Феодора зрозуміла, що ті, хто позбавив Анфімія сану, були невігласами. Він нібито співчував догмі монофізитів. Та кожна віра, навіть єресь, може мати свою Сутність. Сутності, створені аріанами, маніхеями та християнами інших догм, нині згасають. Знесилені, вони, як колишні олімпійці, перероджуються в нікчемних демонів, ховаються в горах, лісах, печерах. Але Сутність монофізитів сильна, десятки тисяч мучеників надали їй могутньої живучості. Тому Анфімій, дбаючи про користь Церкви та імперії, готував унію кафоликів і монофізитів, аби злити воєдино дві Сутності.
Усунутий патріарх дав своїй покровительці золотий ключ до таїн, захованих у священному писанні, і навчив утаємничувану, як вестися з Сутностями.
В Ормізді Феодора прихистила багатьох монофізитів, дозволяла їм відправляти богослужіння. Таким чином вона встановлювала особистий зв'язок з Сутністю монофі-зитствуючих, користаючись також її силою.
Базилиса мала радість від бесід з Анфімієм. О, ці Сутності, вчення про них пояснює всі таїни, усуває суперечності, виганяє сумніви. Це справжня пожива для розуму. Варто пам'ятати: замок на дверях істини відмикають, а не зламують.
Анфімій пояснив базилисі таємницю Діоклетіана. Цей імператор хотів поєднати Сутність єгиптян з еллінською Сутністю, та успіху не мав, оскільки запізнився. Тіло церкви християн вірою людей та екстазом мучеників встигло набрати скоряючої сили.
Повсюдність боротьби захоплювала Феодору. Воістину все бореться, твердив Анфімій. Він пояснив свободу волі. Людина наділена свободою волі, і вона ніби може бути рівною творцеві. В писанні це сказано ухильно, аби не спокушати кволий розум: сотворив за образом своїм і подобою... Анфімій змушував свою ученицю наполегливо мислити про значення цих слів. Його повчання не нагадували єресь, де все стається через суперечку про зовнішнє.
Сильним уготоване приховане від слабких. Зору базили-си відкривалися грандіозні простори. Вона окидала поглядом світ з орлиних висот.
У раю Сатана відкрив Єві таїну вільної волі. Єва навчила Адама непокори. Через необізнаність обох сталася помилка. Хитрість Сатани полягала в утаємниченні непідго-товлених. Проте навіть бог, сотворивши людей за своєю подобою, не зміг їх знищити.
Феодорі було приємним довір'я утаємничувача, але утаємничення вона сприймала як належне. Вона в своєму житті пройшла шлях усього людства від сотворіння світу. Народжена невинною, звільнена хрещенням від тягара пер-вородного гріха, вона пізнала всі падіння; не було ницості, якої б не знесла вона і якої не чинила б сама. Очистивши себе до байдужності, вона силою вільної волі піднялася на вищий щабель. Ніхто не допомагав їй. Без порадників, без підпори — вона піднялася сама. Багато хто з жінок вивищився завдяки тілесній красі. Але ті були іграшками, які слугували в ложі. Феодора створила сама себе, була потрібна Юстиніану навіки, вона завладала не лише пристрастями чоловіка.
Явні чини Церкви і таємні, що їх відкривав Анфімій, утверджували в свідомості Феодори догму єдності життя в нерівності людей. Феодора побачила споруду всесвіту. Христос створив вивершеність, схожу на піраміду. Феодора бачила великі побудови, поневіряючись у Єгипті. Єдність божества, що спирається на ієрархію архангелів, серафимів, херувимів, ангелів і прилучених до них святих, лежала на людстві, схожому своєю многоликістю на пісок пустелі під пірамідою. Те, що перебуває зверху, схоже на те, що перебуває внизу. Бог потрібен людям, люди потрібні богу. Земне правління створюється подібно д^о небесного: бог — базилевс — бог.
Анфімій керував думками Феодори, обережно підводив її до ідеї Страшного Суду. Коли долі світу вивершаться, одні душі отримають у спадок рай, інші — навіки опустяться в пекло. Тому між людьми нема й не може бути рівності. Думка про рівність — безумство. Людина, заполонена нею, така ж нікчемна, як тварина, що в своєму убозтві не має душі.
"Чи знає що-небудь Мена про таємні вчення?" — питала себе Феодора. Патріарх спирався на патерицю із загнутим руків'ям. На урочистих виходах Мена користувався творінням з коштовних металів та каміння, але давав перевагу апостольській ґирлизі пастухів завдовжки на зріст людини, якою можна зачепити,.,повалити вівцю для стрижки чи під ножа.
Мена ходив у чорній чернечій скуфії з розширеним вгорі плоским дном, у чорній рясі з грубої шерсті, сандалях на босу ногу — навіть у холодну пору року. Навіть узимку від патріарха йшов дух немитого тіла, чого не могла зносити зі своїм тонким нюхом базилиса. Почет патріарха вийшов. Володарі імперії залишилися наодинці з владикою Церкви.
Виходи вартували схоларії Рикіли. Неможливо було б сказати, людей якого племені охороняли слов'яни. Юстиніан не цікавився своїм походженням. Він народився в Фракії. Фракійці? Це слово не має етнічного значення. Хто вони? Даки, македонці, елліни, слов'яни? Зі всіх висловлених припущень жодного обумовленого. Юстиніан вільно говорив по-еллінськи з дитинства. Але це не виступає племінною ознакою. Так само вільно Юстиніан володів латинською мовою. Він бачив імперію через Рим. Ніколи він не виявляв особливої прихильності до якогось одного племені. В одязі, церемоніалі, в архітектурі його смаки виказували азіата, а зовсім не римлянина, не грека. Юстиніан був справжнім ромеєм — дитям багатонаціонального імперського сплаву.
Феодора була до певної міри еллінкою. До того часу Еллада встигла зазнати стількох нашесть, переселень, замін населення, що кровна спадкоємність від сучасників Перікла здавалася втраченою.
Патріарх Мена був від народження греко-римлянином з можливим домішком крові арабів, іудеїв, самарян, фінікійців, вавілонян, еламітів, асірійців.
Для слов'янських найманців, звільнених від принизливих церемоній, від гніву вірнопідданства, зараз Юстиніан, Феодора і Мена були смішними незрозумілістю рухів фігурками.
До слов'ян долинали звуки слів, але не слова. Вони нудьгували, нудьга втомлює. Стомили образи ромейських богів. Спротивилася клітка Палатія. Різня беззбройних бунтарів збурювала відразу. Поривання вперлися в облуду.
Тут не виявилося неможливого, незвичайного, якого прагнув Індульф. Золото заслуговувало зневаги. Навіщо воно? Купити жінку, смачні наїдки, зброю добре кілька разів, а далі все обридає, навіть зброя та жінки. Єдино бажаної жінки більше немає...