Тихий Дін. Книга третя

Страница 14 из 119

Михаил Шолохов

За два дні Горчаков помер. Ще через один день Листницького вирядили до Тихорецької, важко пораненого в ліву руку та в стегно.

Під Коренівеькою зав'язався довгий і упертий бій. Листницький із своїм полком двічі ходив в атаку й коатр-атаку. Втретє підвелись розстрільні його батальйону. Підштовхуваний криками ротного: "Не лягай!" "Орлята, вперед!", "Вперед— за справу Корнілова!"—він важко біг нескошеною пшеницею підтюпцем, щитком держачи в лівій руці над головою лопатку, правою стискаючи гвинтівку. Один раз куля із дзвенючим виском ковзнула по спадистому жолобі лопатки, і Листницький, вирівнюючи в руці держак, відчув укол радості: "Мимо!" А потім руку його кинтло вбік коротким, на диво .сильним ударом. Він випустив лопатку і зопалу, з незахищеною головою, пробіг ще з десяток сажнів. Спробував було взяти гвинтівку навпереваги, але не зміг піднести руку. Біль, як оливо в форму, важко вливався до кожного суглоба. Приліг на борозні, кілька разів, не пере' спливши себе, скрикнув. Уже лежачого, куля куснула його в стегно, і він поволі й трудно розставсь із свідомістю.

У Тихорецькій йому ампутували розтрощену руку, ви-тягли із стегна окрушину кістки. Два тижні лежав, мордований розпачем, болем, нудьгою, потім перевезли до Новочеркаська. Ще тридцять нудливих діб у лазареті. Перев'язки, набридлі обличчя сестер та лікарів, тонкий запах йоду, карболки... Зрідка приходила Ольга Миколаївна Щоки її світилися зеленкуватою пожовтю. Траур усугуб-ляв невиплаканий смуток спустошених очей. Листницький подовгу дивився в її вицвілі очі, мовчав, сором'язливо, по злодійськії, ховав під ковдру порожній рукав сорочки. Вона неначе знехотя випитувала подробиці про смерть чоловіка, погляд її гасав по ліжках, слухала з позірною розвіянісію.

Виписавшись з лазарету, Листницький прийшов до неї. Вона зустріла його біля ганку, відвернулась, коли він, цілуючи її руку, НИЗКО схилив голову в густій повіті, ко-ротко-обстриженого білявого волосся.

Він був старанно виголений, захисний чепурний френч сидів на ньому по старому бездоганно, але порожній рукав болісно непокоїв, — корчійно ворушився всередині його малюсінький забинтований обрубок руки. Вони пішли в дім. Листницький заговорив, не сідаючи:

— Борис перед смертю прохав мене... взяв з мене обіцянку, що я вас не покину...

— Я знаю.

— Звідки?

— З його останнього листа...

— Бажання його, щоб ми були вкупі... Звісно, якщо ви погодитесь, якщо вас влаш гуд шлюб з інвалідом... Прошу вас вірити... мова про почуття прозвувала 6 тецер... Але щиро хочу вашого добробуту...

Збеніежений вигляд і безладна, схвильована мова Лист-ницького її зворушили.

— Я думала про це... Я згодна.

— Ми поїдемо в мадток до мого батька.

— Гаразд.

— Решту можна оформити потім?

— Так.

Він шанобливо доторкнувсь губами до її безважної, як порцеляна, руки і, коли підвів покірно очі, побачив тінь усмішки, що бігла з губів її.

Любов і важке плотське хотіння поривали Листницького до Ольги. Він почав бувати в неї щодня. До казки тяглось стомлене від бойових буднів серце... 1 він насамоті із собою міркував, як герой класичного романа, терпляче шукав у собі якихось високих почуттів, яких ніколи ні до кого не мав, — може, бажаючи прикрити й прикрасити ними наготу звичайного почуттєвого потягу. Проте казка одним крилом торкалась дійсності: не тільки статевий

потяг, але й ще якась незрима нить прив'язувала його до цієї жінки, що випадково стала поперек життя. Він невиразно розбиравсь у власних переживаннях, одне лиш відчуваючи з найбільшою ясністю: що ним, скаліченим і вибитим з лав, по старому владно править рознузданий і дикий інстинкт — "мені все можна". Навіть у скорботні для Ольги дні, коли вона ще носила в собі, як плід, гіркоту найтяжчої втрати, він, розпалюваний ревністю до мертвого Горчакова, бажав її, бажав несамовито... Шаленим виром шумувало життя. В ті дні люди, що нюхали запах пороху, Засліплені, оглушені подіями, жили квапливо й пожадливо, самим сьогоднішнім днем, і чи не тому. Лйстницький і хапався зв'язати вузлом своє і Ольжине життя, може, не-виразно усвідомлюючи неминучу загибель справи, за яку ходив на смерть.

Він повідомив батька докладним листом про те, що одружується, і незабаром приїде з дружиною до Ягідного.

"...Я своє скінчив. Я міг би ще й з однією рукою нищити збунтовану наволоч, цей проклятий "народ", над долею якого десятки років плакала та слинилась російська інтелігенція, але, справді бо. тепер це здається мені дико-безглуздим... Краснов не ладнає 3 Денікіним; а всередині обох таборів — взаємне підсижування, інтриги, гидь і паскудство. Іноді мені стає моторошно. Що ж буде? їду додому, щоб обняти вас тепер єдиною рукою та пожити з вами, збоку стежачи за боротьбою. З мене вже не солдат, а каліка, фізичний і духовний. Я стомився, капітулюю. Певне, почасти цим викликане моє одруження та прагнення знайти "тиху пристань", — сумно — іронічною припискою закінчував він листа.

Від'їзд з Новочеркаська був призначений за тиждень. За кілька днів до від'їзду Листницький остаточно переселився до Го чанової.

Після ночі, що зблизила їх, Ольга якось осунулася, стьмяніла. Вона й потім поступалася перед його домаганнями, але положенням, що утворилось, болісно тяготилось і в душі була ображена. Не знав Листницький чи не хотів знати, що різною мірою міряють любов, яка зв'язуй їх, і однією — ненависть.

До від'їзду 6}вген думав про Ок?ану нехотя, припадком. Він затулявся від думок про неї, як рукою від сонця, але мимо його вллі, все настирливіше — смугами світла — почали прохоплюватись, тривожити його спогади про цей зв'язок, що виріс за роки в міцний союз. Один час він було подумав: "Не. пориватиму з нею стосунків. Вона погодиться". Але почуття порядності перемогло, — вирішив по приїзді перебалакати і, якщо буде можливість, розстатись.

Наприкінці четвертого дня приїхали до Ягідного. Старий пан зустрів молодих за верству від мастку. Ще здаля побачив €5вген, як батько важко переніс ногу через сидіння бігових дрожок, скинув капелюх.

— Виїхав зустріти дорогих гостей. Ну, дайте но глянути на вас... — забасив він, незграбно пригортаючи невістку, тикаючись їй у щоку зеленавосивими, прокуреними пучками вусів.