Входить диякон Богиня.
Богиня. Чув, Андроне? Сьогодні мені з самим преосвященним доведеться правити вінчальний обряд.
Андрон. А після вінчання, мабуть, добру чарку вип'єте на весіллі?
Богиня. Випив би, та боюсь. Попередив епіскоп, якщо хоч раз іще ввійду до храму во хмелю,— одразу ізвергає мене з сану... Так що я тепер навіть дивитися боюсь... на чарку.
Андрон. Бачу, нажахав вас добре.
Богиня. Остерігаюся.
Андрон. І правильно робите. Хіба ж можна правити службу божу, коли в голові джмелі гудуть?
Богиня (озирається). Цсс!.. Йду переоблачатись. (Простує далі, зупиняється на паперті, скидає шапку, хреститься і потім уже заходить до храму).
Андрон. Нажахали! (Хитає головою, зникаючи в дверях дзвіниці).
До церкви приходять послушниці.
Послушниця 1-а. Вчора мій постоялець, солдат Василій, каже мені: "Зрікайся свого черничого сану, будеш мені жінкою".
Послушниця 2 — а. Не вір! Всі вони на війні нежонаті, а вдома, певне, дружина й діти.
Послушниця 1-а. Клянеться, що немає.
Послушниця 2-а. А ти все одно не вір. Таке ото говорить, щоб до тебе ближче підступитись.
Послушниця 1-а. Та він уже й так... підступився...
Сміються, зникають у церкві. Проходять іще інші послушниці й старі черниці. До молодих залицяються солдати, обіймають їх.
Солдат. Ех, ти, ягідка! Може, ввечері зустрінемось?
Черничка (з сміхом виривається з солдатських обіймів). Гріх отаке робити...
Солдат. А ми його розділимо пополам. (Шмигнув слідом за черничкою в церкву).
Супроводжуваний черницями й офіцерами, до храму йде епіскоп Феоктист. Дві молоді послушниці, з корзинами в руках, встеляють йому шлях живими квітами.
Офіцер. Преосвященний отче Феоктисте! Ми, офіцери, чули, що не з своєї волі молода виходить заміж.
Є п і с ко п. На те є воля Всевишнього, панове офіцери, і порушувать її нікому не дозволено!
Зникають у церкві. Знову через сцену проходять послушниці й солдати.
Солдат (до однієї з них). Може, підемо в ліс та разом грибів назбираємо?
Послушниця. Страшно тепер до лісу ходити. Солдат. Чому?
Послушниця. Кажуть, партизани об'явилися. Солдат. Брехня!
Андрон починає дзвонити. Солдатів і черниць стає більше. Дехто залишається на паперті. Нарешті дзвони замовкають.
Голоси. "Ідуть... Погляньте, їдуть молоді.
— На тройці.
— А коней як прикрашено! І гриви в стрічках, і упряж, і дуга на корінному заквітчана.
Чути дзвоники, чути цокіт копит. Із дзвіниці виходить Андрон, стає в натовпі.
— Яка пишна фата на ній.
Голос за сценою: "Розступіться, люди, дайте дорогу молодим". З'являється Арсенія в білому вінчальному платті, а поряд з нею отець Сергій в офіцерському мундирі. Слідом за ними — Іліодора з посохом, спираючись на руку А н г е л і н и, йдуть мантійні черниці, слободяни — чоловіки, жінки, дівчата. Арсенія ступає на паперть, дивиться на розчинені двері храму, потім на отця Сергія.
Отець Сергій. Чому зупинилась? Ходімо!
Арсенія (біжить до ігумені, падає перед нею навколішки, з риданням благає). Згляньтеся! Пожалійте!.. Не губіть мене!.. Не губіть!..
Отець Сергій поривається до Арсенії, але дорогу йому заступає Ангеліна.
0 т е ц ь С е р г і й. Ти що?
Ангеліна. Отче Сергію, відступіться! Вона ж не любить вас.
Отець Сергій. Полюбить потім...
Ангеліна стає набік.
А р с е н і я. Не хочу я... Не хочу...
Іліодора. Розумію твої сльози, вгадую думки й бажання, та не бувати тому, про що мрієш...
Арсенія (відчайдушно). Тоді вбийте мене відразу! Вбийте! Хай всі чують... всі знають... Не з своєї волі йду заміж.
1 л і о д о р а. Ти зараз будеш обвінчана.
Арсенія. Ні! (Зриває фату). Ось! Я готова до смерті! (Дивиться на молодого). Ну, чого ж стоїш? При тобі зброя... Стріляй! Ненавиджу тебе і ніколи... Чуєш? Ніколи не буду твоєю дружиною!
Іліодора. Повеліваю вінчати. Ведіть її силоміць у церкву.
Манефа і ще одна стариця хапають Арсенію під руки. В цей час двоє денікінських солдатів вводять побиту, з подраною
кофточкою жінку.
Солдат (до отця Сергія). Ваше благородіє, доставили згідно вашого наказу. Куди її тепер? Може, в розход? Іліодора. Оксана... Соколенчиха?!
О к с а н а. Чи я душу чиюсь занапастила, чи вкрала, чи знеславила... За віщо ж мене так тяжко покарано?..
Манефа. Вбити тебе требаї Вбити! Вбити! Яблуко від яблуньки недалеко падає. Ти і чоловік твій —смерті достойні!
Оксана. Може, заступитесь, ігуменіє Іліодоро?
Іліодора навіть не глянула на Соколенчиху.
Отець Сергій. До підвалу... церковного! Ми допитаємо її після весілля!
Солдат. Ну ходімо, бабо! Одна тільки морока з тобою. Порішити б відразу — і край! (Веде).
Андрон. І як же це ти, Петрівно, не вбереглася?
Оксана. Степанові скажеш... Якщо зустрінетесь.
Іліодора (до черниць). Чому спинилися? Хіба не чули мого веління?
Арсенія. Згляньтеся! Не хочу я... Не хо-о-о... (Зникає в церкві).
Крізь розчинені двері незабаром чується вінчальний обряд і черничий хор.
Є п і с к о п. Жена твоя, яко лоза плодовита во странах дому твоего. Слава тебе, боже наш, слава тебе!
Хор (співає). Слава тебе, боже наш, слава тебе!
На паперті з'являється Ангел і и а.
А н г е л і н а (до Андрона). .Ви ж, діду Андроне, стежте, щоб не запізнилися. Як тільки вийде з церкви молода,— бийте у всі дзвони. Так велить ігуменя.
Андрон. Велить... велить... Он вона вже звеліла Арсенії силоміць до шлюбу стати... І що воно діється, прости господи, в нашому монастирі?
До храму заходять іще черниці й солдати. Всі вони хрестяться, а потім зникають у церкві.
Є п і с к о п. Да благословит вас, и да подаст вам долгожи-тие, благочадие, преуспеяние живота и веры, и да исполнит вас всех сущих на земле благих: да сподобит вас и обещанных благ восприятия, молитвами святые богородицы и всех святых. Аминь!
Богиня. Премудрость!
Хор співає "Честнейшую херувим". На паперті з'являються Арсенія і отець Сергій.
Отець Сергій (перетинав шлях). Арсеніе, отямся! Що робиш? Не пущу!.. Нікуди тебе звідси не пущу! Ти мусиш обвінчатися зі мною... Мусиш!.. Мусиш!..
З церкви поспішно виходить ігуменя Іліодора, на цей раз без послушниці.
Іліодора (владно). До храму! А р с е н і я (відчайдушно). Ні! Іліодора. Наказую!
А р с е н і я. Ні! Не стану я до шлюбу з ним. Чуєте? І ви не силуйте мене, бо... уб'ю себе!