У Капітанші, свіжої, ніби вона щойно з ванни, щоки були рожеві, очі блискучі. Вона геть пошпурила свою перуку, волосся її розсипалося, немов руно, заслонивши весь її одяг, окрім панталон, що справляло враження воднораз кумедне і приємне.
Сфінксові, що цокотів зубами од лихоманки, потрібно було дати шаль.
Розанетта кинулась по неї до себе в спальню, а коли гостя пішла й собі слідом, вона рвучко, перед самим її носом, із грюком причинила двері.
Турок голосно зауважив, що ніхто не бачив, як пішов пан Удрі. Всі були такі стомлені, що не звернули уваги на той ущипливий натяк.
Згодом, чекаючи на екіпажі, гості стали загортатися в плащі, надягати капори. Вибило сьому годину. Ангел і досі зоставався в їдальні за тарілкою із сардинами в олії, а поруч неї Рибна торговка курила цигарки, даючи життєві поради.
Нарешті під'їхали фіакри, й усі роз'їхались. Юссоне як кореспондент по провінції мусив до сніданку перечитати п'ятдесят три газети, в Дикунки була репетиція в театрі, на Пеллерена чекав натурник, Церковний півчий мав троє побачень. Ангел, відчувши перші напади шлункового розладу, не міг устати. Середньовічний барон відніс дівчину до фіакра.
— Обережно, не поламайте їй крил! — гукнула крізь вікно Вантажниця.
Мадмуазель Ватназ, коли вже вийшла на східці, сказала Розанетті:
— Прощай, дорога! Твій вечір удався на славу. — Тоді нахилилася до її вуха: — Не випускай його з рук!
— До кращих часів, — сказала Капітанша, звільна повертаючись до неї спиною.
Арну й Фредерік верталися разом, так як і приїхали. У торговця фаянсом був такий похнюплений вигляд, аж його супутник подумав, що той занедужав.
— Я? Анітрохи!
Він покутував вуса, хмурив брови, і Фредерік спитав, чи, бува, не справи так його непокоять.
— Зовсім ні! — Тоді зненацька: — Ви, здається, були знайомі з дядечком Удрі? Чи не так? — І додав зі злістю: — Багатий, старий мерзотник.
Далі Арну заговорив про якесь важливе випалювання фаянсу, що його мали закінчити сьогодні у нього на фабриці. Йому хотілося все те бачити. Поїзд відходив за годину.
— Потрібно все-таки заскочити поцілувати дружину!
"Авжеж, дружину!" — подумав Фредерік.
Нарешті він ліг спати з нестерпним болем у потилиці; він випив повну карафку води, щоб утамувати спрагу.
Настала інша спрага, спрага жінок, розкошів і всього, що становить паризьке життя. Він почував себе трохи приголомшеним, як людина, що зійшла з корабля; і в маячні напівсну бачив, як раз у раз пропливали перед ним плечі Рибної торговки, стегна Вантажниці, литки Польки, волосся Дикунки. Потім двоє великих чорних очей, яких на балу не було, з'явилися й собі; легкі, як метелики, палкі, мов смолоскипи, вони зникали, верталися знову, мигтіли, злітали до карнизів, опускалися до його вуст. Фредерік наполегливо, хоча й намарне, силкувався пригадати, чиї ж то очі. Однак сон уже поборов його; тепер йому видалося, немовби він у парі з Арну запряжений в голоблі фіакра, а Капітанша, сидячи на ньому верхи, впинається в нього золотими острогами.
II
На розі вулиці Ремфор Фредерік найняв особняк і негайно купив двомісну карету, коня, меблі, дві жардиньєрки, котрі вибрав собі в Арну, щоб поставити їх обабіч дверей у вітальні. За вітальнею була ще кімната і туалетна. Йому спало на думку поселити там Делор'є. Але як тоді він зможе приймати в себе її, свою майбутню коханку? Присутність друга заважатиме. Фредерік наказав розібрати стінку, щоб розширити вітальню, а туалетну перетворив на курильну кімнату.
Він купив книжки улюблених поетів, розповіді мандрівників, географічні атласи, словники, бо вже склав собі широкий план занять; він підганяв робітників, бігав по магазинах і в нетерплячці зажити втіхи брав усе, не торгуючись.
З рахунків, які подали постачальники, Фредерік побачив, що найближчим часом повинен витратити тисяч сорок франків, не враховуючи спадкових податків — понад тридцять сім тисяч; а що статки його становили нерухоме майно, то він написав у Гавр своєму нотареві, просячи частину його продати, щоб розрахуватися з боргами й мати якусь суму про запас. Потім, бажаючи нарешті узнати оте туманне, хистке й невиразне, що його називають "світом", він листовно попросив дозволу в Дамбрезів навідати їх. Пані Дамбрез відповіла, що сподівається на його візит завтра.
То був прийомний день. У дворі стояли екіпажі. Біля під'їзду до нього поспішили два лакеї, а третій, що був на горішній площадці сходів, рушив поперед нього.
Фредерік пройшов передпокій, ще одну кімнату, тоді простору вітальню з високими вікнами і монументальним каміном, на якому стояли кулястий годинник та дві порцелянові вази страхітливих розмірів, звідки, ніби два золоті кущі, стриміли два канделябри з цілим жмутом свічок. По стінах висіли картини в манері іспанця Рібейри, велично спадали важкі портьєри, і в цьому опорядженні стилю ампір, у кріслах, консолях, столах було щось показне, бундючне. Фредерік мимохіть задоволено всміхнувся.
Нарешті він вступив до овальної кімнати з панелями рожевого дерева, щільно заставленої мініатюрними меблями; її освітлювало тільки одне дзеркальне вікно, що виходило в сад. Пані Дамбрез сиділа поблизу каміна, і якийсь десяток гостей утворював довкола неї кільце. Люб'язними словами привітавши Фредеріка, вона йому подала знак сісти, не виявляючи здивування, що так давно не бачила його.
Коли він увійшов, тут саме вихваляли красномовство абата Кера. Потім стали з приводу якогось нечистого на руку лакея бідкатися, що попсувалися служники, і пішли суди-пересуди. Стара пані Соммері простудилася, мадмуазель Тюрвізо виходить заміж, Моншарони вернуться не раніше як у кінці січня, Бретанкури також. Тепер заведено довго зоставатися в селі. І розкіш обстави ще більше підкреслювала убозтво цих розмов, хоч те, про що точилася розмова, було не таке безглузде, як сама манера говорити, — ні початку, ні кінця, ані будь-якої жвавості. А проте були тут люди обметані — колишній міністр, кюре великої парафії, кілька визначних державних діячів; і всі вони трималися в межах заяложених тем. В одних був вигляд знеможених удів, в інших — баришницькі норови, а старі добродії, які поприходили в супроводі своїх дружин, могли бути їхніми дідами.