися по двоє, по троє, губилися в крітських горах, доки їх убивали або забирали в полон. А все-таки в горах було відносно безпечно. Бо навіть тепер, через два-три місяці після того, як на Кріті скінчилася війна, німці стояли тільки в поодиноких містах і селах острова.

Але, щоб якось утекти, треба було дістатись на південь, на рівнину. А молодші інглезі безперервно робили спроби втікати. Та навіть ховаючись у горах і вичікуючи, вони весь час переходили від села до села, коли тільки помічали німців або ж дізнавалися від крітян, що ті йдуть. Подекуди й самі крітяни чинили німцям опір чи принаймні готувалися до нього. Але такі села траплялися не часто.

Отак австралійці блукали по Кріту. То сюди, то туди. Пересуватися доводилося ще й тому, що треба було добувати якусь їжу, а це завжди було ризиковано, хоч крітяни охоче давали їм усе, що могли.

Отож у горах вони весь час переходили з одного місця на інше. І ждали, коли випаде нагода для швидкої вилазки на південь, до Середземного моря, коли можна буде спуститися з гір і спробувати перейти перетяті дорогами низини. Пробитися б якось на південь, добути човна, вибратися звідси, дістатися до Єгипту й почати все спочатку.

Але ніхто ніколи не задумувався, що робитиме, прибувши до Єгипту. Думали тільки про той день, коли можна буде зійти з гір — на південний берег. А тим часом треба було пересуватися, щоб не попасти до рук німцям або італійцям, яких на острові ставало чимдалі більше. Переходити з місця на місце, немов тікаючи від погоні.

Добре, коли щастило надибати село, якого ще не знайшли і не зайняли німці. А потім виявлялося, що німці вже близько або ж от-от будуть близько, і тоді знову доводилось іти далі.

І так весь час. Безперервно блукати туди й сюди.

Розділ другий

Отак два австралійці прийшли в Сен-Ксентос, невеличке село виноробів, що тулилося до гори Юктас. У тіні самої Іди. Але далеко від Іди й не дуже високо — там ще ростуть маслини. І виноград, який кривулястими рядами оперізував червоні схили.

Обидва сходили до Сен-Ксентоса кам'янистою стежкою, що перетинала схил. На обох були просторі дешеві бавовняні сорочки, що їх носять крітяни. Невиразного кольору штани, з бозна-якої тканини, але європейського, а не крітського крою. У одного, вищого на зріст, холоші були запхнуті у грубі вовняні шкарпетки аж до колін, як заведено на Кріті. Але від того високий був схожий не на крітянина, а на велосипедиста вікторіанської епохи.

Другий, круглий присадкуватий чоловічок з блідими тонкими губами і скуйовдженою чуприною, видно, менше думав про маскування. Його широкі, обтріпані внизу штани метлялися над військовими черевиками, що колись були коричневими.

Круглий ішов попереду й пильно вдивлявся вниз, де густо тулилися білі будиночки Сен-Ксентоса. Він шукав очима якоїсь дороги, котра вела б у це незручно розташоване сільце. І не знаходив. Тільки вузенькі стежки бігли, гублячись у пурпуровому проти високого сонця серпанку чагарів.

— Ну як? — спитав високий.

* — Туди нема дороги,— відповів круглий.— Але

перед цим до села теж не було дороги, а вони таки знайшли його.

— Мені так хочеться їсти, що до всього іншого байдуже. Ходімо,— сказав високий. *

Круглий, у якого все обличчя — щоки, ніс, підборіддя,— було ніби задране вгору, вже рушив кам'янистою стежкою вниз. Його звали Енгес Берк. Він весь напружився, але стежка раптом пішла рівно, забігаючи між перші глиняні хатини Сен-Ксентоса.

— Дивись, чи немає мотоциклів,— сказав він.— Вони можуть бути де завгодно.

— Ти б усе-таки запхнув холоші,— сказав високий.

— Яз бородою і так схожий на грека.

Якусь хвилину обидва постояли там, де стежка виходила на рівне. Вони зупинились навпроти брудно-білих будиночків і пильно дивилися, чи нема якихось ознак німецької або італійської окупації. Це завжди була найнеприемніша хвилина, коли повільно підходиш до села і їсти хочеться так, що згоден ризикнути, але в напруженні не можеш подолати страху.

Це завжди була критична хвилина.

Обидва повільно пішли курною дорогою, котра вела довкола кам'яного будиночка на палях, а далі тяглася між двома шерегами глиняних хатин. Тут їм уже траплялися собаки, жінки з дітьми, а потім і чоловіки у крітських шароварах; в ніс ударив гострий запах оцту чи, може, вина.