ДВА ЖИТТЯ ВІНСТОНА З РОДУ МАЛЬБОРО
"У видатних людей часто бувало нещасливе дитинство. Суворий гніт обставин, злигодні, уколи презирства і насмішок, яких зазнали вони на зорі свого життя, були необхідні, аби збудити в них безжальну цілеспрямованість і чіпку кмітливість, без яких великі звершення вдаються лише зрідка". Уже в дорослому віці такий запис зробив чоловік, який залишив помітний слід в історії Великої Британії й усієї Європи, — сер Вінстон Леонард Спенсер Черчілль.
Та що таке щасливе дитинство? Відповідь на це запитання не така очевидна, як видається на перший погляд. Чи було щасливим дитинство Вінстона Черчілля? І так, і ні.
Здається, ніби маленькому Віні щастило від народження. Погляньте самі. Його татом був лорд Рендолф Черчілль зі старовинного, знатного і заможного роду Мальборо, голова Консервативної партії Великої Британії, а мати — чорноока красуня-американка Дженет Джером. Батько Дженні був багатим підприємцем.
Рендолф і Дженет закохалися з першого погляду. Вже на третій день знайомства лорд запропонував Дженні руку й серце.
Хлопчик народився у величезному палаці Бленхейм, родинному гнізді сім'ї Черчіллів поблизу містечка Вудсток в Оксфордширі, в старій добрій Англії.
— Який гарненький! — вигукнула служниця Елізабет, побачивши новонароджене немовля. — У нього милий чубчик!
— Боже праведний! — відгукнулася друга. — Але як же він кричить! Я прийняла багато дітей, але такого крику я зроду не чула! Ох і характер, напевне, буде в нього!
Служниця мала рацію. Згодом характер Вінстона можна буде порівняти із вдачею справжнього англійського бульдога — невідпорна хватка і сила, шал і незворушність.
Крім земель довкола палацу, родина Черчіллів мала будинок в Лондоні. Там була старанна й вишколена прислуга, чудовий кухар-француз, котрий готував вишукані страви, про які ходили справжні легенди, там родина влаштовувала бучні прийняття, на яких бував навіть принц Уельський, — таким було життя Рендолфа і Дженет.
Маленького Вінстона виховували як нащадка аристократичної родини. Його доглядали няньки й гувернантки, а одна з них, Елізабет Еверест, по-справжньому любила рудуватого хлопчика з трохи кирпатим носом. Щирій, вірній і добрій няні Вінстон довіряв свої дитячі секрети, ділився надіями і прикрощами. А вона завжди готова була втішити його, розвеселити і підтримати доброю порадою.
Перші спогади Вінстонового дитинства пов'язані не з Англією, а з Ірландією, куди родина Черчіллів мусила переселитися через світський скандал в аристократичній верхівці Британії. По суті, принц Уельський змусив родину переїхати на Смарагдовий острів. Втім, у Дубліні Рендолф і Дженні вели таке ж безтурботне і бурхливе життя, яків Лондоні — бали, прийняття, розваги, кінний спорт і полювання... Кам'яниця Черчіллів стояла неподалік від резиденції віце-короля Ірландії, який правив нею від імені англійської королеви.
Дженні розповідала рідним, які залишилися в Англії, що Вінстон почувається добре. Він гуляв у парку, катався на віслючку і милувався військовими пара-дами. Як згадує сам Черчілль, не подобалося йому тільки навчання із гувернанткою, від якої він ховався у величезній оранжереї.
Незабаром сім'я повернулася до Англії. У віці восьми років Вінстона направили вчитися до підготовчої (початкової) школи Сент-Джордж, модного й аж ніяк не дешевого закладу.
Борги постійно переслідували нову родину. її розкішний спосіб життя не вкладався у Рендолфові прибутки... Втім, на ту пору чимало англійських аристократів жили у борг. А Рендолф був справжнім модником, денді... Як, до речі, й Дженні, котра навіть не встигала спілкуватися із сином, так захоплена була світськими вечорами, балами, прийняттями, усім безтурботним життям аристократки. Як глузувало її оточення, Дженні була з тих жінок, які вважали себе злидарями, якщо в них було менше сорока пар черевичок.
А тим часом усі прибутки родини витрачалися на утримання палацу з парком і будинків. Справа дійшла до того, що Черчіллям довелося збувати фамільні коштовності, аби провадити той спосіб життя, якого від них вимагало перебування у вищому світі.
Зворотнім боком такого невпинного "пурхання" була неувага до маленького Вінстона. Так було заведено у вищих колах тодішньої Англії, — але травму, якої завдали йому батьки, хлопчик пам'ятав усе життя. Він любив їх, а вони були недосяжними, далекими... Батька малюк бачив лише вряди-годи, а тим часом просто обожнював його, вигадавши образ людини, якої, можливо, й не було насправді. Вінстон писав татові листи, звертаючись до нього завжди на "Ви", а той відповідав синові: "Замініть у Ваших листах слово "тато" на "батько". В книзі "Початок мого життя".
Читач, мабуть, чекає розповіді про талановитого учня, про те, як захоплювалися вчителі його здібностями, чекає прекрасної історії про те, як щодня розкривався талант Вінстона Черчілля, як він став офіцером, а згодом і політичним діячем, який у найскрутнішу пору очолив англійську державу... Проте дійсність не завжди схожа на казку, хоч як нам цього й хотілося б.
Почнемо з того, що батьки Рендолфа були категорично проти його шлюбу із "дочкою нью-йоркського спекулянта". Вони ніколи так і не змирилися із вибором сина. Йому прямо казали, що для них, англійських аристократів, принизливо бути родичами якихось американців. До того ж подейкували, що в Дженні є трохи й індіанської крові! Принизливим було і те, що батько Дженет перед весіллям сплатив Рендолфові борги у розмірі двох тисяч фунтів, —а на той час це була чималенька сума.
Черчілль згадував про матір: "Вона була для мене Вечірньою Зіркою. Я палко любив її, але звіддаля".
Так минало дитинство Вінстона, якого Дженні народила в гардеробній кімнаті палацу, — саме там її заскочили пологи. Єдиним світлим промінчиком було ставлення до нього няні Елізабет Енн Еверест, про яку ми вже згадували. Родина Вінстона без жодних докорів сумління раптово звільнить її через двадцять років бездоганної служби.
Вінстон боявся майбутнього навчання у закритій школі, й ці страхи виявилися небезпідставними.
— Вінстоне, — сказав Рендолф Черчілль, викликавши сина до свого кабінету. — Сподіваюсь, ви розумієте, що в житті кожного чоловіка настає час, коли він мусить забути про іграшки й почати серйозно вчитися. Ми віддаємо Вас до школи Сент-Джордж.