МАРКО В ПЕКЛІ
ДІЙОВІ ОСОБИ
Марко.
Приятелів, начальник станції Плутанина.
Панаженко, агент для відсилання вантажу.
Матрьошкін, телеграфіст,
Буфетник.
Спринцовка, фельдшер, Маруся.
Хламушка, безпритульний хлопчик.
Левкоїв, лікар,
Н а ч с т а н ц і ї "Чортів тупик".
Ворон, телеграфіст,
Князь.
Іванов.
Старий з юнаком-сином.
Жінка з дитиною.
Полковник.
Поет.
А н к е т о в, реєстратор.
Л і л і т, цариця пекельна.
Фанфаріель, Козерог, Рудий, Помідорка — особи в інтермедії
Дідько, пекельний убиральиик.
Цензор.
Завгублітом
Колишній хуліган.
Сучасний хуліган.
Хатня хазяйка.
Хабарник.
Розтратник.
Ґвалтівник.
П 'я н и ц я.
Прогульник.
Козак.
Службовець.
Золота мрія, Спокуса, Дезіре, Фільма в і д ь м и .
Султан, Юрко, Перекладач, Фіямета, Амалія, Плезант, Дуня, Негр — особи в інтермедії
Два червоноармійці.
Мішочники.
Ч о р т и, тіні людей,
пекельні чини і дівчата.
ДІЯ ПЕРША
Станція Плутанина. Невелика залізнична станція Плутанина. Зала для публіки всіх класів. Просто — великі вікна і двері на перон, праворуч — буфетний прилавок, ліворуч — віконце каси; двері телеграфу й двері контори для приймання вантажу, перед ними звичайні вокзальні десятичні терези. За буфетом вхідні двері з вулиці. Зимовий день. Увіходить фельдшер Спринцовка, середнього віку людина, довгоносий, з ріденькою борідкою, в окулярах, червоному шарфі і повстяниках. Крякає, тупотить ногами і підходить до буфету.
Спринцовка. Ну й мороз, бодай йому сто чортів! Березень місяць, а такі морози, просто навіть з наукової точки зору і то необъяснимо. Барометр так і лізе вгору. (Дме на пальці.)
Буфетник (наливає в чашку з пляшки). Бога забули — через те. З того часу, як прийшли більшовики, немає ладу ні на землі, ні на небі. Споживайте на здоров'я, нас-1 тоящий первак. Не самогон, а мармелад.
Спринцовка (п'є і крекче). Пред... предрозсудок. Погода залежить від метео... метеороло... ф-фу! Ну й чорт! Де ти дістав такого? Аж у носі... ф-ф... метеорологічних причин.
Матрьошкін (вибігає із своїх дверей). Ану, Трохиме Прокоповичу,' і мені — так змерз, що аж руки заклякли. А! Оверкію Івановичу, поважання. Ну, як з медицинської точки зору? Як у вас у лазареті? (П'є.) Все гаразд?
Спринцовка. З медицинської точки зору хвершал має повне право на доброхотні приношення, цебто гонорар-від пацієнтів, як-то курки, яйця, масло і таке інше. Но глав-лікар забороняє. Чи може ж за таких умовин посуватись уперед наука?
Матрьошкін. Ну, звісно, не може. Ну, а як ваші літературні твори? Пишете щось нове?
Спринцовка. Хіба ж можна писати за теперішніх умовин? Ви ж знаєте, що я написав комедію і чотири драми. Но Наросвіта2 забороняє; каже: "міщанська ідеологія". Чи може ж посуватися вперед мистецтво за таких умовин?
Увіходить Маруся, молода гарненька дівчина з оберемком і береться розпалювати грубку. Обидва підходять до неї.
Спринцовка. Що я бачу?! Маруся?! Дозвольте вам допомогти, хіба ж можна з такими чудовими ручками і враз у грубку?
Матрьошкін. О жорстока Марусю! Невже ж для вас лучче ця грубка, ніж моє серце, що палає до вас гарячіше за всяку грубку, навіть паровоза! Ви ж знаєте, що я неабияк, а з серйозними пропозиціями.
Спринцовка. Дозвольте презентувати вам лакричного корня з власної аптеки. Можете вживати замість чаю, дуже смачний.
Маруся (підводиться). Ах, та одчепіться,ви від мене з вашими пропозиціями та презентами. Тут просто хоч з мосту та* в воду, а вони чіпляються. Нічого вам робити. (Іде.)
Спринцовка (заступаючи їй дорогу). Та в чім справа? Чого ж ви сердитесь? Ми до вас з усією щирістю.
Матрьошкін. З серйозними пропозиціями.
Маруся. Чула вже ці пропозиції, буде "з мене, край. Сьогодні пропозиції, а завтра з квартири женуть — добрий начальник станції! Як я не схотіла слухати його капосних зальотів, так він батька з квартири жене. Хворого, старого, що весь вік гарував, як проклятий, а як занедужав, то геть. Нехай краще мене не чіпає — ще побачимо, хто кого вижене. Я до міста поїду, скрізь розкажу про всі їхні викрутні та шахрайства з вагонами. Думають, я не бачу. Якби не батько старенький та хворий, я б давно покинула цю остогидлу станцію та поїхала до своєї трупи — весь час мене товариші кличуть. Пропозиції мені їхні потрібні — теж. (Виходить на перон.)
Спринцовка (біжить за нею). Марусю! Марусю! Постривайте!
Матрьошкін. Ну й сердита^ж дівчина! Ще й справді донесе про теє... Гм. (Чухає потилицю.) Треба сказати Приятелеву, щоб її не чіпав. Теж залицятись вигадав, стара собака. (Іде до себе.) На пероні чути дзвінки, свистки, гудок і шум поїзда. У залу ввалює кілька чоловіків і жінок, одягнених у найрізноманітніше дрантя з мішками за плечима (мішочники).
1-й ч о л о в і к. Ну й мороз, бодай йому, а ще ж до села верстов із десять, одубієш у полі.
2-й чоловік. Та вже краще в полі, ніж у тих проклятущих вагонах з вибитими шибками. Там хоч ітимеш, нагрієшся. Ех, тільки б до Вересів добратись.
Жінка (в плюиіовій ватній кофті і повстяниках). Скажіть, будь ласка, ви теж до Вересів?
2-й чоловік. Хм...
Жінка. Мені б, знаєте, хоч би трошки борошна дістати та сала дітям... Не знаєте, там ще дають?
2-й чоловік. Ще б таким бариням, як ти, не дати! Хо-хо. Там на тебе давно чекають. Дадуть, ще й зверху притрусять.
1-й чоловік. Ха-ха-ха! Замість пудри.
2-а ж і н к а. Та що ви їх питаєте, голубочко? Це ж спекулянти, настоящі ефіопи, ходім зо мною. У мене є знайомий чоловік, він нам усього дасть.
1-а жінка. От спасибі, голубочко, а то, вірите, діти голодні... просто хоч... А ви не знаєте, портьєри він не візьме? Хороші — суконні, можна костюм пошити. (Показує.)
2-а жінка. Та вони ж зелені, ще й гаптовані. Обидва чоловіки регочуть.
1-й чоловік. Здається, тут і по чарці можна. (Озирається.)
3-й ч о л о в і к. А ви б, товариші, краще йшли звідси к чортовій матері, все одно у Вересах нічого не дістанете, тут наше село.
4-й чоловік. Еге, зась!
1 —й ч о л о в і к. Що таке? Твоє село? А по сопатці не хочеш? 3-й чоловік. Ану, ну! 1-й чоловік. Ану, ну!
Сваряться кулаками. Увіходить Хламушка, безпритульний хлопчик літ 14, ледве вкритий якимсь лахманням і майже босий, він мерщій тулиться до грубки.