Циганка

Страница 3 из 12

Васильченко Степан

Особливо видавався між хлопцями Павлушка Янович — чисте-нько зодягнене, випещене, ледаче й капосне хлоп'я.

Він кидав на дівчат груддям, хватався за подоли одежі, кривив їх, висунувши язика. Коли пробігала мимо його Галя, Павлушка, улучивши мент, скоро висунув назустріч їй ногу. Галя перечепи-лася й з розгону впала лицем на сухий горбочок. З носа пішла кров і залила лице. Збіглися школярі. Галя помалу встала, скри-вилась, навіть хотіла заплакати, далі вийняла хусточку й стала витирати кров. Павлушка стояв осторонь і дурнувато осміхався.

— Іди, дурна, пожалійся вчителеві! Йди! Хіба ж то іграшки? — ра-дили Галю школярі. Всі визнавали, що вона тепер має право до-нести на Павлушку. Галя, втершись, мовчки вихватила з рук най-ближчого школяра бузкову лозинку й кинулася зразу до Павлу-шки. Той, насунувши козирок, подався навтьоки. Та Галя бігала добре — настигла скоро і стала стьобати його по шиї, по спині, по ушах. Павлушка зразу тонко заскиглив. Між хлопцями піднявся дзвінкий регіт. Жалітися вчителеві Галя не пішла, і це дуже впо-добалося хлопцям. її обступили, хвалили, радили, що вчинити з носом, що почав уже пухнути. Вона прикладала до носа якийсь свіжий листок, весело кивала головою й казала:

— Нічого: вже не болить!

Навіть Макарові сподобався такий учинок Галі.

— Не журися! — казав він, трахкаючи Галю по плечі. — До весілля загоїться!

А Яків казав Грицькові, весело потираючи руки:

— Молодець баба! Мабуть, душа в неї козацька! Чи так, батьку?

Кращою ученицею в класі Галя не була, хоч і вчилася не зовсім погано, і їй часто доводилося вести неприємні розмови з учите-лем. Учитель перші дні поводився з нею трохи делікатніше, ніж з іншими, дедалі ж переставав виділяти її серед інших, і їй не раз лучалося й без обіду бути, і чути од учителя образливі слова. Пе-рше їй було це трохи прикро, потім вона до цього звикла, не зве-ртала особливої уваги й стала добросовісно нести призначену їй в школі долю часто караного отряхи-школяра.

Андрій, що мав за свій обов'язок закохуватись мало не в усіх учениць, скоро на фоні шкільного життя з'явилася значна по-стать Галі, зразу залишив своїх перших коханок і став моститися до неї. Він писав їй любовні листи, писав задачі, зітхав привселю-дно й патякав усякі любовні дурниці, поки таки хлопці звернули на це увагу й почали дражнити його Галею. Йому цього тільки було й треба.

Наступили ті осінні тихі та смутні дні, коли сонце світить і не гріє, коли спадає з дерева останнє пожовкле листя і звисока над деревами та хатами блукає в блакитному сяєві, як намітка, біле бабине літо. Школярі дуже кохаються в таких днях. В літню ку-ряву та спеку вволю не нагуляєшся, не набігаєшся, — восени ж, коли свіже, трохи зимне повітря так приємно подихає на розго-рілі лиця, можна гратися, можна бігати, бурушкатися без кінця.

Городи та левади з своїм насоняшничинням, гнилими огірка-ми, качанами з капусти, такою чудовою зброєю до улюбленої школярської потіхи, війни; напівспустілі, вже обібрані й залише-ні хазяїнами сади, що в коліно засипані сухим листом, в якому так любо качатися та боротись, — всі такі місця в селі ясних осін-ніх днів, мов галиччю, сповняються шумливою дітворою й гудуть на все село дзвінкими, радісними їх перекликами.

Найкращим місцем для школярських зборищ була Мар'ївка, закинутий у гаю, поблизу озера, хутірець. У свято або у вільні бу-денні часи хлопці цілими зграями приходили сюди з села, влітку — купатися, брати гриби та ягоди, в інші часи — просто побігати та погратися.

Од самого обіду тут вже воювалися "козаки" з "ляхами"; за ва-тажка перших, звичайно, був Грицько, "ляхами" ж командував войовничий Сивенко. Після цілого ряду блискучих побід "коза-ків" над "ляхами" та "ляхів" над "козаками" і ті і другі любенько розмовляли між собою, розкинувшись одпочивати на високому зеленому березі озера.

Червоним великим колом заходило сонце. По обрію неба сіри-ми та ліловими баранцями побігли волохаті хмаринки; над озе-ром зашелестів очерет; з дерев стиха знімалися й задумливо па-дали на землю сухі листочки.

Андрій мовчки лежав на землі, заклавши під голову руки, і мрійно дивився на верхи струнких берізок, що помалу гойдалися над його головою. Йому тепер хотілося звернути загальну роз-мову на себе та на Галю, і він нарочито набрав задуманого, мов-чазного вигляду. Хлопці не забарилися догадатись.

— Що це Андрійко наш так дуже зажурився? — промовив один з хлопців.

— Не знаєш чого? Циганочкою, мабуть, замарився: він же не ба-чився, бідненький, сьогодні з нею, — пояснив Грицько.

Андрій не зворухнувся з місця і ще глибше замислився. З місця тихенько підіймається Піхтір, крадькома підходе до його ззаду й хватає його за носа.

— Ах ти ж моя циганочка-коханочка! — вимовляє він, мов до ма-ленького.

— Гей, бережися, Піхтіряко, бо будеш знати у мене циганку! — не міняючи пози, промовляє Андрій.

— Що Андрійко та циганка — хороша пара, — приспівує Піхтір над його головою.

— Піхтір! Не взивай її циганкою, бо будеш битий! — кричить уже Андрій, вдаючи з себе ображеного.

— Та де ж тут правду дівати, — обзиваються інші, — вона таки здорово на циганку скидається.

— Не кажіть так, бо я буду зо всіма з вами воюватись... Андрій раптом зіскакує й стає в войовничу позу. Хлопці цього тільки й чекали: збившись коло його, вони стали смикати його за одежу й дражнити на всякі лади. Андрій виломив лозину і став за ними ганятися. Хлопці не боронилися, тікали.

— Циганка! Відьма! Відюха, зарізала пітуха! — чулися з усіх кінців викрики.

Андрій міряв лозиною то одного, то другого. Піхтір, уже скош-тувавши скілько разів по плечах, став оддалік і вигукував на ввесь гай, узявшись за ухо:

Та циганочка, та махлярочка, Вволи ж мою волю.

— Дак так! — киваючи з-за берези головою, докоряв Андрієві Грицько, — продати товариство, козацьку віру за бабу, та ще й за циганку!

— Та ще й за відьму! — підхватували інші. — Ти ж придивися до неї — в неї й очі відьомські!

— Андрій, подумай собі, схаменися!

Андрій кидався на всі сторони, роздавав гостинці й приказу-вав:

— Оце тобі відьма! Оце тобі циганка! Оце тобі відьомські очі! — Погнавшись за Грицьком, він замахнувся лозиною, щоб влучити по плечах, а різнув по уху. Грицько спинився, потім узявся рукою за ухо й мовчки одійшов убік.