РАНОК РОКФЕЛЛЕРА
Якось гуляючи із приятелем, худенький хлопчик сказав: "Коли я стану дорослим, у мене буде сотня тисяч доларів. Я прагну цього, і так буде". "Цей американець свято вірив, що Бог пошле йому заможність, високе становище серед людей, можливість впливати на них і робити свою країну кращою. А до всього додасть сто років життя. Чоловік той помре за шість тижнів до свого 98-річчя. І все інше Бог йому теж дав. "Я отримав цей дар і благословення лише тому, що Господь твердо знав: я віддам ці гроші ближнім". Так говорила людина, чиє ім'я стало символом багатства й успіху в бізнесі, Джон Рокфеллер, мільйонер, який більшу частину своїх неймовірних статків передав людям і рідній Америці.
Джон Рокфеллер потягнувся в кріслі, в якому сидів за письмовим столом, перед купами квитанцій, кошторисів... Цифри, суцільні цифри. Багатьох людей просто нудить від нескінченних рядів і колонок із закарлюками. А Джон любив їх. Вони вносили порядок і логічність у непевний світ, чітко вказували на зростання прибутків або на можливість збитків. Цифри свідчили про підступ і обман, добро і поступ. Вони були, мов слова у конторських і бухгалтерських книжках, які в свою чергу скидалися в очах Рокфеллера на Святе Письмо підприємництва. І якщо Біблію ще слід було осягнути і зрозуміти, й часто на це не вистачало життя, то записи якого-небудь гросбуха промовисто розкривали Джону весь хід його бізнесу.
Уже пізно. Слава Богу, справи йдуть добре. Можна й відпочити. Джон потягнувся ще раз і згадав свій ранок, ранок того дня, коли все почалося.
26 вересня 1855 року. Він часто згадував той день і святкував його з більшою втіхою, ніж день свого народження.
Давним-давно Джон ніяк не міг влаштуватися на роботу. Дивина, але так і було... Всі контори і фірми Клівленда вже майже два місяці не хотіли брати на роботу худого 16-літнього юнака. Але в хлопця був характер. Він склав список фірм і щоранку обходив їх, пропонуючи свої послуги. І щоразу чув ввічливу відмову. Джон не здавався. Коли він обійшов усі можливі заклади і його список вичерпався, Рокфеллер пішов на друге коло. І знову переступав поріг уже відомих фірм.
Вдруге чи втретє він зайшов до офісу компанії "Гюіт і Татл"? То вже не має особливого значення. Фірма перепродувала усілякі товари і пропонувала клієнтам перевезення вантажів. Спочатку із Джоном поговорив Генрі Татл, молодший партнер Ісака Гюіта, а потім і сам Гюіт. Фірма потребувала молоду людину, яка розумілася б на бухгалтерії. На той час Джон уже закінчив трьохмісячні бухгалтерські курси. Хлопець був уважний в роботі, акуратний і педантичний. Господарям фірми сподобався акуратний почерк Рокфеллера, й вони взяли його. Почалося навчання і робота водночас. Джон на практиці мав застосувати і поліпшити набуті знання. Через три місяці він отримав першу платню.
Із доларами в кишені Джон вийшов з контори. Він не міг повірити у своє щастя. Невже настав кінець вічним злидням і поневірянням його матері, братів та сестер? Джон згадував свого діда, який щодня заглядав у чарку, свого тата, який місяцями не з'являвся в їхньому домі...
Коли почалися їхні біди? Джон не міг.пригадати. Скільки він себе пам'ятав, сім'я завжди тяжко працювала і на всьому заощаджувала. Джон стрепенувся — він так само сидів за столом у своєму кабінеті. Надворі панувала ніч. Невже він задрімав? А пам'ять знову показувала йому картини далекого минулого.
Ось містечко Річфорд в штаті Нью-Йорк, де після довгих мандрів оселилися його дід і баба — Годфрі й Люсі Рокфеллери. Тут на них чекала тяжка фермерська праця. Землі довкола були кепські, й прибутків ледь вистачало, аби прогодувати родину. Недодавав радості й Вільям, син Годфрі й Люсі, батько Джона. Працювати він не любив і ще підлітком тікав з дому — надовго й невідомо куди. Джон згадував лише кілька приємних моментів, пов'язаних зі своїм батьком. Походи на риболовлю або на полювання... Тато Білл був чудовим стрільцем! Чи ярмаркові дні, під час яких можна було хоч трохи розважитися... Але здебільшого Вільям займався тим, що ходив містечками та селами й дурив людей, продаючи їм всякий непотріб, в тому числі "цілющі настоянки" від усіх недуг. Жінки любили Білла Рокфеллера за вроду. Вони піддавалися чарам цього пройдисвіта. Не встояла перед Вільямом, його солодкими словами і яскравим костюмом й Еліза Девідсон. Через два роки після їхнього шлюбу, 1839 року, й народився
Джон Рокфеллер.
О, як запам'ятався йому крихітний будиночок, де жили вони з батьками! А ще — Ненсі Браун, яку батько найняв домогосподаркою. Навіщо вона була потрібна?
Лише згодом Джон зрозумів, що Ненсі — давня подружка Вільяма. І в їхній оселі вона так само справно народжувала дітей Біллові, як і його мати. Еліза терпіла все! Дивовижна жінка! Але згодом родичі Елізи витурили Ненсі з хати... Джон мусив дедалі більше допомагати матері, адже батько, як і раніше, часто зникав з дому. Прикидаючись народним цілителем, він продовжував свої авантурницькі мандри Америкою, продаючи довірливим мешканцям провінції біжутерію й "лікарські трави".
Сучасник згадував про самотню Елізу та її п'ятьох малюків: "Ніколи й ніде не бачив я дітей, які мали б такий жалюгідний і безпритульний вигляд. Замість одягу в них було справжнє лахміття. Вони тинялися постійно брудні й голодні". Мати сама гарувала на фермі й не могла приділяти дітям уваги. Проте Джон самому собі не хотів зізнатися, що ніколи не забуде тих тяжких й неприємних днів. Для нього їх просто не було. Принаймні так вигля-дало зовні. Як виявилося, хлопчик не зламався, а, загартувавши характер, вирішив досягти небачених висот. З Божою поміччю, звичайно.
Згодом життя Джона трохи поліпшилося. У татка Білла раптом з'вилося кілька тисяч доларів. Він черговий раз повернувся до сім'ї й родина Рокфеллерів переїхала на північ, до містечка Моравія. Тепер у них був чималий шматок землі й просторий будинок.
* * *
Сидячі в кріслі, Джон Рокфелер усміхнувся. А всміхався він нечасто. Просто згадав гарний краєвид, що відкривався з вікон їхнього дому в Моравії. Який це був рік? 1843-й, здається...
Вільям так само то зникав, то з'являвся. Мати мусила доручати кожній дитині якусь ділянку роботи. Щоденна тяжка праця на землі, відсутність безтурботного дозвілля зробили Джона постійно заглибленим у себе, серйозним. Він ніколи не сміявся, не пустував. Єдиною розрадою і розвагою були відвідини баптистської церкви. Джон став по-своєму глибоко релігійною людиною. Він знайшов моральне мірило для своїх вчинків, свого життя. Мати вчила малого Джона: щоразу, коли в храмі після проповіді всіх будуть обходити із тацею для пожертв, слід неодмінно покласти монету. Чи не звідти походить схильність Рокфеллера до благодійності?