Для Юстиніана дні бунту пішли в минуле, звідки вони сяятимуть Його Перемогою, його "Ніка". І він відновив готування великої справи повернення Італії в лоно імперії.
Після смерті Феодоріха нікому було продовжувати його справу, і готи тонули у внутрішньому неладі. Корону Італії наділа донька Феодоріха Амалазунта. Владна, схильна до насильства, вона була обмежена. Готи, вважаючи себе оганьбленими владою жінки, мирилися з тимчасовим становищем Амалазунти як регентші на роки малолітства Аталаріха, її сина. Аталаріх помер. Амалазунта стратила трьох вождів, щоб запобігти перевороту, а далі допустилася фатальної помилки, вступивши в фіктивний шлюб з Феодатом, останнім чоловіком з правлячого роду Амалів, своїм далеким родичем. За умовою влада залишалася за нею.
Юстиніанові агенти давно сіяли смуту в Італії. Магістрові Петрові, повноважному послові Візантії, вдалося завершити справу. Феодат, любитель грецької філософії і ненаситний здирця, відчував наростання лиха. Йому обіцяли звання патрикія імперії та маєтність у Греції в обмін на його землі в Італії. Після шлюбу люди Феодата по-зрад-ницьки схопили Амалазунту і відвезли в фортецю на острові гірського озера Больсіно. Там родичі недавно страчених вождів вчинили кровну помсту, задушивши дочку Феодоріха в лазні гарячою парою.
Великий гот Феодоріх дав в Італії рівність усім — навіть язичникам та іудеям, як і християнам-єретикам. Він помилився, проголошуючи терпимість у віки нетерпимості. Терпимість влади зробила італійських кафоликів ще нетерпимішими, ніж візантійські. Від їхнього імені папа Сільве-рій благав Юстиніана порятувати Італію від нечестивих аріан-готів, яких дуже мало в порівнянні з істинними кафоликами.
— Як у посуху колосся прагне дощу, так італійці прагнуть возз'єднання з імперією,— давав напуття Юстиніан Мунду, Велізарію та багатьом підпорядкованим їм воєначальникам. Мунд у сані Головнокомандувача Заходом виконає основне. Він вторгнеться в Італію по суші з північного сходу, розіб'є основні сили готів і піде до Равенни, світської столиці країни. Велізарій попливе до Сіцілії, звідки висяде на півдні і піде в Рим, духовну столицю, резиденцію папи. З Рима він рушить на північ, очищаючи землю від готів, як сад від бур'янів, і під Равенною зустрінеться з Мундом. Волею базилевса Нарзес склав плани. Війна буде легкою, перемога забезпечена, на все треба шість-вісім місяців. Викликала непев/ність тільки Равенна, міцна фортеця, облога якої може затягтися. А там скарбниця Феодоріха, меншої частки якої вистачить на всі затрати війни.
І гірший знавець людських душ, ніж Юстиніан, міг вловити засмучення Велізарія. Звичайно, він вважав особистою образою призначення Мунда. Звичайно, він був певен, що більше за Мунда підходить для розв'язання основного завдання війни. Велізарій забув свої помилки і сумніви в дні бунту.
Феодора через Антоніну дала зрозуміти Велізарію, що Божественний невдоволений його поводженням під час заколоту. Та про свою справжню тривогу Юстиніан не сказав навіть Феодорі: чому Велізарій під час нападу бунтівників на Халке вивів на бій" лише чверть своїх іпаспистів? З якою метою він залишив у Палатії півтори тисячі своїх людей? Розумний, але надміру чутливий і підозріливий, базилевс не міг зрозуміти, що Велізарій керувався лише самовпевненою зневагою до охлосу. Для Юстиніана неясність, яку Феодора, не знаючи того, вирішила, знову ручившись за Велізарія. В іншому разі він не отримав би і другорядного командування.
— Я дарую тобі моїх хоробрих слов'ян,— посміхнувся базилевс Велізарію.— Вони добрі воїни, так само, як готи, не хочуть скорятися жінкам,— і Юстиніан усміхнувся Феодорі.
Це була маленька помста державній дружині за Іпатія і Помпея, допустима між укоханими.
Чи може воля однієї людини змінити долю міріадів? У першу молодість Юстиніан задавав собі це вирішальне для правлячих питання. Перший досвід влади, коли він підказував вирішення своєму постарілому дядькові Юсти-ну, схиляв до позитивної відповіді. Згодом Юстиніан дійшов переконання: так, може! І з доповненням, вирішуючи, наказуючи, вимагаючи, володар повинен звільнитися від тих понять про добро і зло, які обов'язкові для підданих. У нього інакше добро — благо імперії, і інакше зло — шкода імперії. Нехай помруть міріади, це їхня жертва, їхній вклад у справу імперії. Мета освячує все. Для правителя немає поганих вчинків, є тільки помилки. Так звані злі засоби доброчинні для правителя, якщо вони служать меті. І правитель повинен витворити в своїй душі потаємне дзеркало для перетворення баченого підданими в його істину. Ма гістр Петро описав смерть Амалазунти в гарячій парі. Огидні й жалюгідні подробиці перетворилися на радість в Юстиніановій душі. Ця жінка не померла б, якби не його воля, але гріх впав на готів. А в нього — заслуга. Загинула єретичка і дочка викрадача Італії Феодоріха. Для возз'єднання Італії ця смерть дорівнює виграній битві, вона варта армії!
В думках з'явилася завада, щось просило згадати про себе. Що? А, Іпатій і Помпей... Він обіцяв їм і, як думають ці простаки, обдурив. Вони, як жива приманка на гачку рибалки, померли для блага імперії. Згодом він поверне їхнім сім'ям конфісковане майно. Нехай охлос славить його доброту. А зараз пора до Феодори.
Він підвівся, відчуваючи приємну пружність тіла. Вона завжди бажана, Єдина Жінка...
Розділ дванадцятий ЧУЖІ ЗНАМЕНА
Неначе у темнім тумані Шастають, чуючи здобич,
в скаженій нестямі голодом гнані, Хижі вовчиська, і,
пащі засохлі в жадобі розкривши, їх ждуть вовченята у лігвах...
Вергі лій
1
Піддані імперії читали маніфест Юстиніана. Поміж голосних фраз про божу волю, справедливість, чистоту намірів, спільне благо на землі і спасіння душ на небі базилевс заявив: "Захопивши Італію силою, готи не тільки не повернули її імперії, а додавали нестерпних кривд. Тому м и змушені піти на них війною".
Частина готів, витіснена в межі імперії страхом перед гуннами, підбурена Візантією, завоювала Італію. Інша частина готів, ставши союзниками імперії, була нацькована на завойовників Італії. Імперія бажала позбутися надто сильних і небезпечних друзів і повернути собі Італію. Перше вдалося, в другому — імперія зазнала невдачі: союзні готи завоювали Італію для себе. Всівшись панівним станом, готи з дивовижною швидкістю втратили племінну згуртованість і боєздатність. А Візантія, використовуючи зненависть корінних італійців-кафоликів до готів-аріанів, успішно підкуплювала, розділяла, спокушала.