— Не вадило б і Василеві зняти свою скирту, — переводить учи-тель очі на Піхтіра. — Ну як, Василю, будемо жити в цьому році? Чи битись, чи миритись будемо? Ох, Василю, Василю... — легенько зі-тхає вчитель.
Василь покірно схиляє голову, смутно осміхається: він — второ-годник.
— А ось і Любов Михайлівна прийшли, — розглядає далі школярів учитель. Люба, найгірша в класі школярка, засміяна та забита в часи навчання, тепер, після літніх канікул, виглядає свіжіше, смі-ливіше; вона злегенька червоніє й вільно сміється.
— І я є! — обзивається, підвівшись з місця, веселий та жвавий Си-венко: йому бажається, щоб і до його промовив учитель слово.
— Бачу, бачу, — осміхається вчитель, — що ж, нікому ще не розтя-пав голови?
Вдоволений Сивенко зажмурює очі, сміється і з розмаху сідає на місце.
Розмова між учителем та школярами тиха, лагідна; відносини щирі, і трудно згодитися, що колись, у середині року, не раз буде вчитель, почервонівши до ушей, тупати ногами, кричати, аж охрипне, викрикувати грубі слова. Начулися школярі, коли вда-рив дзвоник, — хотілося ще сидіти.
На другу лекцію разом з учителем увійшла в клас, зразу звер-нувши на себе загальну увагу, дівчинка панночка, в блакитному платтячку, з темною, густою, підрізаною косою, перепитою чер-воною як жар стрічкою. Всі школярі скинули на неї зацікавлені очі. Дівчинка темними жвавими очима оглянула клас і стала ближче до вчителя. "Не боюся!" — немов казав її сміливий вигляд.
— Оце вам нова учениця — глядіть, не обіжайте! — звернувся учи-тель до школярів. Потім показав дівчині місце в п'ятій групі на першій лавці. Дівчина сіла рядом з другими ученицями; цілу ле-кцію просиділа, не зворухнувшись з місця.
Макар легенько ліктем штовхнув свого сусіда Якова і, кинувши бровами на нову школярку, тихо промовив:
— Яка синиця... що воно таке?
Яків мовчки здвигнув плечем: не знаю, мовляв.
Усю лекцію раз у раз кидали хлопці зацікавлені погляди на но-ву товаришку і нетерпляче дожидали переміни. Тільки вспів учитель по дзвінку вийти за двері, її одразу обступили. Дівчина немов готувалася до цього; сама вийшла на середину класу, вирі-внялася і збиралася одповідати на всякі запитання. Хлопці не за-барились довідатися, хто така вона, хто її батько, де живе, де була перше. Виявилося, що звуть її Галею, що батько її жив перше в городі, а тепер перейшов сюди за начальника станції. Одні з хло-пців розпитували, другі критично оглядали її сукенку, маленькі з шнурочками черевики, а деякі під лавою робили вже ревізію її книжкам та паперам. Дівчина виявилась сміливою, поволі одпо-відала, сама дещо розпитувала й спокійно жувала яблуко. Зага-льна прихильність була вже на її стороні. Тільки один Макар ске-птично ставився до нової школярки. Він у розмову не втручався, сидів мовчки, їв сало з хлібом, раз за разом поглядав на неї при-щуреними, насмішкуватими очима.
— Оце так бедеда! — кинув він у хвилину мовчання. Всі засмія-лись.
"Бедеда" мовчки повернулася до Макара, очі її блиснули жарт-ливим огником, і несподівано для всіх з її руки полетів качан з яблука прямісінько в лоб Макарові.
Кругом голосно зареготалися.
— А що, Макаре, впіймав? — почулися голоси.
— Це бідова! Це тобі не Люба!
Макар опустив руки, кліпав очима й почував себе перед хлоп-цями погано.
Після останньої лекції, коли школярі з звичайним гомоном ви-сипали з школи й розпустилися по шляху, од гурту одділився Грицько з своїми "синами", та ще декілька старших хлопців, і, перелізши через тинок, пішли ставищем; посередині ставища простяглися довгою стрічкою густі лози. Хлопці прямували в кущі й про щось тихо радилися.
— Замітили, хлопці, — промовив один з гурту, — Андрій уже наки-нув оком на нову школярку?
— А вона, справді, ловкенька: говорить, як у дзвоник кує! — смію-чись, одмовляє Андрій.
Грицько спинився й суворо посваривсь на його пальцем:
— Ой гляди, Андрію: не доведуть тебе до добра баби! Андрій мо-вчки посміхається: роля зрадливого сина Бульби йому дуже по-добається...
Підійшовши до найгустішого куща лози, хлопці стали й озир-нулися кругом.
— Гай-гай! Та як же за літо поросла наша хата — і впізнати труд-но! — промовив Грицько, оглядаючи в будяках та в кропиві місце між лозою.
— Підожди, — дасть бог, утопчемо! — спокійно вставляє Яків, смі-ливо пробираючись поміж буйними бур'янами та густим гіллям лози. За ним один по одному всі сховалися в кущах. Через який час там блиснув огник, і крізь віти лози пішов синенький димок. То з одного, то з другого боку куща частенько висовувалась чия-небудь голова, боязко оглядала кругом місце й ховалася знову.
Лози димилися, немов там хто-небудь підпалив купу гною.
З перших же днів школа увійшла в свою звичайну колію: в кла-сі, як губка воду, втягували школярі нові для їх знання, а поза школою шуміло у їх своє життя. Нова школярка скоро потонула в шкільній юрбі. Прізвище "синиці", яке зразу кинув був Макар, за нею не лишилося. Галя мала густу темну косу, чорні, як дві тер-нини, очі з довгими стрільчатими віями; мала смуглявий ніжний колір лиця, особливу гортанну мову, і її, не звертаючи ніякої ува-ги на такі принади, прозвали в класі циганкою. Це прізвище ско-ро стало заміняти їй власне ім'я у всій школі, і сама Галя за його нітрошки не ображалася. Щось третього дня Піхтір, затесавшись між дівчата, зігнувшись, сидів проти Галі, простягав до неї руку й улесливо благав: "Циганочка-махлярочко, поворожи мені!" І Га-ля не сперечалася, брала Піхтіреву руку й ворожила йому нулі, єдиниці, карцер та інші шкільні біди.
Хоч дівчата мали в класі свій куток, свої особливі таємниці, проте Галя, при своїй жвавій, громадській вдачі, любіше приста-вала до хлоп'ячого гурту. Часто між хлопцями, коли вони, збив-шись у тісний гурток, роздивлялися яку-небудь книжку або об-мірковували якусь шкільну справу, в самій гущині хлоп'ячих го-лів можна було бачити й смугляве ніжне личко з зацікавленими терновими очима. Навіть тоді, коли хлопці підіймали бучу, Галя виявляла охоту взяти найбільшу участь у ній, і тільки звірив-шись, що це для неї не дуже зручно, одходила, легенько зітхнув-ши, осторонь.
Одного дня якось дівчата зайняли собі куточок шкільного по-двір'я й там затіяли свою гулянку, коло їх терлося скілько душ школярів. Хлопці, не приймаючи участі в дівчачій гульні, сиділи недалеко од їх і, критикуючи, назирали за ними.