Юстиніан поклявся відновити імперію в колишніх межах. На очах ніби осліплих готів візантійська армія повернула імперії Західну Африку, одним ударом знищивши не лише державу вандалів, а й самий народ, після якого не залишилось навіть могил.
Здолавши п'ять морів, армія під орудою Велізарія висіла в Сіцілії, яка з радістю віддалася в руки базилевса-ка-фолика. Із Сіцілії рукою подати до Італії.
Над муром Неаполя зметнувся темний клубок. Уже завмер сухий стук підойми катапульти, а кинутий камінь все ще піднімався по крутій кривій. Ось він долетів до вершини повітряної гори і почав спускатися, збільшуючись, неначе дика гуска, що летить просто на ловця. І кожному здавалося, що багатопудовий камінь націлений прямо на нього.
Вгадуючи місце, в яке вцілить неаполітанська катапульта, Індульф відтягнув товаришів якнайдалі від небезпеки. Закинувши щити за спини, вони побігли, оглядаючись. В Неаполі були і балісти для метання товстих стріл з довгим вістрям.
Брила вдарилася об виступ скелі, яка висовувалася з пісної землі, як кістка, що прорвала стару шкуру. Бризну^ ли осколки каміння, брязнула мідь чийогось шолома.
Слов'яни відійшли під захист акведука. Старовинний акведук крокував до міста високими арками з північного сходу, від нижніх терас Везувію, і врізався в міський мур на висоті трьох людських зростів.
Слов'яни били байдики, як і вся армія. Індульф любив підніматися на спину колоса. Це була забава для слов'ян, які наче рисі вилазили в своїх лісах на найвищі дерева. Трохи витримки, щоб зачепилися гаки ремінної драбини, і — нагору.
З висоти акведука морська затока здавалася пащею. Довгий і короткий миси — щелепами, які зведуться сьогод-ні-завтра, можливо — ніколи. Вдалині бовваніла зелено-синя гора. Ближче від неї на воді лежав маленький острів. У Теплих морях острови були схожі на табун дивовижних звірів, створених з волі стародавніх богів, вигнаних новим. Тут усі воюють — і боги, й люди.
Навіть зі спини колоса Індульф бачив тільки зграї дахів — гострих, тупих, різноколірних; мури Неаполя заступали місто. Не можна було здогадатися, де вулиці, майдани. Місцями здіймалися хрести церков, такі самі, як у Візантії. Бог не заважав своїм битися.
Ліворуч, у порту, купчилося плавуче місто. Кораблі візантійського флоту були зв'язані канатами, з'єднані помостами, драбинками. Біля воріт порту розпласталися низькі галери, наче готові рушити з першим наказом,— Велізарій звелів пильно стежити за морем. Матроси сміялися над наказом. Кому ж невідомо, що в готів немає бойових кораблів!
Останню ногу останньої арки акведук ставив кроків за десять від муру. Товстий хобот заходив у камінь. Звисали, як обривки шкури, клапті засохлого моху. Днище висячої галереї було пробите в перші дні облоги. Розповідали, між іншим, що в самому Неаполі багато запасних цистерн і колодязів з доброю водою.
Як стовбури гігантських дерев, що повростали в камінь, з мурів випиралися башти. Велізарій двічі посилав солдатів на штурм. Вапно і кипляча олія виїдали очі. Той, кому пекучий дарунок затікав під лати, кидався геть як навіже-ний, зриваючи обладунок, намагаючись скинути отруєну туніку Несса 1 Від другого штурму солдати відмовилися. Велізарієві іпасписти, подаючи поганий приклад іншим, мляво зупинилися, як тільки стріли баліст і каміння катапульт упали небезпечно близько від строю.
Готський гарнізон Неаполя мав не більше восьмисот воїнів. Городяни, які вважалися природними ромеями, допомагали готам. Невдача озлобила армію Велізарія. Дехто втратив друга чи родича в день невдалого штурму, але всі розлютилися на багате, недоступне місто. Табір зненавидів неаполітанців, які вбивали своїх визволителів і не давали пограбувати себе. Вночі солдати підходили до мурів і змагалися з обложеними в лайках та погрозах. Найгіркі-шою образою для армії були хлібці, м'ясо, сушені фрукти, які неаполітанці кидали зверху, доводячи, що місто не боїться облоги.
Табір гув. Погана війна. З початку походу військо не отримало жодного міста. Вся Сіцілія віддалася без опору.
Військо встигло охрестити цю війну смішною. У відповідь на прохання начальників та накази не кривдити підданих базилевса, яких повертають у лоно імперії, солдати відповідали свистом і лайками.
Табір Велізарія був укріплений. Давні полководці Першого Риму вважали б, що рів мілкий, вал — невисокий і нетривкий — захист гребеня одним рядом кілля, що стирчало з насипу, як рідка щетина на хребті спаршивілої свині.
Не лише різноплемінні загони найманців, але й легіони Візантії не відзначалися послухом колишніх римських солдатів. Кожен огинався від кирки й лопати. До того ж усім було відомо, що на півдні Італії немає готської сили.
1 За міфом, Геркулес загинув, одягнувши отруєну туніку переможеного ним кентавра Несса.
В день висадки в Регіумі 1 на очах у війська знатний гот Ебрімут, якому нинішній рекс Феодат довірив охорону півдня, з'явився з поклоном до Велізарія. Знали, що Юстиніан уже винагородив перекинчика званням патрикія імперії. Йому заздрили — розумний чоловік, хоч і гот.
За табірною огорожею загони, об'єднані не племінними ознаками, а спільністю діалектів, розташовувалися окремими групами.
Кожен влаштовувався як звик. Чорні шатра, завезені з Месопотамії, довгі, двосхилі, розтягувалися вірьовками з верблюжої шерсті. Просторі, як будинки, вони давали захист родові араба-сарацина, а тепер служили цілій центурії.
Ісаври вдовольнялися чотирма тичками з довгою поперечиною, їхні намети вражали незвичайною строкатістю. Горяни любили яскраві кольори і сміливо поєднували сині, зелені, жовті, червоні смуги, трикутники, багатокутники з умовними зображеннями звірів і птахів.
Сірійці розкинули круглі намети, з жовтуватої шерсті килікійського козла. Герули, гепіди, байдужі до краси, користувалися чотирисхильними наметами з брудного полотнища. Гунни, хозари, массагети, даки та інші солдати з-за Дунаю часто обходилися зовсім без наметів. Загорнувшись у просалені шкури, вони спали, як у гнізді, вимощеному з сідла, речових сум та саков. Своє місце в таборі вони обтягували волосяними арканами і мотузками з овечої вовни, як у пустелі від зміїв та отруйних комах. Тут такої огорожі-символу було достатньо, щоб ніхто чужий не забрів у розташування недавніх кочовиків.