Коли його вживати, сказать, в масовому розмірі, можуть, кінець кінцем, перестати вірити. Казатимуть:
— Не обдуриш! Знаємо ці "пожежі".
Тоді можна буде справдітаки підпалити хату, де відбуваються збори, і, танцюючи попід вікнами, приспівувати:
— Не повірили?! Не повірили?!
А батюшка в цей час хай мотуза від дзвона одріжуть, щоб ні за віщо було на сполох дзвонити…
Біднота з середняцтвом погорять у хаті, і до Рад буде обрано самих тільки заможних.
А батюшечку тоді можна буде обрати за голову сільради.
Зверніть увагу на самогон.
Самогон так само дуже добре допомагає пролізти до сільради.
І серед бідняків, і серед середняків є такі хлоп'ята, що люблять хильнути.
Треба підпоїть! І добре треба набражити таких "сознательних".
Можна ще й по карбованцю в руку сунуть. Вони тоді самі на зборах таке зчинять, що збори розбіжаться.
А ви ходіть та посміюйтесь:
— Хіба то ми збори зриваємо?! То ж самі бідняки та середняки! А ми нічого!
* * *
Пробуйте залякувать. — Ідеш, Іване, сьогодні Раду вибирати?!
— Іду!
— Йди, йди! Подивимось, як вертатимеш! Рачки, сукин ти сину, лізтимеш! Я тебе піду!
Не всі, а дехто таки злякається.
Налякуйте особливо жінок: вони народ тендітний.
* * *
Найпростіший спосіб — перебити всю бідноту та активних середняків.
З рушниці або сокирою. Добра голобля чи коляка так само хороше допомагає.
І обов'язково — з богом.
В цих випадках бог прекрасний помічник!
* * *
Так ото й нам би… Зважити все це. Та й до висновків.
ҐВАЛТІ
Біжить учора моя сусідка сходами, захекалася, як запальний кінь, волосся в неї мокре, шия вся в милі, одна нога в ботикові, а друга без ботика (загубила!) і зпід спідниці висить одна трикотажна кальсони на.
— Чого це, питаю, сусідонько, так вас жене? І куди вас жене? І хто, питаю, сусідонько, так вас жене? Чи не тигра на Сумській зустріли? А мо'ть, фінінспектора?
— Нема!
— Кого нема? Чого нема?
— Цукру нема!
— Де нема?
— Ніде нема! Хліба нема й цукру нема!
— Ну, хліба, я розумію, справдітаки нема, бо у вас, кажу, в самої дві кімнати сухарями аж під самісіньку стелю набито, а от чому цукру нема — не розумію!
— Нема й не буде!
— А що ж сталося: зразу почали всі і день і ніч без перерви чай пити, чи як?
— Ой, нема! Позичте чувала!
— Та у вас же, я бачив сам, аж два чували новісінькі було.
— Вже повні!
— Чим повні?
— Цукром!.. Ой, дайте чувала.
— Чувалами, кажу, не занімаюсь, а пораду дати можу.
— Ой, дайте!
— Беріть, кажу, найбільші пантолони, одпорюйте мережива, зав'язуйте халоші й гатіть натовпом цукор аж до талії…
— Ой, спасибі!
— Та заткніть, кажу, за панчоху трикотажну кальсонину, а то щоб, не дай господь, бронхіту не було.
Метонулась моя сусідка, як блискавка, і хвилин через п'ять мчала назад із сестрою, із наймичкою й з братом, а за ними, крекчучи, чимчикувала сусідчина мама, старезна бабуся, що виходила з хати тільки в особливо екстрених випадках.
Сусідка командувала:
— Я на Ветеринарну, ти на Сумську ти на Мироносицьку, а ви, мамонько, потихеньку до Чорноглазівської… Займайте чергу, а потім ми підбіжимо! Та не повсковзніться, мамо, щоб не покалічитись… Як де горку побачите, краще сідайте на "попочку" й їдьте!
"О господи!" — подумав я.
А потім ударило мені в голову…
Прийшов я додому, мобілізував посімейство, взяли рядно, взяли лопату й галопом до найбільшої проти нашого будинку купи снігу.
Побігли й прожогом почали накидати в рядно сніг.
Прохожі питають:
— Що ви робите?
— Сніг беремо! З першого не буде! По картках церобкооп видаватиме!
— Та ну?
— Слово честі!
— І не кажуть же, душі триклятущі! А по двадцять п'ять крб. пай! Та не забирайте ж усього, я ось тільки подушки з наволочок витрушу!
За півгодини розібрали увесь сніг.
Бились. Одній господині одірвали шматок живота, трьох з проваленими головами забрала "швидка допомога", трьох дітей задавили…
* * *
Я не знаю, невже в нас нема такої лабораторії, де б можна було виробляти хоч баранячі мізки спеціально для кооперованого населення.
Мізки ці слід видавати без ніякого обмеження, без книжок і навіть без черги.
ПЕРЕПЛУТАЛИ
Студента Одеського муздраміну виключено з інституту за те, що він попівський син.
Прізвище того студента — Півнів, а звуть його Олександр.
Учився Півнів у муздраміні, діставав стипендію, був в організації КНС, учився добре, поведінки був хорошої, виявив себе якнайкраще і з громадського боку (про це є свідчення і самого муздраміну, і Березніговатського КНС та сельбуду), і от раптом хтось із Березніговатки (село таке є на Одещині) написав до інституту, що Півнів — попів син.
І вже студент Півнів не студент, уже він два місяці не вчиться, а ходить і всім доводить, що його батько, селянин, колись керував церковним хором, і що його основна праця була — хліборобство, і що ніколи його батько не був не тільки попом, але й попадею. Про все це Півнів має документи, і ніхто на ті документи не хоче дивитися, а всі кажуть:
— Ні, ти, хлопче, попович!
Але основне те, що батько студента Півніва помер в 1 9 0 9 p., тоді саме, як студентові Півніву було 10 місяців.
З того часу його мати вдовує, є член КНС, має наділ землі, одну коров'ячку й живе в чужій хаті.
З того часу студент Півнів іпастухував, ібатракував, аж поки самотужки не дійшов до вищої школи.
А тепер студентові-незаможникові Півніву "шиють опіум для народу".
А все через те, що дехто в Березніговатці забув, що таке піп, а що таке мертвий регент, і перемішав одного з одним. Доводиться ще раз пояснити.
Піп — це є істота іноді з довгим волоссям, у рясі, з бородою, іноді голена і навіть у пІджаці. Але завжди — службовець культу і посередник між паствою своєю і якоюнебудь "бозею". В рясі в нього великі й глибокі кишені, спеціально для божої благодаті. Круг нього весь час ширяє дух святий. Оце є піп.
А мертвий регент, що помер 20 літ тому, — це є кілька людських кісток під землею, без ніякої благодаті. Ну, як можна було їх перемішати?!
Хай учиться Півнів, а Березніговатці й Одеському муздрамінові треба докладно вивчити різницю між попом і мертвим регентом, бо з них кури сміятимуться.
РОЗМОВА НА МЕЖНИКУ
Ходили ми по полю оце з Андрієм Федоровичем, з середняком.