Русь первозданна

Страница 190 из 271

Валентин Иванов

Табірна стоянка кожного була не стільки місцем для відпочинку, як для збереження солдатської власності. Здобич вартніша, ніж платня, за яку служив солдат. Здобич збуджувала відвагу в нападі і стійкість у захисті. Армія імперії носила з собою усну історію, складену з оповідей про надзвичайні пригоди. Нічия пам'ять не тримала хронологію, давно минуле здавалось вчорашнім, нічого не змінилося: ні зброя, ні мета війн. У таборах військ завжди зберігалася здобич, завжди до кілків прив'язували взятих у бою рабів, завжди солдати тягали з собою полонянок.

За військом плуганилися зграї торгашів; ніколи ніхто

1 Регіум — (нині Реджо) — стародавнє місто на материку, навпроти Мессіни, на березі Мессінської протоки. В 1943 році американські війська висадились там же.

з полководців не ставав цьому на заваді. Начальствуючі мали свій зиск від торгашів і вступали з ними в таємні компанії. Торгашам давали місце на кораблях, в обозах, у таборі під загальним захистом. По-своєму вони були й потрібні. З люттю щурів, закритих без виходу в підвалі, торгаші намагалися відбивати атаки мародерів на табір, залишений порожнім під час битви.

Та не заради самої особистої вигоди і не для додаткової охорони полководці опікали торгашів. Лише торгаш міг додати рухливості військам імперії. Що може вдіяти пол-ковод< ць, коли його армія переобтяжиться здобиччю. Він прикутий до місця, як в'язень ланцем.

У піхотинця є мішок, у вершника — в'юк на сідлі. Чи багато туди ввійде? Кілька фунтів, та й то відчутних, як обтяжливе доповнення до зброї, припасів, спорядження. Нікуди подіти начиння, шкури, одяг, хутра, сукна, зерно, тканини, олію і все таке інше, важке, громіздке, взяте здобиччю. А невільники? Чоловіки, жінки, дЛти, особливо діти. Живі гроші, які так легко пропадають від виснаження, холоду, спеки і просто випадково. Здохлий раб гірший від здохлого осла, з того хоч шкуру здереш. І до того ж раби ще й розбігаються, їх треба вартувати, будь вони прокляті! За законом раби є власністю першого солдата, який поклав на них руку. Приковані до здобичі солдати піднімуть на списи безумця полководця, який намислить відігнати їх від завойованого багатства.

Як посланець богів чи як ангел з неба з'являється летучий торгаш. Святий, по-справжньому святий покровитель солдата, опікун армії, рятівник полководців. Ну як його не берегти! Торгаш купує одразу все. Носильник здобичі і погонич рабів,, який боявся на крок відступитися від свого майна, знову став солдатом, чує трубу, що грає збір.

Торгаш купував за срібні й золоті монети. Соліди й статери імперії! Нерівно обрізана монета котилася краще за найрівніше колесо від сухих, як сонячний промінь, закаспійських пустель до боліт нижнього Рейну, де, як розповідали, від постійної вологи в людей виростали перетинки між пальцями, неначе в тритонів.

Коли не вистачало монети, торгаші розплачувалися шматками металу. Не шкода було розплющувати посуд, статуетки, браслети. Недарма Архі медові запропонували дізнатись про домішки до золота у виготовленій чаші '. Купуючи вироби, платили за вагу, праця йшла на додачу.

За табірним валом, поблизу від місця, відведеного торгашам, стояла висока шибениця. На довгій поперечині розхитувалося з десяток голих трупів. Всюдисуще вороння снувало в повітрі.

Недавно у Велізарія побував управитель маєтків одного із сенаторів. Знатний римлянин чекав у Римі приходу армії-визволительки. Під час розміщення готів в Італії в батька сенатора була забрана третя частина маєтності. До недавніх днів нею володів Ебрімут. Сенатор дізнався, що цей гот нині добре прийнятий самим базилевсом. І все ж захоплене варварами має повернутися до справжнього володаря.

Визнавши законність міркувань управителя, Велізарій забажав дізнатися, чого ж він хоче від полководця імперської армії?

Справедливості! Частина втеклих рабів Ебрімута сховалася в таборі армії Юстиніана. Закон дозволяє власникові забрати втеклу річ, не роблячи винятків для часу й місця.

У таборі виявилося двадцять утеклих рабів, і солдати віддали чужу власність. Половину рабів Велізарій наказав повісити високо й коротко.

Юстиніан Божественний послав військо в Італію, щоб відновити розтоптані варварами права римлян. І не для того, щоб табори гідних найрізноманітнішого пошанування солдатів благословенної богом імперії перетворювалися на кишла втеклих рабів...— так говорив напис на дошці, прибитій до шибениці.

Управитель сенатора пішов, просячи благословіння X риста і трійці пресвятої на зброю справді божественно щедрого полководця. Велізарій наказав заплатити за кожного повішеного по три соліди! Добра ціна, особливо ж у дні війни.

Індульфові запам'ятався дивний спокій страчуваних. Вони не протестували, не відбивалися. Захист не міг порятувати життя, але ж у поєдинку легше помирати. Спочатку слов'яни вважали рабів боягузами. Згодом подумали, що є, напевно, різні види хоробрості.

Збігшись на видовище, солдати стовпилися біля шибени-

1 За легендою, таке доручення було поштовхом для відкриття відомого закону Архімеда.

ці. Підтягуючи мотузку до самого верху, кати враз ослаблювали її, і тіло падало майже до землі. Від різкого ривка руки страчуваного відпускали зашморг, за який даремно чіплялися. Багато хто з солдатів ляскав у долоні, розважався, мов у театрі. Запам'яталося і це...

2

Індульф з товаришами йшов до місця, яке звалося містечком торгашів. З незайвої обережності слов'яни трималися гурту. Табір мучився з нудьги, забіяки шукали приключки для будь-якої розваги, а слов'яни привертали увагу блискучим озброєнням, яке їм дозволили вивезти з Палатія. Помахати кулаками можна, але тут били і в спину.

Єдину розвагу солдати знаходили в торгашів, що пропонували і жінок — рабинь, найманок,— солдатові байдуже. Але цей сухий плід, що швидко приїдався, приваблював не всіх. Торг дешевим коханням був схожий на во/допій, затоптаний худобою.

— Вина! Пива! Меду! — кричало одразу кільканадцять голосів.

Маленькі стільці з луб яними сидіннями були зайняті. Багато хто з солдатів сидів на землі, де попало. Північани лягали на бік, підпираючись ліктем. Південяни вміли схрещувати ноги. Степовики присідали навпочіпки і зручно всідалися на п'яти.