Крик жаху пролунав над натовпом, і всі мешканці Татаси впали долі. Наляканий Вао теж розпростерся перед дітьми.
Влад між тим суворим голосом наказав подати візок, на якому вони приїхали до палацу. В один голос мандрівники заявили, що їм необхідно повернутися до місця, де вони з’явилися, аби показати ще одне диво. Вао тут же розпорядився подати екіпаж, і невдовзі Оленка і Влад були вже в обсерваторії. Вао, який приїхав із ними, зажадав, щоб "двоє мудреців" зачекали, поки й сюди прибіжать ошелешені дивом жителі Татаси. Проте Влад і Оленка не піддалися на вмовляння і швидко всілися в Крісло. Перш ніж покрутити Ручку, Оленка глянула в очі Вао й сказала:
— Передайте всім мешканцям Татаси, — Сизі, Мео, всім-всім, — що шукати мудреців і добрих керівників слід серед вас самих! Бувайте!
— Я не відпущу!.. — не встиг договорити Вао, як рожевий вихор закрутив дітей і всю споглядальню…
У пошуках Етейї
…На превеликий подив Оленки і Влада, вдома, у звичній, уже такій знайомій споглядальні на них чекала лише Леся. Вона пояснила, що Марко мусив супроводити професора до шпиталю. Лікарі "швидкої допомоги", що прибули до Філа, наполягли, аби везти його не додому, а в лікарню. Далася взнаки перевтома літнього науковця, давня хвороба його серця… Тим паче, що Філа слід було, як кажуть, "поставити на ноги" до конференції науковців різних країн, яка мала відбутися саме в їхньому місті, і незабаром. Ця всесвітня нарада мала б вирішити: як убезпечити переходи між паралельними із Землею світами від непроханих або небажаних гостей, як уберегти дітей від несподіваних мандрівок…
Дивним для Оленки і Влада було також те, що Леся анітрохи не збентежилася їхньою тривалою відсутністю. Виявилося, що поки вони мандрували, на Землі минуло лише хвилин двадцять… Діти ніяк не могли звикнути, що в інших, паралельних світах перебіг часу зовсім не такий, як у них вдома. їхні миттєві пересування могли відповідати кільком земним місяцям, а тривале перебування десь "там" часто налічувало лише кілька хвилин на Землі.
Влад із Оленкою й Лесею вийшли з обсерваторії, зачинили двері, а ключ залишили в непримітному місці під величезним кущем бузини, між її корінням. Зійшли стежиною з гори. Влад обійняв Оленку, й діти домовилися завтра відвідати професора в лікарні. Леся із братом попрощалися з Оленкою і пішли до свого будинку, що був неподалік.
Дівчинка бадьоро крокувала додому, де сподівалася все розповісти батькам. Приховувати такі пригоди в неї вже не було сил. Тим паче, Філ сам розповів Маркові й Лесі про незвичайні мандрівки світами…
Але щось змусило Оленку озирнутися, коли вона вже йшла парком, який розкинувся під обсерваторною горою. Дівчинка немов відчула чийсь погляд. І не помилилася: на неї пильно дивився чоловік у чорному плащі й такому ж капелюсі! Це був той самий "Чорний Плащ", який вперше й показав Оленці з Владом обсерваторію, розповів про мандрівки іншими вимірами, поза нашою Землею… Це був дорослий Влад, який тоді, давно, опинився тут, удома, у своєму минулому і зустрівся сам із собою, чоловік із хлопчиком. Оленка просто оторопіла — і не могла достеменно пояснити — чому. В роті їй раптом стало сухо. Дівчинка зупинилася. А Влад — "Чорний Плащ" неквапом наблизився до неї.
— Добридень, Оленко! — усміхнувся він. — Я знову тут, як-бачиш… Здивована?
— Так, — тихо сказала вона, не знаючи, як звертатися до "Чорного Плаща" — на "ви" чи на "ти"? Адже це був Влад, хоча, з іншого погляду, і не Влад, а доросла людина…
— Давай будемо на "ти", — запропонував цей Влад так, наче прочитав її думки. — Адже ти мене вже знаєш і такого. Знаєш із дитинства…
— Гаразд, — Оленка майже опанувала себе, — але ви, тобто… ти завітав не просто так.
— Звичайно, — погодився Влад. — Хочу лише сказати, що перед тобою мій віртуальний образ, а я сам, як людина, зараз далеко в майбутньому. В ньому, отому майбутньому — а воно також буде і твоїм — багато чого змінилося. Паралельні світи там не так жорстко відмежовані один від одного, як зараз. Люди можуть з’являтися в минулому, але не можуть безпосередньо впливати на нього. Через це я, власне, і прибув.
— Ти несправжній? — занепокоїлася Оленка. — Віртуальний, я чула, означає "неіснуючий".
— Чому ж? — здивувався Влад. — Я існую, просто в цей момент моє тіло в іншому місці й іншому часі. Але ж я розмовляю з тобою… А головне — не мій вигляд, справжній, чи ні…
— А можна доторкнутися до тебе? — раптом запитала Оленка.
І, не чекаючи відповіді, швидко простягнула руку до "Чорного Плаща". Рука Оленки без перешкод пройшла крізь одяг… Дівчинка нічого не відчула.
— Тебе справді немає… — розчаровано зауважила вона.
— Немає мого тіла, — повторив Влад. — У цьому місці. Але в мене обмаль часу — сеанс перебування в минулому в такому вигляді є доволі складною річчю. Тому скажу тобі головне: Філу загрожує смертельна небезпека. Він через свою хворобу може померти.
— Як?! — скрикнула Оленка.
— На жаль, це правда, — схилив голову Влад. — Врятувати його може лише одна-єдина рослина, точніше, відвар із неї. Як ти розумієш, росте це диво не на Землі, а в одному з паралельних світів.
— Ми вирушимо по неї і врятуємо професора! — твердо сказала Оленка.
— Не все так просто, — зітхнув Влад. — Під час цієї мандрівки Влад, тобто я, може загинути. То страшний світ. Я радив би вам залишитися тут, навіть коли професор попросить — сам чи через когось — дістати диво-рослину.
— Як ти можеш таке казати! — обурилася Оленка. — Ти просто… Ви негідник! Ми врятуємо Філа. Людям треба допомагати, якщо є можливість! А ви, до речі, стоїте переді мною живий-здоровий. Отже, як показує майбутнє, Влад лишається живий після цієї подорожі!
— Я лишився живий лише завдяки… — Влад глибоко вдихнув повітря, — завдяки тобі. Якщо говорити щиро — завдяки твоїй любові…
Олена зашарілася і кілька хвилин мовчала. А потім тихо сказала:
— Я не розумію…
— Коли ми стали дорослими, то одружилися, — усміхнувся Влад. — Можливо, тобі цього й не варто було знати. Але я мушу пояснити. Під час подорожі заради Філа був (чи буде — для вас) один момент, коли Влада, тобто мене малого, слід буде зупинити. Не допустити фатального кроку. Тоді, давно, ми цього ще не знали. І я вижив лише завдяки випадковості. По суті, ти привезла мене на Землю вже мертвого…