Не думала ніколи стара, що так довго проживе на світі Стецько Кандзюба і що буде він в окружному суді урядувати.
Сурйозний став Стецько, і коли вдома після роботи державної, за столом сидячи, гаркне:
Гигигиги,
Каші хочу, каші, каші! —
тоді біжать до нього дружина його, бувша курсистка Бестужевських курсів, і мама її, і донька його в рожевому
з блакитними биндами капорі і несуть йому багатобагато не каші, а бабки. З варенням.
— Хіба ж можна вам, Степане Павловичу, при такій посаді та кашу їсти? Бабки з варенням пожалуйте.
Стецько їсть бабку (з варенням) повагом, їсть багато й смачно.
А жінка його, бувша курсистка Бестужевських курсів, полюбовно йому розказує:
— Стеценьку! А та, з п'ятого номера, як іде, так на мене й не дивиться. Чи ти ж хіба не можеш, щоб твою жінку поважали? Ти ж в окружному суді служиш! Покажи їй!
— Я їй покажуї Я знаю, до кого!
— Покажи, Стеценьку, покажи! Ми вже з Одаркою їй і концерт під вікнами робили, і кошеня топили, а вона уваги не звертає. І не дивиться. А чоловік її сьогодні на візнику додому приїхав. На візниках роз'їжджають, подумаєш! І щодня отакенні кошики з базару носять. Покажи їм, Стеценьку!
— Я їм покажу! Вони мене знатимуть!
І тоді манісінькі Стеценькові очі такі робляться, як у зінського щеняти, а він такий стає, що якби хто, то ніяк би не пізнав у ньому того ж самісінького Отецька, що сто з гаком років тому на тій же Гончарівці співав:
Ішов Стецько льодом. Свиня огородом, Подай мені, моя мила, Свою білу ручку.
У Отецька й грамофон є.
Він дуже любить слухати грамофона, особливо романс:
Я упрекать тебя не стану, я не смєю, Ми так давно і так нелєпо разошлісь, Но я любіл тебя, і ти била моєю, Зачєм же ти ушла? Вереекісь!
Цього романса тоненьким голоском співає за грамофоном і дружина Стецькова, бувша курсистка Бестужевських курсів, а Степан Павлович вступає у спів тільки тоді, коли грамофонна голка вискакує на те місце, де починається "вернісь", і "вернісь" виконується вже як тріо: грамофон, дружина Степана Павловича, бувша курсистка Бестужевських курсів, і сам Степан Павлович.
Веренісьй!
Одставний солдат Скорик частенько заходить разом з Одаркою до Степана Павловича.
Там вони обговорюють, як доконати квартиру номер п'ятий, що ото "на візнику приїхав, подумаєш"…
І коли Скорик з Одаркою виходять од Стецька, Одарка нахваляється на п'ятий номер кулаком:
— Ууу, гадюко!
А одставний солдат Скорик потихесеньку під п'ятий номер мочиться, щоб на завтра зранку можна було люто галасувати:
— Де санітарна комісія? П'ятий номер під вікно горшка виливає!
Прийшовши додому після трудів праведних, Одарка довго молиться перед цілителем Пантелеймоном, а Скорик випиває на сон грядущий лампадку й роздягається, приспівуючи:
Ліш умєй за дєло взяться, Можна всюди пожівляться, В поле бий, колі, рубі,— Дома дєнєжки бері.
А Стецько в цей час голубить жінку свою, бувшу курсистку Бестужевських курсів, і вона йому каже:
— Я хочу, щоб був хлопчик!
І ніхто з них не знає, які вони старі суть, і ніхто з них не пригадує уславленого першого повістяра народу малоросійського, Грицька КвіткиОснов'яненка…
На Гончарівці є будинок, що з його вікон часто видзвонюють дітки пісню:
Ми молоді весняні квіти.
Ми діти молота й серпа! —
і мій голубоокий Вячко тої пісні наспівує. А потім питає:
— Тату! А баба Одарка була колись молодою й весняною квіткою?
Взагалі мій голубоокий Вячко — комік. Чолом тобі, перший повістяре народу малоросійського, преславний Грицьку Квітко-Основ'яненку!
Як кріпко породив єси ти Стецьків, Одарок і Скориків. Півтора століття не впоралися з ними. Ще й нашим "молодим весняним квітам" буде роботи! Чолом тобі!
З НОВИМ…
Таке тепер оце нашому братові, як отій дівці:
І хліб пекти,
Й по телята йти…
І святкувати, і Ради переобирати.
За що вхопитися, що важливіше — як його збагнеш?
Як на наш погляд, краще всетаки святкувати, а Ради хай самі собі переобираються.
Справа в тому, що коли незаможники та середняки так ото спроквола до перевиборної кампанії поставляться, Ради виберуть попи, крамарі, глитаї.
І це буде краще, бо тоді незаможники з середняками матимуть змогу довести, що вони, а не хто інший, будуть свідомими й активними громадянами Радянської Республіки.
Справді.
Ви уявіть собі, що буде, коли за голову в сільраді сидітиме титар, кооперацією правитиме псаломщик, за жінорганізаторшу буде матушка, за голову ТВД — батюшка.
Тоді тільки незаможники з середняками державу й підтримуватимуть.
Продподаток увесь тоді хто платитиме?
Незаможник із середняком!
Хліб державі хто даватиме?
Незаможник із середняком!
Самооподаткуватиметься тоді хто?
Незаможник із середняком!
Пай до кооперації хто даватиме?
Незаможник із середняком!
З кооперації замість краму хто дулі діставатиме?
Незаможник із середняком!
Внесками до кредитової кооперації хто кооперацію підтримуватиме?
Незаможник із середняком!
Хто замість кредиту по шиї матиме?
Незаможник із середняком!
Буде в нас не менш як процентів на 200 незаможницько-середняцька держава.
Отже, з Новим роком вас! Святкуйте, на здоров'ячко вам…
Хай обирають попи з глитаями, а ви на дозвіллі нашивайте — куди слід — луб'я.
З БОГОМ ДО РОБОТИ
Не скажу, що скрізь, по всій Радянській Україні, тяжко доводиться батюшечкам, куркулям, крамарям та колишнім стражникам та урядникам під час перевиборів до Рад, проте по деяких селах на них таки бідняки з середняками натискають, дихати їм не дають і до Рад не пускають.
По деяких місцях їм таки тяжкенько доводиться.
Шкода мені їхі
І от хочу я їм кілька порад дати, як тих незаможників та середняків обкрутити, як їх перемогти, щоб до влади дістатися…
Бог тепер не дуже допомагає: старий він уже зробився, хоч скільки йому молебнів прав — нічого не виходить. Треба щось земне видумати. Давайте поміркуємо.
Добре, на мій погляд, робити так, як от уже додумалися в селі Ягорлиці, Дубосарського району.
Там, коли зібралися виборці на перевиборчі збори (а діло було ввечері), куркулі прибігли й почали під вікнами кричати:
— Пожежа! Пожежа! Рятуйте!
Розуміється, що люди поперелякувалися й повискакували з хати.
Збори було зірвано.
Прийом підходящий, як бачите.