Табірна стоянка кожного була не стільки місцем для відпочинку, як для збереження солдатської власності. Здобич вартніша, ніж платня, за яку служив солдат. Здобич збуджувала відвагу в нападі і стійкість у захисті. Армія імперії носила з собою усну історію, складену з оповідей про надзвичайні пригоди. Нічия пам'ять не тримала хронологію, давно минуле здавалось вчорашнім, нічого не змінилося: ні зброя, ні мета війн. У таборах військ завжди зберігалася здобич, завжди до кілків прив'язували взятих у бою рабів, завжди солдати тягали з собою полонянок.
За військом плуганилися зграї торгашів; ніколи ніхто
1 Регіум — (нині Реджо) — стародавнє місто на материку, навпроти Мессіни, на березі Мессінської протоки. В 1943 році американські війська висадились там же.
з полководців не ставав цьому на заваді. Начальствуючі мали свій зиск від торгашів і вступали з ними в таємні компанії. Торгашам давали місце на кораблях, в обозах, у таборі під загальним захистом. По-своєму вони були й потрібні. З люттю щурів, закритих без виходу в підвалі, торгаші намагалися відбивати атаки мародерів на табір, залишений порожнім під час битви.
Та не заради самої особистої вигоди і не для додаткової охорони полководці опікали торгашів. Лише торгаш міг додати рухливості військам імперії. Що може вдіяти пол-ковод< ць, коли його армія переобтяжиться здобиччю. Він прикутий до місця, як в'язень ланцем.
У піхотинця є мішок, у вершника — в'юк на сідлі. Чи багато туди ввійде? Кілька фунтів, та й то відчутних, як обтяжливе доповнення до зброї, припасів, спорядження. Нікуди подіти начиння, шкури, одяг, хутра, сукна, зерно, тканини, олію і все таке інше, важке, громіздке, взяте здобиччю. А невільники? Чоловіки, жінки, дЛти, особливо діти. Живі гроші, які так легко пропадають від виснаження, холоду, спеки і просто випадково. Здохлий раб гірший від здохлого осла, з того хоч шкуру здереш. І до того ж раби ще й розбігаються, їх треба вартувати, будь вони прокляті! За законом раби є власністю першого солдата, який поклав на них руку. Приковані до здобичі солдати піднімуть на списи безумця полководця, який намислить відігнати їх від завойованого багатства.
Як посланець богів чи як ангел з неба з'являється летучий торгаш. Святий, по-справжньому святий покровитель солдата, опікун армії, рятівник полководців. Ну як його не берегти! Торгаш купує одразу все. Носильник здобичі і погонич рабів,, який боявся на крок відступитися від свого майна, знову став солдатом, чує трубу, що грає збір.
Торгаш купував за срібні й золоті монети. Соліди й статери імперії! Нерівно обрізана монета котилася краще за найрівніше колесо від сухих, як сонячний промінь, закаспійських пустель до боліт нижнього Рейну, де, як розповідали, від постійної вологи в людей виростали перетинки між пальцями, неначе в тритонів.
Коли не вистачало монети, торгаші розплачувалися шматками металу. Не шкода було розплющувати посуд, статуетки, браслети. Недарма Архі медові запропонували дізнатись про домішки до золота у виготовленій чаші '. Купуючи вироби, платили за вагу, праця йшла на додачу.
За табірним валом, поблизу від місця, відведеного торгашам, стояла висока шибениця. На довгій поперечині розхитувалося з десяток голих трупів. Всюдисуще вороння снувало в повітрі.
Недавно у Велізарія побував управитель маєтків одного із сенаторів. Знатний римлянин чекав у Римі приходу армії-визволительки. Під час розміщення готів в Італії в батька сенатора була забрана третя частина маєтності. До недавніх днів нею володів Ебрімут. Сенатор дізнався, що цей гот нині добре прийнятий самим базилевсом. І все ж захоплене варварами має повернутися до справжнього володаря.
Визнавши законність міркувань управителя, Велізарій забажав дізнатися, чого ж він хоче від полководця імперської армії?
Справедливості! Частина втеклих рабів Ебрімута сховалася в таборі армії Юстиніана. Закон дозволяє власникові забрати втеклу річ, не роблячи винятків для часу й місця.
У таборі виявилося двадцять утеклих рабів, і солдати віддали чужу власність. Половину рабів Велізарій наказав повісити високо й коротко.
Юстиніан Божественний послав військо в Італію, щоб відновити розтоптані варварами права римлян. І не для того, щоб табори гідних найрізноманітнішого пошанування солдатів благословенної богом імперії перетворювалися на кишла втеклих рабів...— так говорив напис на дошці, прибитій до шибениці.
Управитель сенатора пішов, просячи благословіння X риста і трійці пресвятої на зброю справді божественно щедрого полководця. Велізарій наказав заплатити за кожного повішеного по три соліди! Добра ціна, особливо ж у дні війни.
Індульфові запам'ятався дивний спокій страчуваних. Вони не протестували, не відбивалися. Захист не міг порятувати життя, але ж у поєдинку легше помирати. Спочатку слов'яни вважали рабів боягузами. Згодом подумали, що є, напевно, різні види хоробрості.
Збігшись на видовище, солдати стовпилися біля шибени-
1 За легендою, таке доручення було поштовхом для відкриття відомого закону Архімеда.
ці. Підтягуючи мотузку до самого верху, кати враз ослаблювали її, і тіло падало майже до землі. Від різкого ривка руки страчуваного відпускали зашморг, за який даремно чіплялися. Багато хто з солдатів ляскав у долоні, розважався, мов у театрі. Запам'яталося і це...
2
Індульф з товаришами йшов до місця, яке звалося містечком торгашів. З незайвої обережності слов'яни трималися гурту. Табір мучився з нудьги, забіяки шукали приключки для будь-якої розваги, а слов'яни привертали увагу блискучим озброєнням, яке їм дозволили вивезти з Палатія. Помахати кулаками можна, але тут били і в спину.
Єдину розвагу солдати знаходили в торгашів, що пропонували і жінок — рабинь, найманок,— солдатові байдуже. Але цей сухий плід, що швидко приїдався, приваблював не всіх. Торг дешевим коханням був схожий на во/допій, затоптаний худобою.
— Вина! Пива! Меду! — кричало одразу кільканадцять голосів.
Маленькі стільці з луб яними сидіннями були зайняті. Багато хто з солдатів сидів на землі, де попало. Північани лягали на бік, підпираючись ліктем. Південяни вміли схрещувати ноги. Степовики присідали навпочіпки і зручно всідалися на п'яти.