Еести Ніну. У вестибюлі старого готелю сидів лише портьє-Ірландець, який дав Ніні ключ і пішов викликати для неї діфт. Руперт попрощався з Ніною, і вона піднялася до Ьвого номера. Та коли він рушив до дверей, у. вестибюль, І&міючнсь і жартуючи, зайшли троє молодих англійців, і один з них так швидко позирнув на нього, що Руперт одразу здогадався, хто віл такий.
Руперт вийшов з готелю вкрай розлючепий на Лілла, а оскільки він уже й до того був сердитий на Джо, ситуація складалася небезпечна, бо він явно поклав собі захищати Ніну будь-якою ціною.
Розділ шістнадцятий
Я спостерігав, як Руперт день при дні ходить то до адміралтейства, то до якогось клубу, то на прийом чи вваний обід, де бували його давні знайомі з високих сфер. Дле, так само, як і він, я розумів, що головну роль у нашій справі відіграють не політики, а нафтові компанії. Якось я почув, як він надсаджує голос, розмовляючи по телефону в кимось з Італії, а наступного ранку, після наради з Фредді, він сказав мені, що о третій годині до нас завітає один італієць.
— То прошу вас, Джеку, нікуди не йдіть,— додав він.
— Л хто він такий? — запитав я.
— Константін Верокіо, глава італійської компанії "Нафта",— відказав Руперт.— Сьогодні вранці Век подзвонив мені й сказав, що вилітає своїм реактивним літаком із Генуї до Цюріха, а о третій пообіцяв бути у Фредді. Гадаю, ви чули про нього...
Звичайно, я чув про Верокіо. За останні п'ять-шість років він прославився не менш, ніж Енріко Маттеї з концерну ЕНІ, тим, що намагавсй встановити в Італії самостійну нафтову політику, незалежну від американських і англійських компаній. Як І Енріко Маттеї, він пропонував нафтоносним країнам Близького Сходу п'ятдесят чи навіть шістдесят процентів паю в розробці кожного родовища, і це викликало шалене обурення англійських та американських компаній, які звичайно забирали собі дев'яносто процентів акцій. Рупёрт колись переклав мені статтю з італійського нафтового журналу, де йшлося про американський план підриву політики Верокіо шляхом створення політичної опозиції в Італії й фінансових, збутових та інших перешкод скрізь, де тільки можна. Але похитнути становище Верокіо їм не вдалося, бо він був упертий, багатий і розумний.
Найбільше подобалося Фредді (й було основою незалежної поведінки Верокіо) — те, що капітал італійця брав початок з родинних суднобудівних верфей у Генуї і Савоні, які займали тепер одне з перших місць у світі по виробництву середніх танкерів. Руперт і його мати добре знали всю сім'ю Верокіо. Фредді теж був знайомий з ними й дуже схвально прийняв ідею Руперта залучити Верокіо до нашої операції з російською нафтою.
— Век імпортує дедалі більше російської нафти в Італію,— пояснив мені Руперт,— і водночас намагається налагодити вбут італійських нафтопродуктів у нашій країні й в усій Європі.
— Ви казали йому, що ми хочемо придбати у росіян нафту, але нам перешкоджають?
— Йому не треба цього казати, він і сам знає.
О третій годині до кабінету Фредді зайшли Верокіо й англієць у крапчастій краватці-метелику, на прізвище Фор-мен, за словами Фредді, багатий і спритний ділок з хімічного концерну "Карбід і добрива". Ми вже півгодини чекали на них у Фредді, який того дня був навдивовижу мовчазний, замислений і млявий. Його явно щось турбувало. Не дзвонили телефони, посдужлива й ефектна секретарка не заглядала, як звичайно, в подвійні 'двері, а Фредді, спершись ліктями на свій— порожній стіл, тихенько насвистував щось та раз у раз поглядав на нас із Рупертом. Ми розмовляли про те, якими популярними стали останнім часом далекі мандрівки на маленьких суденцях,— я рішуче засуджував їх, бо надто вже багато людей вирушають у кругосвітні плавання в горіхових шкаралупках, а тоді розписують свої пригоди: яких вони зазнавали несправностей, як збивалися з курсу, як у них розлазилися на клапті вітрила,— немовби заохочують цим і інших борознити моря й океани, покладаючись тільки на власну хоробрість, на відміну від старого Фосса, що робив це із знанням справи, як моряк, а не бродягаг
Верокіо був середнього віку чоловік з передчасно посивілим волоссям, що надавало йому молодшого вигляду. Усе в ньому вабило зір суто італійською вродою: і бездоганна зачіска, і гарні очі, і блискучі зуби, а комірець на засмаглій шиї був такий сліпучо-білий, що я відчув себе просто нечупарою. По-англійському 'він говорив чудово й; передусім вибачився перед Рупертом за те, що мусить поспішати, бо того ж вечора має повернутись до Генуї.
— Моєму бідолашному^ чбтирирічному малому ааптра робитимуть операцію апендициту,— пояснив він,— і дружина страшенно боятиметься, якщо мене не буде поруч.
Ми висловили надію, що операція мине щасливо.
— Авжеж, але мені треба якнайшвидше покінчити тут 8 усїма справами,— наполягав Верокіо. —
— Гаразд,— бадьоро сказав Руперт.— Тоді по гаймо часу, а відразу берімось до діла.
Відчуваючи приховане нетерпіння Верокіо, ми швидко перейшли до залу для нарад і сіли в кавовому куточку. Верокіо озирнувся довкола й сказав, що залюбки вип'є чашку чаю з молоком, а Формен скривився й попросив вермуту. Для нас, Ройсів, Фредді замовив каву, а тоді відрекомендував мене гостям як свого "далекого кузена".
— Чи багато ви досягли, щоб зняти заборону з довозу російської нафти? — запитав Верокіо.
— Та ні,— визнав Руперт. Приємно було бачити цих двох молодих аристократів капіталу за роботою.— Це така проблема, що тут не кожен схоче лізти в бійку.* Всі бояться.
Верокіо кивнув своєю красивою "головою.
— Це я розумію,— мовив із знанням справи.—Але все ж таки які у вас перспективи, Руперте?
— Щиро кажучи, поки що ніяких,— відповів Руперт.— Нафтові компанії наклали вето* і наші політики не хочуть втручатися.
Формен спитав Еуперта, з ким він розмовляв на цю тему, і той крок за кроком виклав усе, що робилося досі.
-г То вам ще пощастило,—зауважив Формен.—А з моїм секретарем у тих нафтових комісіях і вітатися не хочуть, хоч я мало не щотижня обідаю з доброю половиною цієї братії. Не бажають розмовляти — і годі... .
Верокіо перебив його:
— Цілком ясно, що ви, зможете досягти більшого, ніж Формен,— сказав він Руперту,— і саме це викликає в мене інтерес до вашої пропозиції. Вам відомо, що наша компанія, так само як і ЕНІ, прагне розгорнути торгівлю в Англії, як оптову, так і роздрҐбну, а Формен згоден фінансувати будівництво мережі збуту нафтопродуктів. Але тут є свої труднощі. Ми не маємо в Англії власних нафтоочисних підприємств, а будувати їх на сьогодні нам невигідно — це й довго, й дорого. Отже, десь до тисяча дев'ятсот шістдесят восьмого року завозити неочищену нафту ми не зможемо, А для початку можна б завозити очищену нафту, бензин, дизельне пальне, і ми з великою охотою придбаємо їх де тільки, можна, в тому числі й в Росії. Отож, якщо вам удасться ввезти до Англії ці продукти, ми закупимо їх у вас до останньої краплі. Більше того, ми налагодимо тут свою мережу збуту, ми беззастережно згодні залучити до цього фірму "Ройс" і зробити вас,— обернувся він до Руперта,— одним з директорів правління, надавши чималий пай акцій і право ухвального голосу. Що ви на це скажете?