Фея гіркого мигдалю

Кочерга Иван

ФЕЯ ГІРКОГО МИГДАЛЮ

ДІЙОВІ ОСОБИ

Роман граф Бжостовський.

Пан Пшсменський, його "жондца" (управитель).

Пані Францишка Копчинська, господиня цукерні.

Василь Петрович Д з ю б а, відставний військовий писар Ніжинського полку.

Д а р ' я Іванівна, його дружина.

К л а в о ч к а , Нюточка— їхні дочки

Леся, сирота Дзюбина небога.

М о к р и н а, дівчина.

Кряква, судовий канцелярист.

Цвіркун, харківський студент.

Корнет Двігубський.

Пан Невседомський.

Д р я к в и н — Кублицький, поміщик із Оренбурга.

К а пітон, його слуга-скрипник.

Казимир, графів лакей.

Судові канцеляристи, школярі, дівчата в цукерні, лакеї і графова покоївка.

Діється в Ніжині 1809 року.

ДІЯ ПЕРША

СОЛОДКИЙ ГРАФ І ГІРКА ДІВЧИНА.

Цукерня пані Копчинської в Ніжині. Стародавнє, дужнє помешкання, ще грецького будування. Вглибині, за широкою аркою, цукерня з прилавками, вхідними дверима та полицями, де, крім слойок із варення, цукерками, кавою та різною бакалеєю, ще багато пляшок з різноколірними наливками та лікерами. На першому плані — по цей бік арки кімната зі столиками для відвідувачів.

Ліворуч — біля самої арки (по цей бік), за двома столиками ком-т панія молоді — канцеляристів, школярів тощо. Праворуч, — насупроти — теж за столиком, але в самотині, сидить Кряква за склянкою вина, із книжкою в руках. Пані Францишка в цукерні.

Двоє дівчат подають гостям каву, люльки, вино тощо.

Один з молоді. Пані Копчинська, будь ласка, ще дві пляшки молдавського.

Другий. А мені, будь ласка, склянку помаранчової.

Францишка (дівчині). На, однеси паничам.

Перший. Та йдіть краще до нас самі. Ми хочемо мати вино з ваших прекрасних ручок.

Другий. Пані Францишко! Ми хочемо випити за ваші чудові оченята.

Францишка (з цукерні). Ну, то й пийте собі на здоров'я.

Третій. Пані Францишко! Та йдіть-бо до нас. Кава не солодка.

Францишка (як і перш). Положіть цукру. Третій. І цукор не солодкий.

Францишка. Ну, то йдіть шукайте собі чогось солодшого.

Перший. Пані Францишко! Муха в склянці!

Францишка (іде в кімнату до паничів). А бодай вас качка забодала. Чого вам од мене треба?

Перший. Нам треба милуватися з ваших чарівних очей, з ваших солодких губок, гнучкого стану. А більшого ми хоч і дуже бажаємо, але просити не сміємо.

Францишка. І добре робите.

Другий. Пані Францишко, коли ж ви мене покохаєте? Францишка. Коли весь гіркий мигдаль в моїй цукерні зробиться солодким.

Другий. Почекаємо, може, й посолодшає.

Обіймає її, вона б'є його по руках.

Третій. Ну, а мене, пані Францишко?

Францишка. Вас? Коли збудують ту академію, що мурує граф Безбородько за річкою... Для ніжинських дурнів.

Перший. Пані Францишко, та йдіть-бо сюди, я щось вам скажу. (Обіймає її й тягне до себе.)

Кряква (за своїм столиком). О, блазнове надворнії! О вчинки непристойнії. Одягаюсь у свою добродітель, як каже Горацій , і не слухаю. (Знов заринається у книжку.)

Францишка (виривається). Ану вас із вашими дурощами. Он хтось іде.

Пан Пшемеиський входить у цукерню й зупиняється на порозі

арки.

Пшеменський. Пані Копчинська! Здається, не пі знали?

Францишка (придивляється). А-а! Пшеменський! Відкіля це ви? Де це ви стільки пропадали?

Пшеменський (підходить до неї). Моє шанування найпєнькиєйшій пані. (Цілує її руки.) Я "гадаю, що пані зовсім покрутила голови всім ніжинським паничам, бо пані в своїй цукерні сама є найсолодшою принадою. (Озираєть-, ся.) Але я хотів би про дещо побалакати з пані.

Францишка. То ходім сядемо тут у куточку. (Веде його й сідає з ним за столик праворуч.) Сідайте, будь ласка. (Підзиває пальцем дівчину.) Горпино, принеси нам пляшечку слив'янки... А може, пан хоче кави? Чи венгжини?

Пшеменський. Ні, дякую. Так ось яка справа. Як пані знає...

Францишка (бере од дівчини пляшку і наливає собі й Пшеменському). Прошу. Так чого ж це пана так давнр не видно? Хіба пан куди їздив?

Пшеменський. Дзєнькуєм. За найкращу цукерницю на всій Україні. (П'є.) Так ось, як пані знає, я зараз жондцею в графа Бжостовського. Граф хоч і має на Вкраїні великі маєтності, але тут не живе і навіть ніколи сюди не приїздив. Відома річ, чоловік молодий, вродливий та ще й багатий. Так воно йшло до цього року. Аж ось зимою граф приїхав до Варшави і викликав мене та інших жондців для відчиту. Я йому дуже вподобався й ми таки добре погуляли з ним у Варшаві. Граф уже почав давати мені на догад, що має поставити мене головним жондцею на всю Україну, аж тут якийсь дябел дав йому на розум поїхати сюди самому. Це б ще нічого, але хтось написав йому листа про якісь нібито мої зловживання в його маєтностях і, зокрема тут, у Носівці 3. Звичайно, це все глупство, але...

Францишка (сміється). Але пан себе, звичайно, не забував?

Пшеменський. Певна річ. На те ж і життя. Та ще тут, розумієте, пустили поголоску про якусь там діброву, нібито я її вирубав, про пшеницю, та ще про якихось там хлопів, нібито я їх продав у рекрути, а гроші забрав собі. Та хоч би й продав, велике диво, що спродав кілька хлопів, хлопи на те й існують. Ну, забрав він собі в голову їхати — і поїхав. Спочатку ми були в Києві на контрактах, потім на Волині, а ось учора приїхали сюди, до Ніжина. Про Носівку він не забув, і завтра збирається туди. Так ось мені потрібно, чим тільки можна, затримати графа тут, хоч на два або на три тижні, бо в мене є одна думка — може, мені пощастить продати цю погану Носівку... Сказати пані по секрету — то в мене вже й покупець є. Вся справа тільки в тому, щоб хоч трохи вигадати час. І ось пані мусить допомогти мені по-старому знайомству в цій справі.

Францишка. Я? Що ж я тут можу зробити?

Пшеменський. Як що? Все, бо пані ж — жінка та ще така найпєнькнєйша. Пані може так захопити, привабити графа і так закрутити йому голову, що він і не згадає більш про ту Носівку. Пані сама не знає собі ціни, сидячи в цьому брудному Ніжині. Невже ж вам тільки й вабити, що цих судових паничів та школярів! А тут — молодий, вродливий граф... Не кожний день трапляється така нагода. Та й я не забуду паниної послуги, а поки прошу прийняти від мене в задаток цю дрібницю. (Знімає з пальця й дає Францишці перстень з діамантом.)

Францишка (бере перстень й милується з блиску діаманту). Яка чудова гра! (Задумалася, дивлячись на перстень.) Так... Але скажіть мені лишень, мій пане, що за людина цей граф? Які в його, взагалі, вподобання, схильності? Може, він має до чого-небудь особливий смак або охоту?