Марко в пеклі

Кочерга Іван

МАРКО В ПЕКЛІ

ДІЙОВІ ОСОБИ

Марко.

Приятелів, начальник станції Плутанина.

Панаженко, агент для відсилання вантажу.

Матрьошкін, телеграфіст,

Буфетник.

Спринцовка, фельдшер, Маруся.

Хламушка, безпритульний хлопчик.

Левкоїв, лікар,

Н а ч с т а н ц і ї "Чортів тупик".

Ворон, телеграфіст,

Князь.

Іванов.

Старий з юнаком-сином.

Жінка з дитиною.

Полковник.

Поет.

А н к е т о в, реєстратор.

Л і л і т, цариця пекельна.

Фанфаріель, Козерог, Рудий, Помідорка — особи в інтермедії

Дідько, пекельний убиральиик.

Цензор.

Завгублітом

Колишній хуліган.

Сучасний хуліган.

Хатня хазяйка.

Хабарник.

Розтратник.

Ґвалтівник.

П 'я н и ц я.

Прогульник.

Козак.

Службовець.

Золота мрія, Спокуса, Дезіре, Фільма в і д ь м и .

Султан, Юрко, Перекладач, Фіямета, Амалія, Плезант, Дуня, Негр — особи в інтермедії

Два червоноармійці.

Мішочники.

Ч о р т и, тіні людей,

пекельні чини і дівчата.

ДІЯ ПЕРША

Станція Плутанина. Невелика залізнична станція Плутанина. Зала для публіки всіх класів. Просто — великі вікна і двері на перон, праворуч — буфетний прилавок, ліворуч — віконце каси; двері телеграфу й двері контори для приймання вантажу, перед ними звичайні вокзальні десятичні терези. За буфетом вхідні двері з вулиці. Зимовий день. Увіходить фельдшер Спринцовка, середнього віку людина, довгоносий, з ріденькою борідкою, в окулярах, червоному шарфі і повстяниках. Крякає, тупотить ногами і підходить до буфету.

Спринцовка. Ну й мороз, бодай йому сто чортів! Березень місяць, а такі морози, просто навіть з наукової точки зору і то необъяснимо. Барометр так і лізе вгору. (Дме на пальці.)

Буфетник (наливає в чашку з пляшки). Бога забули — через те. З того часу, як прийшли більшовики, немає ладу ні на землі, ні на небі. Споживайте на здоров'я, нас-1 тоящий первак. Не самогон, а мармелад.

Спринцовка (п'є і крекче). Пред... предрозсудок. Погода залежить від метео... метеороло... ф-фу! Ну й чорт! Де ти дістав такого? Аж у носі... ф-ф... метеорологічних причин.

Матрьошкін (вибігає із своїх дверей). Ану, Трохиме Прокоповичу,' і мені — так змерз, що аж руки заклякли. А! Оверкію Івановичу, поважання. Ну, як з медицинської точки зору? Як у вас у лазареті? (П'є.) Все гаразд?

Спринцовка. З медицинської точки зору хвершал має повне право на доброхотні приношення, цебто гонорар-від пацієнтів, як-то курки, яйця, масло і таке інше. Но глав-лікар забороняє. Чи може ж за таких умовин посуватись уперед наука?

Матрьошкін. Ну, звісно, не може. Ну, а як ваші літературні твори? Пишете щось нове?

Спринцовка. Хіба ж можна писати за теперішніх умовин? Ви ж знаєте, що я написав комедію і чотири драми. Но Наросвіта2 забороняє; каже: "міщанська ідеологія". Чи може ж посуватися вперед мистецтво за таких умовин?

Увіходить Маруся, молода гарненька дівчина з оберемком і береться розпалювати грубку. Обидва підходять до неї.

Спринцовка. Що я бачу?! Маруся?! Дозвольте вам допомогти, хіба ж можна з такими чудовими ручками і враз у грубку?

Матрьошкін. О жорстока Марусю! Невже ж для вас лучче ця грубка, ніж моє серце, що палає до вас гарячіше за всяку грубку, навіть паровоза! Ви ж знаєте, що я неабияк, а з серйозними пропозиціями.

Спринцовка. Дозвольте презентувати вам лакричного корня з власної аптеки. Можете вживати замість чаю, дуже смачний.

Маруся (підводиться). Ах, та одчепіться,ви від мене з вашими пропозиціями та презентами. Тут просто хоч з мосту та* в воду, а вони чіпляються. Нічого вам робити. (Іде.)

Спринцовка (заступаючи їй дорогу). Та в чім справа? Чого ж ви сердитесь? Ми до вас з усією щирістю.

Матрьошкін. З серйозними пропозиціями.

Маруся. Чула вже ці пропозиції, буде "з мене, край. Сьогодні пропозиції, а завтра з квартири женуть — добрий начальник станції! Як я не схотіла слухати його капосних зальотів, так він батька з квартири жене. Хворого, старого, що весь вік гарував, як проклятий, а як занедужав, то геть. Нехай краще мене не чіпає — ще побачимо, хто кого вижене. Я до міста поїду, скрізь розкажу про всі їхні викрутні та шахрайства з вагонами. Думають, я не бачу. Якби не батько старенький та хворий, я б давно покинула цю остогидлу станцію та поїхала до своєї трупи — весь час мене товариші кличуть. Пропозиції мені їхні потрібні — теж. (Виходить на перон.)

Спринцовка (біжить за нею). Марусю! Марусю! Постривайте!

Матрьошкін. Ну й сердита^ж дівчина! Ще й справді донесе про теє... Гм. (Чухає потилицю.) Треба сказати Приятелеву, щоб її не чіпав. Теж залицятись вигадав, стара собака. (Іде до себе.) На пероні чути дзвінки, свистки, гудок і шум поїзда. У залу ввалює кілька чоловіків і жінок, одягнених у найрізноманітніше дрантя з мішками за плечима (мішочники).

1-й ч о л о в і к. Ну й мороз, бодай йому, а ще ж до села верстов із десять, одубієш у полі.

2-й чоловік. Та вже краще в полі, ніж у тих проклятущих вагонах з вибитими шибками. Там хоч ітимеш, нагрієшся. Ех, тільки б до Вересів добратись.

Жінка (в плюиіовій ватній кофті і повстяниках). Скажіть, будь ласка, ви теж до Вересів?

2-й чоловік. Хм...

Жінка. Мені б, знаєте, хоч би трошки борошна дістати та сала дітям... Не знаєте, там ще дають?

2-й чоловік. Ще б таким бариням, як ти, не дати! Хо-хо. Там на тебе давно чекають. Дадуть, ще й зверху притрусять.

1-й чоловік. Ха-ха-ха! Замість пудри.

2-а ж і н к а. Та що ви їх питаєте, голубочко? Це ж спекулянти, настоящі ефіопи, ходім зо мною. У мене є знайомий чоловік, він нам усього дасть.

1-а жінка. От спасибі, голубочко, а то, вірите, діти голодні... просто хоч... А ви не знаєте, портьєри він не візьме? Хороші — суконні, можна костюм пошити. (Показує.)

2-а жінка. Та вони ж зелені, ще й гаптовані. Обидва чоловіки регочуть.

1-й чоловік. Здається, тут і по чарці можна. (Озирається.)

3-й ч о л о в і к. А ви б, товариші, краще йшли звідси к чортовій матері, все одно у Вересах нічого не дістанете, тут наше село.

4-й чоловік. Еге, зась!

1 —й ч о л о в і к. Що таке? Твоє село? А по сопатці не хочеш? 3-й чоловік. Ану, ну! 1-й чоловік. Ану, ну!

Сваряться кулаками. Увіходить Хламушка, безпритульний хлопчик літ 14, ледве вкритий якимсь лахманням і майже босий, він мерщій тулиться до грубки.