Ольшанський в гнiвi вiдходить. Купець повертається до Кезгайла — урочисто.
К у п е ц ь
Тепер тобi, хоробрий коменданте,
Звичаєм стародавнiм теж дозволь
Подарувати цей мушкат, шафран
I перець цей найкращий.
Загальний регiт.
К е з г а й л о
(розлючений, вихоплює меч).
Що таке?
Знов перець! Зараз геть менi, не то
Тебе самого в перець потовчу!
I Перекопа свого не побачиш!
Купець i слуги злякано тiкають.
К у п е ц ь
Рятуйте, гвалт! Аллах моя заступа!
Тiкають, покинувши дарунки.
В о є в о д а
Чи не здурiв ти справдi, мiй Кезгайле?
Сховай свiй меч i не лякай людей.
Пiди до них, пан писарю, i дозвiл
На виїзд їм iз мiста напиши...
Козелiус, уклонившись, виходить.
Ну, де ж той майстер?
III
Входять Свiчка i Янулiс.
В о є в о д а
А, це ти — ну що ж,
Дивився дзигарi в Клинецькiй вежi?
О л ь ш а н с ь к и й
Її жених... не дивно ж, що вона
Князiвської любовi не схотiла...
В о є в о д а
Зумiєш їх налагодити?
С в i ч к а
Так,
Попробую, ясновельможний пане.
Я вже знайшов, чого вони не йдуть.
В о є в о д а
Якщо зумiєш — матимеш за працю
П'ятнадцять кiп грошей та п'ять локтiв
Французького сукна.
К е з г а й л о
(ляскає Свiчку по плечу).
I пачку перцю —
Чудовий перець — в ротi аж горить.
В о є в о д а
Якраз тобi до речi — на весiлля.
С в i ч к а
(хмуро).
Не до весiлля нам, шановний пане,
Якщо не смiєм свiчки засвiтить,
Коли звелись вiд темряви ми й туги.
Коли вiд трупа матерi дiвчат
Без сорому хапають слуги.
Тодi весiлля справлю я своє,
Як все Подольє свiчками засяє.
В о є в о д а
Чимало ж доведеться зачекать
Тобi часу блискучого такого, —
Не зрiс ще дуб i не вродились бджоли,
Що воску назбирають в дубi тiм
Для тих свiчок...
С в i ч к а
Зате вже є сокира,
Що вирубає борть в отих дубах.
О л ь ш а н с ь к и й
Щось дуже смiлий ти. Дивись, i в нас
Сокира є про голови свавiльнi...
С в i ч к а
Не про свавiльнi, мабуть, а такi,
Що втiхам вашим панським заважають,
Коли князiвське око до дiвчат
Придивиться, буває, дуже пильно.
Тобi не раю, княже, я вночi
В ярах ходити наших — темно дуже.
О л ь ш а н с ь к и й
(хапається за меч).
Як смiєш ти, зухвальче!
К е з г а й л о
(регоче, радий).
Га! Ха-ха!
Виходить, i у тебе перець є.
У мене в горлi, а у тебе в оцi.
О л ь ш а н с ь к и й
Зухвалий кмете!1 Знатимеш мене,
Коли весiлля здумаєш справляти —
Хоч не покличеш в гостi — сам прийду.
1 К м е т — селянин, хлiбороб.
З брязкотом ховає меч i виходить.
В о е в о д а
I справдi, щось ти дуже розпустив
Тут язика — iди мерщiй на вежу
I лагодь дзигарi, та пам'ятай
I кожум'якам всiм своїм скажи,
Що замiсть свiтла я по тих ярах
Поставлю варту — буде вам свiтити.
К е з г а й л о
А змерзнете — нагрiє, ха-ха-ха!
В о є в о д а
Тепер iди на вежу.
Свiчка уклоняється i йде.
К о з е к а
(втручається).
Постривай!
А все ж таки менi чогось здається,
Що й ти там був, коли в отих ярах
Ми дiвчину затримали за свiтло.
(Береться за голову).
К е з г а й л о
(втручається).
А хоч i був! Було тодi хапать,
Коли тобi макiтру вiн пошарпав.
Що б вiн за хлопець був, якби свою
Та дiвчину не мiг одборонити.
Iди, та в другий раз не попадайсь.
Люблю таких. Апчхи! Бодай з тим перцем!
Свiчка виходить.
В о є в о д а
Гей! Що ж той вiйт! Iди скажи, Козеко.
Козека виходить.
Цей Свiчка зух — та небезпечно зараз
Це кожум'яцьке кодло ворушить.
IV
Входять Шавула i Козелiус. Тим часом Кезгайло, усiвшись на дзиглику й витягнувши довгi свої ноги, починає з видимим обуренням розглядати свої подарунки, нюхає, чхає, плює.
К е з г а й л о
I хто той перець вигадав! Апчхи!
Напевно, чорт, щоб дратувать людей...
Ш а в у л а
Чолом тобi, великий воєводо,
Од всiх мiщан, i цехiв, i поспiльства
До тебе в справах наших...
В о є в о д а
Що таке?
Ш а в у л а
Дозволь тобi повiдать по порядку...
В о є в о д а
Коротше тiльки — вже часу нема.
Ш а в у л а
(почила урочисто).
Як вiдомо тобi, громада наша
З давнiх-давен звичаї стародавнi
I вiльностi мiськiї береже.
Ще Вiтовт, князь великий i преславний,
Нам грамоту уставну дарував.
Князь Олександр...
В о є в о д а
(перебиває).
Кажи до справи ближче,
Облиш князiв — їх добре знаю сам.
Ш а в у л а
То я ж кажу — князь Олександр...
В о е в о д а
(нетерпляче).
Ти знов!
Доволi вже князiв тут поминати,
Неначе в церквi. Дiло говори.
По що прийшов?
Ш а в у л а
(витирає хусткою лоб).
Та я ж хотiв казати,
А ти менi всi думки сколотив...
Про що, пак, я — екхм, з давнiх-давен
Громада наша твердо й непорушне...
От халепа... зав'яз, як пес в тину.
Громада наша...
В о є в о д а
Чули вже про це!
К е з г а й л о
Понюхай перцю — може, в головi
Яснiше стане.
Ш а в у л а
(в розпачi).
Вже не перший день,
Бач, скаржаться всi нашi городяни,
Що ти вiд нас всi грамоти забрав.
(Воєвода стукає кулаком).
Та це ж не я! Я ж нi! Крий мене боже!
Але ж несила! Скаржаться, що ти
Їм свiтла не даєш вночi свiтити,
Хоча на те князiвський дозвiл є.
I справдi — князь великий Олександр
Нам грамоту давно вже дарував,
Де, всi вини й притуги одложивши,
I свiтло теж дозволив всiм свiтить...
I ось як вiйт...
Воєвода схоплюється в гнiвi.
В о є в о д а
Аж ось воно куди!
То ти як вiйт? А ти хiба не знаєш,
Що з ласки ти моєї тiльки вiйт?!
Що справжнiй вiйт я сам, як воєвода!
Ш а в у л а
Та я ж нiчого!
В о є в о д а
Що якби схотiв,
Давно б себе проголосив за вiйта!
Ш а в у л а
Та я ж нiчого. Я хiба про це...
Про грамоту я тiльки та про свiтло.
В о є в о д а
А, грамоту! А знаєш ти, що в нiй,
В тiй грамотi, написано про вiйта?
Не знаєш?