Добровільні кіннотники хоробро вискочили з воріт, мужньо подолали дві парні стадії, сміливо — дві наступні. На п'ятій вони почали підбирати поводдя і на шостій спинилися, щоб зачекати піхоту. Нерозумна заповзятість веде до поразки навіть солдатів. Солдати наздоганяли широкою ступою. Легат, який командував двома когортами, знав околицю Топера, як власний щит.
Після кількох зигзагів між горбами дорога підходила до гір і за сорок стадій від Топера охоплювала петлею береги прощелини. Через прощелину була стежка, доступна пішим. Дорога скорочувалася в кілька разів.
Легат не сподівався наздогнати варварів, а до добровільної кінноти він ставився із зневагою чоловіка, який прожив у строю двадцять років.
Він вирішив відрізати дорогу варварам до відступу, скориставшись стежкою через ущелину. Тоді і солом'яна кіннота може стати силою.
Запаскуджений Топер отруював не лише рабів у гноярках ергастулів. Отруйні випари, як мухи, проникали скрізь. В останні дні бридотна зараза вторглася в казарми. Обидві когорти втратили тільки померлими сорок мечів. Пора очистити округу. Переслідуваних і переслідувачів розділяли три стадії. Відстань не скорочувалася і не зменшувалася, наче ворогів зв'язувала вірьовка.
Топер зник за лісистими горбами. Тут початок петлі. Легат бачив — варвари поминули стежку. Загорівшись надією на успіх, легат послав свою другу когорту, ослаблену, слідом за кіннотою. А сам на чолі першої покотився вниз, в обхід. Швидше! Швидше! Хапаючись за граби, дуби, ліщину, вільху, якими густо заріс мокрий яр, солдати збігали з кручі.
Хутчіш, хутчіш! Лізти вгору було трудніше.
Каска, панцир, поножі, поручень... Щит — солдатський порятунок і солдатське прокляття. Меч, кинджал, дротик. Деякі священики, даючи солдатові відпущення, казали, що гріх пияцтва, лихослів'я та зажерливості бог прощає захисникам християнства і без покаяння за тягар латів та зброї.
Заохочуючи своїм прикладом, легат перший вибрався на дорогу, нерівну, але широку, вимиту дощами, що перепадали в дні облоги. На ній не було свіжих слідів. Легат випередив варварів. Ось і вони. Легат відступився за стіну дерев. Добре місце для засідки. З одного боку круча гори, з другого — ущелина. Варвари в лещатах, вони загинули.
6
Легат бачив — слов'яни чомусь зупинилися, не дійшовши двох стадій до засідки. Згин дороги і дерева, що підступили впритул до неї, затуляли топерську кінноту і другу когорту. Щось діється... Ні, вони знову рушили.
З усіх боків залунало вороняче каркання. З усіх боків скіфи, гунни, анти, слов'яни — хто там по-справжньому розрізняв варварів! — напали на легіонерів.
Росич учився підкрадатися, не зачепивши стебельця. Умів вовком повзти, а вовкові, щоб заховатися, досить бур'яну в півколі на чоловікові. Росич міг ніби втонути за каменем у землі, як у воді, і ховався в кущах, де й заєць чи знайде місце. Після короткої сутички легіонери були скинуті в ущелину і там добиті. Кілька особливо моторних солдатів встигли, вискочивши на дорогу, покидати каски, зброю і видертися на гору, в ліс.
Мал і Крук, яким тут нічого було робити, повернули проти своїх переслідувачів. Добровольці-кіннотники, рятуючись, підім'яли легіонерів другої когорти з надією прорватися до міста. Та дорога в тилу була перехоплена.
Як і попереду, де безталанний легат влаштував засідку в пащі роської пастки, і тут сутичка розсипалася на змагання в силі і спритності.
Легіонери старого Риму, які на їхні часи володіли незрівнянною майстерністю бою в строю, зазнавали чималих втрат, коли їх захоплювали в русі чи в незручних для єдності битви місцях, у лісах, у болотах. Візантійський солдат був слабший за римського і в строю. Піхота базилевса була безпорадна в одиночному бою. Але не перемогою тілесної сили росича завдячувалося швидк4 винищення гарнізону Топера, а перевагою воїнського уміння взяти ворога, як чайка-буревісник бере рибу з розбуреного моря.
Жоден кіннотник, жоден легіонер не повернулися в місто. Росичі вперше були глядачами принародної страти і, не домовляючись між собою, сьогодні не брали в полон.
Акинфій відчув, що недавні дні і години, тривожні, навіть сповнені муки, були кращими в житті, безповоротно прекрасними. Щойно, здавалося, когорти пішли бити варварів. Акинфій ледве встиг пообідати, ледве встиг повернутися на мур. До міста знову підступили варвари. В Акинфія залишилося до двох десятків легіонерів особистої охорони: вся армія Топера!.. Префект оговтався. Щоб поласувати устрицею, треба витягти м'ясо зі скойки. З трьох сторін місто недоступне, з четвертої — мур піднявся на вісімнадцять ліктів, до яких сухий рів додає ще шість. Ворота недавно оновлені. Нікому не розтиснути стулок Топера.
Нехай множиться чума, нехай починається голод, скіфам не вторгнутися в місто!
Поруч, стадій дві від рову, варвари обтісували тонкі жердки і з неймовірною швидкістю — префект бачив кожен рух — врізували щаблі. Драбини народжувалися на очах в обложених. Ось готова одна, друга...
Вони хочуть вилізти на мур фортеці, як покрівельники на дах будинку, тупі варвари, що прийшли хтозна-звідки.
Олія щедро скроплювала дрова й вугілля, запалали багаття. Вогонь роздмухували ковальськими міхами. Смола розтоплювалася.
До куп каміння були поставлені дужі чоловіки. Вільні. Молоді землевласники, з м'язами, розвинутими вправами. Ремісники. Рабам тут не місце. Хто має раба, той має ворога.
Мур широкий, як дорога. Було так людно, так гамірно, що варвари здавалися німими, а їхні сокири — ніби беззвучно врубувалися в дерево. Варвари підняли готові драбини. Наближаються. Городяни викрикували образи, змагаючись, хто дошкульніше лайне скіфів.
Священики благословляли захисників. Свята вода дощем спадала з кропил, зроблених з кінських хвостів. Запах ладану перебивався чадом дров під казанами.
Помолимося, помолимося! Слава у вишніх богу! Слава! Слава! Зараз варвари скорчаться під муром, обпалені киплячою смолою, з випеченими очима, з переламаним хребтом. Осанна, осанна! Рух драбин сповільнився. Зупинка. Варвари злякалися. Тепер їм доведеться подумати. Від них до муру залишилось кроків двісті. Тиснява на мурі заважала тому, хто вмів метнути камінь з пращі.