Мандрівники страшенно втомилися і нарешті знайшли в затінку місце, де можна було б сісти й відпочити. І Влад, і Оленка щохвилі витирали піт із чола — спека стояла неймовірна, жоден вітерець не віяв, а висока вологість створювала враження, ніби перебуваєш у лазні. Навпроти дітей зупинилася якась велика жовта "медуза", чи радше щось схоже на гриб. Вона чи воно постійно змінювало форму тіла, то розтікаючись, то нову набираючи округлих обрисів. Раптом без жодного зовнішнього звуку Влад і Оленка почули в головах голос, який промовляв справжнісінькою людською мовою. Схоже, що саме ця "медуза" зверталася до них.
— Так, у нас є великий вибір лікарських рослин, тварин, грибів, вірусів, мікробів та інших істот, назв яких немає у вашій мові. Я читаю ваші думки. Ви постійно думаєте про етейю. І вона у нас є. З усіх світів, паралельних і дотичних нашому, до нас приїздять по лікарські засоби. Відпочивають у нас, розважаються, поправляють здоров’я. На жаль, ви не можете спілкуватися зі мною подумки. Але відчуваю, що ви можете видавати звуки. Ці звуки мої органи чуттів можуть перетворити на зрозумілі думки… Називайте мене Ейна. Таке сполучення ваших звуків трохи нагадує моє ім’я.
— Добридень, Ейно, — Оленка вже нічому не дивувалася від спеки і втоми. — А де і як ми можемо придбати чи знайти потрібну нам етейю?
— Крамниці рослин, чи аптеки по-вашому, тут на кожному кроці. Плата за скляночку етейї, яка може повністю зцілити з десяток таких істот, як ви, невелика. Оскільки ви теплокровні, то можете обміняти частину вашої крові на ліки. Істоти, у яких є кров, та ще й від природи тепла, насичена червоними клітинами, — велика рідкість у світах…
— Я дам кров! — вигукнув Влад, знаючи, як Оленка боялася самого вигляду порізаного пальця. — А скільки треба'
— О, зовсім мало! — пожвавішала Ейна. — Досить кількох крапель з твого… як це називається? А, переклала — з пальця!
— Домовилися! — поспішив погодитися Влад, вважаючи таку угоду дуже вигідною. — Проведіть нас, будь ласка, до найближчої аптеки.
— Може, не слід так легко погоджуватися' — засумнівалася Оленка. — Аби тут якоїсь пастки не було…
— Філ не може чекати, — зауважив Влад. — Вперед!
І вони разом із "медузою" попленталися галасливою вулицею в невідомому напрямі.
Йти довелося недовго. У напівтемному приміщенні найближчої крамниці на них уже чекала істота, схожа на пухнастого білого скорпіона.
— Ось етейя, — одразу ж урочисто промовив "скорпіон" і глянув на Влада. — А ти давай сюди руку, я візьму трохи крові.
Вочевидь, Ейна вже подумки попередила "скорпіона", що веде до нього гостей…
Незрозуміла слабкість і сонливість чомусь умить охопила дітей. Хотілося просто сидіти в цій приємній, прохолодній і затишній кімнаті й нікуди більше не поспішати. Настрій Оленки і Влада враз поліпшився. Вони не знати чому почали усміхатися і навіть сміятися. Влад, посміюючись, подав руку "скорпіонові", а той, наче лікар, поставив скляночку для крові й приготувався проколоти палець Влада своїм гострим кігтем. Оленці стало раптом моторошно, але "скорпіон", напучуваний Ейною, вже вколов палець Влада і потроху цідив кров до скляночки. А хлопець продовжував сміятися.
— Ну, от і все! — зраділа Ейна, простягаючи Оленці якусь пляшечку із зеленою рідиною. — Ваша етейя. Можете лікувати кого хочете. А може, й ти подаруєш нам трохи крові?
— Ні! — перелякалася Оленка, тримаючи міцно пляшечку із ліками для Філа. Вся її веселість умить минула, й вона не могла збагнути, чому вони з Владом реготали. — Ми поспішаємо! До побачення!
— Ну, ти, Оленко, йди, а я ще тут побуду, — раптом сказав Влад. — Мені подобається ця аптека і цей світ. Гадаю, я знайду багато друзів серед цих милих істот.
— Авжеж! — поспішила сказати Ейна. — На Паворі багато хто лишається. І ніхто не жалкує!
— Владе, що ти кажеш'! — перелякалася Оленка. — На нас чекають!
— Не переймайся, йди, — широко усміхнувся Влад, — а я відпочину. До того ж, у мене є невідкладні справи.
— Які справи?! Що ти верзеш? — уже розсердилася Оленка.
І дівчинка силоміць виштовхала хлопця на вулицю. За ними вийшли й "медуза" зі "скорпіоном". Їхній вигляд свідчив, що відпускати Влада вони не збираються. А той тим часом знову зареготав не знати чому.
Несподівано біля аптеки опустився крилатий ведмідь, чи, власне, істота, схожа на ведмедя.
— Потрібна заправка! — вигукнув "ведмідь".
У відповідь "медуза" і "скорпіон" заметушилися й винесли йому краплину крові на ложечці. "Ведмідь" жадібно лизнув червону цятку й розправив крила. Оленка вмить збагнула, що слід робити.
— Я дам тобі ще крові, хочеш? — звернулася вона до "ведмедя".
— Звісно! — загарчав той.
— Тоді неси нас через ліс до кам’яної споруди, до обсерваторії! — в розпачі вигукнула Оленка.
І поки Ейна зі "скорпіоном" отямилися, вона потягла Влада на спину "ведмедя", а той стрімко здійнявся в повітря.
Влад помалу проходив до тями, він уже сам міцно тримався за шерсть їхнього "повітряного судна". Невдовзі діти були вже біля напівзруйнованої старої споглядальні.
— Крові! — загарчало волохате створіння.
— Зараз! — вигукнула Оленка. — Ми лише сядемо в це зручне крісло!
Діти просто впали до Крісла Переміщення. Влад швидко крутонув Ручку… Останнє, що діти чули на Паворі, було ревіння обманутого "ведмедя"…
…Удома, на Землі, мандрівників світами обіймали Марко, Леся, батьки, білозубий Міґель… Загалом, усе відбулося так, як і хотіли Оленка та Влад. Вони дали трохи зілля професорові Філу, й тому стало краще просто миттєво. А невдовзі він зовсім одужав і навіть якось помолодшав. Щоправда, випити трохи зілля довелося й самому Владові. По-перше, різкі зміни настрою і раптові напади недоречного сміху траплялися з ним і після повернення. А по-друге, на цьому наполягла Оленка. І в усіх склалося враження, начебто вона щось знала, проте берегла таємницю…
Ну, а відтак усі — й наші мандрівники, й професор зі своїм другом, і навіть Леся із Марком почали готувати обсерваторію до приїзду численних науковців з усього світу. Адже було зрозуміло, що споглядальня ще не розкрила всіх своїх секретів, можливостей і знань…