Підеш — не вернешся

Кочерга Иван

ПІДЕШ НЕ ВЕРНЕШСЯ

П'єса на 4 акти

ДІЙОВІ ОСОБИ

Мальванов.

Хламушка.

Л ю б у ш а.

Темі.

Ш а л і м о в.

Спичаковський.

Ніна.

Пушинка.

В е р н и д у б.

Залізничник.

Таня.

Професор.

Фотографи, репортери, розпорядники кросу, фізкультурники.

АКТ ПЕРШИЙ

Велика, просто, але гарно причепурена кімната. Меблі зсунуто набік, і всю середину ^кімнати займає купа в безладді наставлених і навалених ящиків,

великих пачок і клунків.

В кімнаті нікого немає.

Увіходить Ш а л і м о в. Спиняється здивований на порозі.

Ш а л і м о в. Що таке? Які це речі? Ящики, пачки. Що за неподобство! (Обурений вибігає в коридор, звідки чути його сердитий голос.) Послухайте, товаришу Васильєв. Які це речі в моїй кімнаті? Як не знаєте? Що? Добридень, Серьожа. Навалили повну кімнату якихось ящиків. Ну да, подивись сам. (Повертається до кімнати в супроводі Верни-дуба і Тані.)

Таня. І справді! Вперше бачу.

Вернидуб. Дійсно, якась нісенітниця. І в коридорі теж ящики. Тісно стає на світі, товариші./ Таня. Тобі скрізь тісно. Ведмідь.

Вернидуб. В повітрі не тісно. Постривай, складу іспит — полечу.

Таня. Уявляю.

Увіходить Ніна.

Вернидуб. А, мовчазна красуня!

'Ніна. Добридень, Олександре Івановичу. Боже мій, скільки у вас речей!

Ш а л і м о в. Це зовсім не мої речі! На біса мені якісь консерви й рушниці.

Ніна. Не ваші? А чиї ж?

Увіходить Хламушка.

Т а н я. Хламушка прийшов, Хламушка! Хламушка, що все бачить і все знає.

Вернидуб. Але не більше, ніж комар. Все', що перевищує зростом цього звіра, для нього не існує.

Хламушка. Чому ж? Такого бика, як ти, я в усякому разі бачу.

Шалімов. Ну, а ці ящики ти бачиш?

Хламушка. Бачу. Це ящики Мальванова.

Вернидуб. Якого Мальванова? Та невже?

Т а н я. Та невже? Того самого? Відомого? То він же десь далеко, на Памірі.

Хламушка. З Паміра він давно повернувся. А тепер збирається в нову експедицію. В Середню Азію. В Устюрт

Таня. То ось які ці ящики!

Шалімов. Так на дия,вола вони тут, у моїй кімнаті? Здається, в мене не Середня Азія!

Хламушка. Йому дали дві кімнати в нашому домі. Але там ремонт. А тут принесли ці ящики і не було куди поставити. А в тебе якраз були полотери, двері були відчинені.

Шалімов. Хороше діло! Не було куди поставити, значить, до мене. Я буду скаржитись.

Хламушка. Та це ж на дві-три години. 2

Шалімов. Я буду скаржитись. Це якийсь Чингісхан ! Та і ви хороші. Пустили чортзна:кого. Теж товариші.

Т а н я. Та годі-бо, Олександре Івановичу,— це ж на кілька годин.

Ніна. Дійсно нахабство. Вдертися в чужу квартиру з

якимись... консервами. ' .

Т а н я (бігає між ящиками). Надзвичайно! Дивись, Сер-гійку,— намет. Ще. Якісь інструменти. Рушниці. Мотики. А це, мабуть, кіноапарат. Ні, я не можу! Кину інститут і поїду. Ти подумай тільки. Бачити жовті піски пустині, оази, гори... Спускатись в долини, де не ступала нога людини. Перемагати простір, прокладати невідомі стежки,— чи може ж бути вище щастя! Кину все і поїду.

X л а м у ш к а. А ви знаєте, Тасепько, куди саме їде Маль

ванов? Єсть такі солонці в Каракумах Зі звуться вони Барса-

Кельмес 4. Тобто: "Підеш — не вернешся".

Вернидуб. Так і звуться?

Хламушка. Так і звуться. Вернидуб. Здорово.

Шалімов іде в глибину кімнати.

Таня. І він все ж таки їде! Оце людина!

Вернидуб. Ага, загадалася. Будь ласка, їдь, а ми без тебе 500 метрів візьмемо з Валею Вітницькою. Ця добіжить. Побачиш, засіче 77 секунд.

Таня. Що таке! Валька візьме 77 секунд? Хіба що на трамваї. Скоріше ти мене доженеш на 100 метрів.

Вернидуб. Я тебе й зараз дожену, занозо. Ех, і тісно стало на світі! Ніякого тобі простору.

Стрибає через ящики і ганяється за Т а н е ю, яка, сміючись, утікає.

Ніна (обурена). Та тихше бо ви, трохи з ніг не збили. Вернидуб (на ходу). Не гнівайтесь, Ніно Михайлівно, ми перемагаємо простір, як Мальванов. Таня. Найми раніш таксі, черепахо.

Тікає з кімнати, Вернидуб за нею, Хламушка сідає на один з ящиків.

Хламушка. Да, ці доженуть завтрашній день.

Ніна. Скажіть прямо, що ви закохалися в це дурне дівчисько і жалієте, що не можете її догнати.

Хламушка. Звичайно, жалію. Я вже не молодий та ще й короткозорий,— де вже мені за дівчатами ганятись.

Ніна. Ну, тоді чекайте, може, самі до вас прибіжать.

Хламушка (спокійно). ї це буває.

Вбігає Таня, за нею захеканий Вернидуб. Вона біжить просто на Хламушку, хапає його за плечі і ховається за ним від Вериидуба.

Таня. А що, догнав? Купи ем-один 5 спочатку. Хламушка (трохи не падає). Та я ж тут при чому, Тасенько!

Вернидуб (витирає лоба хусткою). Ще б пак, коли скрізь ящики. Доженеш у такій тісноті.

Таня. Да, да, об'єктивні причини. Думаєш, Мальвано-ву легко було на Памір здиратися?

Шалімов (підіймається з-за ящиків, тримаючи в руках розбиту настільну лампу). Мерзавці, розбійники, гун-ни 6! Розбили мою нову лампу. Хай чорт забере цього Маль-ванова! Чингісхан проклятий!

Якраз у цю хвилину відчиняються двері й увіходить Мальванов, який чув останні слова Шалімова. Загальний рух.

Хламушка ї

Таня І Товаришу Мальванов!

Вернидуб )

Мальванов. Привіт! Пробачте, товариші'-, але мені почулося, що хтось із вас посилав мене к чорту.

Загальне замішання. Сміх.

Т а н я. Та що це ви, товаришу Мальванов! Навпаки, ми якраз про вас говорили. Дивувалися з ваших перемог і взагалі...

Мальванов. Да, я чув, здається, рівняли мене з Чин-гісханом.

Сміх.

Вер ни дуб'. Та що це ви, товаришу Мальванов!

Шал і мов (виступає наперед, сердито). А коли чули, то гірше для вас. Якщо ви збираєтесь у Середню Азію, нічого водити каравани через мою кімнату і розбивати мою лампу.

Мальванов. Пробачте, будь ласка, це вийшло цілком випадково, і, звичайно, я не хотів вас образити.

Ш а л і м о в (сухо). Дуже радий! Я теж. А втім, я гадаю, що і в порівнянні з Чингісханом немає нічого прикрого. Адже і він перемагав простір, як і ви.

Мальванов. А ви проти перемагання простору?

Ш а л і м о в. Ні, не проти. Але в мене інші масштаби. З мене досить того простору, що може освітлити моя лампа, яку ви розбили. Але щоб цей простір був моїм.

Мальванов (зацікавлений, підходить ближче). А, ось як... Да, тоді в нас різні масштаби. (З широким жестом.) Нам, більшовикам, потрібні простори, в яких не заходить сонце. І щоб це сонце світило мільйонам людей. Ми повинні прокласти шляхи, з'єднати моря, змінити напрямок рік. Ми повинні підкорити льодові простори й палючі пустині,, щоб і там, на жовтих пісках, де віками біліли кості верблюдів, розцвіло нове життя, зазеленіли поля радгоспів. Ми повинні завоювати пустині для щастя людей, для соціалізму.-