Лицем до села

Страница 52 из 55

Вишня Остап

Коли його вживати, сказать, в масовому розмірі, можуть, кінець кінцем, перестати вірити. Казатимуть:

— Не обдуриш! Знаємо ці "пожежі".

Тоді можна буде справдітаки підпалити хату, де відбуваються збори, і, танцюючи попід вікнами, приспівувати:

— Не повірили?! Не повірили?!

А батюшка в цей час хай мотуза від дзвона одріжуть, щоб ні за віщо було на сполох дзвонити…

Біднота з середняцтвом погорять у хаті, і до Рад буде обрано самих тільки заможних.

А батюшечку тоді можна буде обрати за голову сільради.

Зверніть увагу на самогон.

Самогон так само дуже добре допомагає пролізти до сільради.

І серед бідняків, і серед середняків є такі хлоп'ята, що люблять хильнути.

Треба підпоїть! І добре треба набражити таких "сознательних".

Можна ще й по карбованцю в руку сунуть. Вони тоді самі на зборах таке зчинять, що збори розбіжаться.

А ви ходіть та посміюйтесь:

— Хіба то ми збори зриваємо?! То ж самі бідняки та середняки! А ми нічого!

* * *

Пробуйте залякувать. — Ідеш, Іване, сьогодні Раду вибирати?!

— Іду!

— Йди, йди! Подивимось, як вертатимеш! Рачки, сукин ти сину, лізтимеш! Я тебе піду!

Не всі, а дехто таки злякається.

Налякуйте особливо жінок: вони народ тендітний.

* * *

Найпростіший спосіб — перебити всю бідноту та активних середняків.

З рушниці або сокирою. Добра голобля чи коляка так само хороше допомагає.

І обов'язково — з богом.

В цих випадках бог прекрасний помічник!

* * *

Так ото й нам би… Зважити все це. Та й до висновків.

ҐВАЛТІ

Біжить учора моя сусідка сходами, захекалася, як запальний кінь, волосся в неї мокре, шия вся в милі, одна нога в ботикові, а друга без ботика (загубила!) і зпід спідниці висить одна трикотажна кальсони на.

— Чого це, питаю, сусідонько, так вас жене? І куди вас жене? І хто, питаю, сусідонько, так вас жене? Чи не тигра на Сумській зустріли? А мо'ть, фінінспектора?

— Нема!

— Кого нема? Чого нема?

— Цукру нема!

— Де нема?

— Ніде нема! Хліба нема й цукру нема!

— Ну, хліба, я розумію, справдітаки нема, бо у вас, кажу, в самої дві кімнати сухарями аж під самісіньку стелю набито, а от чому цукру нема — не розумію!

— Нема й не буде!

— А що ж сталося: зразу почали всі і день і ніч без перерви чай пити, чи як?

— Ой, нема! Позичте чувала!

— Та у вас же, я бачив сам, аж два чували новісінькі було.

— Вже повні!

— Чим повні?

— Цукром!.. Ой, дайте чувала.

— Чувалами, кажу, не занімаюсь, а пораду дати можу.

— Ой, дайте!

— Беріть, кажу, найбільші пантолони, одпорюйте мережива, зав'язуйте халоші й гатіть натовпом цукор аж до талії…

— Ой, спасибі!

— Та заткніть, кажу, за панчоху трикотажну кальсонину, а то щоб, не дай господь, бронхіту не було.

Метонулась моя сусідка, як блискавка, і хвилин через п'ять мчала назад із сестрою, із наймичкою й з братом, а за ними, крекчучи, чимчикувала сусідчина мама, старезна бабуся, що виходила з хати тільки в особливо екстрених випадках.

Сусідка командувала:

— Я на Ветеринарну, ти на Сумську ти на Мироносицьку, а ви, мамонько, потихеньку до Чорноглазівської… Займайте чергу, а потім ми підбіжимо! Та не повсковзніться, мамо, щоб не покалічитись… Як де горку побачите, краще сідайте на "попочку" й їдьте!

"О господи!" — подумав я.

А потім ударило мені в голову…

Прийшов я додому, мобілізував посімейство, взяли рядно, взяли лопату й галопом до найбільшої проти нашого будинку купи снігу.

Побігли й прожогом почали накидати в рядно сніг.

Прохожі питають:

— Що ви робите?

— Сніг беремо! З першого не буде! По картках церобкооп видаватиме!

— Та ну?

— Слово честі!

— І не кажуть же, душі триклятущі! А по двадцять п'ять крб. пай! Та не забирайте ж усього, я ось тільки подушки з наволочок витрушу!

За півгодини розібрали увесь сніг.

Бились. Одній господині одірвали шматок живота, трьох з проваленими головами забрала "швидка допомога", трьох дітей задавили…

* * *

Я не знаю, невже в нас нема такої лабораторії, де б можна було виробляти хоч баранячі мізки спеціально для кооперованого населення.

Мізки ці слід видавати без ніякого обмеження, без книжок і навіть без черги.

ПЕРЕПЛУТАЛИ

Студента Одеського муздраміну виключено з інституту за те, що він попівський син.

Прізвище того студента — Півнів, а звуть його Олександр.

Учився Півнів у муздраміні, діставав стипендію, був в організації КНС, учився добре, поведінки був хорошої, виявив себе якнайкраще і з громадського боку (про це є свідчення і самого муздраміну, і Березніговатського КНС та сельбуду), і от раптом хтось із Березніговатки (село таке є на Одещині) написав до інституту, що Півнів — попів син.

І вже студент Півнів не студент, уже він два місяці не вчиться, а ходить і всім доводить, що його батько, селянин, колись керував церковним хором, і що його основна праця була — хліборобство, і що ніколи його батько не був не тільки попом, але й попадею. Про все це Півнів має документи, і ніхто на ті документи не хоче дивитися, а всі кажуть:

— Ні, ти, хлопче, попович!

Але основне те, що батько студента Півніва помер в 1 9 0 9 p., тоді саме, як студентові Півніву було 10 місяців.

З того часу його мати вдовує, є член КНС, має наділ землі, одну коров'ячку й живе в чужій хаті.

З того часу студент Півнів іпастухував, ібатракував, аж поки самотужки не дійшов до вищої школи.

А тепер студентові-незаможникові Півніву "шиють опіум для народу".

А все через те, що дехто в Березніговатці забув, що таке піп, а що таке мертвий регент, і перемішав одного з одним. Доводиться ще раз пояснити.

Піп — це є істота іноді з довгим волоссям, у рясі, з бородою, іноді голена і навіть у пІджаці. Але завжди — службовець культу і посередник між паствою своєю і якоюнебудь "бозею". В рясі в нього великі й глибокі кишені, спеціально для божої благодаті. Круг нього весь час ширяє дух святий. Оце є піп.

А мертвий регент, що помер 20 літ тому, — це є кілька людських кісток під землею, без ніякої благодаті. Ну, як можна було їх перемішати?!

Хай учиться Півнів, а Березніговатці й Одеському муздрамінові треба докладно вивчити різницю між попом і мертвим регентом, бо з них кури сміятимуться.

РОЗМОВА НА МЕЖНИКУ

Ходили ми по полю оце з Андрієм Федоровичем, з середняком.