Пам'ятаю: стояли раз добрі морози. Холодно в камері. Вікна побиті, сніг так і біліє на їх, а топиться тільки., для слави — і комин холодний. Сиділо нас тоді чоловіка з вісім у камері тій, селяни усе. Ходимо то до дверей, то до нар, позгинались.
Носи сині в усіх, руки подубли; в того кашель, у того нежить, а в того вуха заклало. Що тут робить? Просимо "старшого", просимо начальника:
— Пожалуста, шибки повставляйте та топить побільше веліть.
— Харавдо.
Проходить тиждень, проходить і другий, — усе "харашо". Довго ж це так буде? Підходжу я раз до прозурки.
— Діжурний! — гукаю. Не чуть. Удруге. Не чуть. Я давай стукать у двері. Біжить.
— Чіво бйош двері! — кричить.
— Поки ж ми, — кажу, — будемо мерзнуть отак? Ні слова. Пішов. Ось трохи згодом начальник іде.
— У карцер його на троє суток, на хліб, воду. Взяли мене, укинули у яму якусь. Вогко, поночі, тісно. Сюди повернись — стіна мокра, вонюча, туди — теж. Діл кам'яний, холодний як лід, а одежі на мені одна чумарчина. Топцююсь. Прийшла ніч. Прилягти нігде, присісти хоч би — нігде. Схиливсь на одвірок, куняю. А то на третю вже ніч стою, ноги підкошуються мені, голова хилиться. Ліг, не знаю й як. Полежав правим боком на холодній долівці, та це й дістав собі. Болить у боці й болить. А зворухнись до чого — колька, задишка.
* * *
Так отаке-то мені! Молодий, жить би, працювать би... Та ще хоч би з навкола не досаждали, а то:
— Ага, — радіють багатирі, — так йому й треба, щоб не був дуже розумний!
Мотається, мотається батько сам... знесилений, стомлений, так сумує сердешний. А тут ще й хата хилиться, хлівці боком лягають. А в матусі, мабуть, і очі не висихають ніколи. Бідна матуся!
— Сину мій, сину! — плаче. — Та я ж ждала невісточки... Та я ж думала, що ти й сам житимеш та й ми, немічні, за тобою, а ти... Та як уже нам і хомигь вас навірилось!..
Така слаба, нездужаща, грів липину, ромашки мені:
— Лічися, мій синочку, лічися. Посилає й до лікаря у больницю. Ходив.
— Що ж, — каже лікар, — це хвороба така, щоб вилічить її, треба їсти добре: м'ясо, яйця, молоко; стерегтися простуди, у чистому повітрі жить.
От і лічись! Де я візьму їства такого? Огірочки, картопелька — оце моє їство! Або як я устережуся простуди тії: удягтися ні в віщо, в хаті холодно, топиться гнойком; повітря: дим, чад... По-о-ганяй до ями!
с. Харківці, Лохвицького повіту