— А ви член Комуністичної партії?— поцікавився Фредді за десертом, що складався з ананасів, вишневого іікеру й фруктів.
— Так,— відказала Ніна й почервоніла.
"— Ви любите ананаси, Ніно?— запитала Джо.
1 Подавальниця, офіціантка (франц.). 115
— Так, люблю...
Час від часу Руперт намагався якось розрядити атмосферу, але зрозумів, що тут він не владен, і просто пустив усе на самоплив, сподіваючись, що добродушна цікавість Фредді допоможе Ніні якось виплутатись.
— Якщо у вас в Росії уже комунізм,— провадив далі Фредді,— то яка ж рація чи, краще сказати, мета бути комуністом? У чому полягає тепер ваша справа? Чи ви й досі прагнете світової революції?
— Світова революція — не наше завдання,— похмуро озвалася Ніна, втупивши очі в стільницю.— Кожен народ сам робить свою революцію.
— Усе це я знаю,— весело сказав Фредді.— Але як по-вашому — чи довго можуть співіснувати капіталізм і комунізм?
— Гадаю, що довго,— миролюбно відповіла Ніна.— Ми не хочемо війни.— А от як ви вважаєте, Ніно,— наша країна потребує
революції? — запитав Фредді в своїй жартівливій і ґречній манері, але цілком серйозно. І зразу ж вибачився, що назвав її просто Ніною — чи вона не заперечує?
Ніна сказала, що не заперечує, і всміхнулася до Фредді, але з усього було видно, що вона збирається з думками. Іншим разом вона була б краще підготовлена до суперечки, але на той час Джо вже добре пошарпала їй нерви.
— Про всю Англію сказати не можу,— повільно промовила Ніна.— Та й не мені про це судити. А от по вас таки не видно, щоб вам потрібна була революція. Але хто знає? Все може статись і без революції.
— — Та ми не такі вже кровожерні,— докинула Джо.— Хіба що тільки на полюванні, якр я дуже люблю. Фредді зітхнув.
— І все-таки ми могли б піти й на революцію, повірте. З мене вийшов би непоганий комуніст. Я визнаю всі види плановості, добре господарювання, розумне використання резервів, продуктивну працю і навіть згоден, що конкуренція економічно невигідна. Хіба не такі самі й ваші засади?
— Звичайно. Але ми дивимось на все це з іншого погляду.
— Ну от,— весело докінчив Фредді.— То, може, Ніно, я й сам у душі комуніст. Чи можливо таке?
Джо засміялася.
— Це з вашими трьома чи чотирма будинками, тисячами найманих робітників, добрим десятком слуг, кількома
Ьільйонами в банку, власним літаком, яхтою, "ролс-рон-ром" і всім іншим, що ви маєте? — не без гордощів сказала Бона.
Ми всі засмійлися. Не сміявся тільки Руперт, і я зрозумів, як болісно він відчуває кожен удар, завданий Ніні, і як бажає їй уникнути найгіршого чи принаймні ігнорувати це приховане глузування.
— Не сприймайте їх надто серйозно,— сказав він Ніні, коли всі встали з-за столу.
— А я й не сприймаю,— відказала вона, але навряд чи хто їй повірив.
Після обіду Фредді знову почав розпитувати її, але тепер Ніна відповідала тільки "так" чи "ні" і, тільки-но минув належний за етикетом час, підвелася й сказала, що їй треба їхати, то чи не можна викликати таксі.
— Побудьте ще трохи,— сказав Фредді,— а тоді ми вас Відвеземо. Де ви оселилися?
— В готелі "Глостер",— відповіла Ніна. • — Де це?
— Недалеко від нашого посольства.
— А, десь у Кенсінгтоні чи Бейзвотері,— мовив Фредді.— Це нам по дорозі.
— Не хочу завдавати вам клопоту,— відмовилася Ніна. •Вона вже навіть почала робити помилки в англійській
мові, і тоді Руперт сказав:
— Я сам відвезу вас.— (Цим він принаймні рятував її від "ролс-ройса").
— Ні,— вперто мовила Ніна.— В цьому немає потреби, Руперте.
— Все одно відвезу,— наполягав Руперт.— Фредді, ви почекаєте, доки я повернуся, гаразд? Я скоро.
— Добре,— відказав Фредді.— А я думав, що росіяпи люблять сперечатись аж до ранку.— Він потиснув Ніні руку й, замислено всміхаючись, поплескав її по плечу, ніби хотів показати, що розуміє все,, навіть і комунізм.— Ви незвичайна жінка, голубонько. Шкода, що наші комуністи не такі, як ви.
Вона не відповіла дотепом на дотеп. Сухо попрощалась з усіма, і Джо повела її вниз, щоб допомогти їй знайти пальто, бо Анджеліна, чимось ображена, покинула посуд і пішла спати. Руперт рушив слідом за ними, але Пеггі притримала його за руку й прошепотіла:
— А вона таки гарненька, Руперте, і вміє за себе постояти. Але страх яка вразлива, отож будьте обережні.
Руперта, мабуть, аж пересмикнуло від її підкреслено інтимного тону, але він кивнув головою, надяг пальто и спустився вниз, де чекала на нього Ніна. Я стояв біля сходів нагорі й бачив, як Джо раптом поцілувала Ніну — так, наче виявляла до неї жорстоку великодушність чи все їй прощала. Але Руперт мовчки пройшов повз Джо, ніби й не бачив її, вивів Ніну надвір і посадив у свою маленьку машину.
Наступного дня Руперт спитав мене, що казали про Ніну після того, як вони поїхали. Я відповів так, як воно було: ніхто нічого не казав, бо після напруження, спричиненого відчайдушною боротьбою Джо за свій дім і чо* ловіка, всі відчули полегкість, і були раді, що все нарешті минулося.
— І Джо нічого не казала?— не вгавав Руперт.
— Джо страшенно перелякана через вас і Ніну,— м'яко пояснив я йому.— Ви можете пишатися, що вона так воювала за вас.
— Джо воює, аби тільки воювати,— зневажливо мовив він і додав, що все це виглядало досить безглуздо.
— А що казала про це Ніна?— запитав я.
— Ясно, —що нічого,— сердито відповів Руперт. Тоді сказав, що Ніна має інший клопіт. Коли вони приїхали до готелю, він запропонував провести її у вестибюль, але Ніна благально мовила:
— Ні, прошу вас, не треба.— Чому?— здивувався він.
Вона якусь мить вагалась, а тоді сказала:
— Це було б необачно.
— А мені байдуже, ебачно чи необачно,— мовив Руперт.— Бога ради, Ніно, не треба почувати себе ні в чому винною.
— Та ні, я не про те,— озвалась вона.— Пам'ятаєте, у Москві вам здавалося, що всі стежать за вами. А от за мною тут справді стежать, хоч би куди я пішла. Якийсь молодий англієць. Можливо, він і зараз десь тут.,,
Руперт зрозумів, у чому річ, але йому все ще не віри* лось.
— Не може бути,— сказав він.— Чого б то йому стежити за вами?
— Не знаю, але вш завжди десь поблизу, тому краще не йдіть зі мною.
Та для Руперта в його теперішньому настрої це було тільки заохочення, і він таки наполіг на тому, щоб про-