— Бідна Марта Петрівна також страх піддавалась на лесть, і колиб тільки я захотів, то без сумніву переписала би цілий свій маєток на мене ще за свого життя. (Тільки я надто богато пю вина і балакаю). Надіюсь, ви не розсердитесь, коли я згадаю тепер, що такий самий ефект став показуватись і на Евдокії Романівній. Тільки я сам був глупий і нетерпеливий і цілу справу попсував. Евдокії Романівній кілька разів ще і передше (а оден раз якось особливо) страх не сподобався вираз очей моїх, вірите ви се;му? Одним словом, в них чим раз сильнійше і необачнійіі^е займався якийсь вогонь, котрий полохав її і став їй вкінці ненависний. Нічого розповідати подробиці, тільки ми розійшлися. Тут я знову зробив дурницю. Почав вельми по простацьки висмівати всі ті пропаганди і навертання; Параня знову виступила на сцену, та і не вона сама. — Що там богато говорити? Почалась Содома. Ох, колиб ви бачили, Родіоне Романовичу, хоч раз в життю оченята вашої сестри так, як вони иноді уміють іскритись!
— Се нічого, що я тепер пяний і ось вже цілу лямпку вина випив,' я правду говорю; впевняю вас, що сей погляд мені снився; шелесту одіння її я вже наконець не міг зносити. Дійсно, я думав, що дістану епілепсію, ніколи не снилось мені, що можу дійти до такого божевільства. Одним словом, конче треба було помиритись, але се було вже неможливо і представте собі, що я тоді зробив. До якої степени запо-морочення скажений гнів може довести чоловіка! Ніколи не предпринимайте нічого в гніві, Родіоне Романовичу. Мислячи на теє, що Евдокія Романівна в дійсности таки убога,
(ах простіть, я не те хотів... тільки, бачите, чи не все одно, скоро лиш виражається те саме поняття?) одним словом, жиє трудом рук своїх — що у неї на голові і мати і ви (ах до ката, знову хмуритесь...), я і рішився предложите її всі мої гроші (около триста тисяч я міг тоді зібрати) з тим, щоби вона втікала зі мною хочби сюди, до Петербурга. Розуміється, я зараз був заприсяг вічну любов, щастя і проче і проче. Чи вірите, я до тої степени тоді здурів, що скажи вона мені: заріж або отруй Марту Петрівну і женись зі мною, — се таки зараз було би виконане! Тільки скінчилось все катастрофою, вам вже звісною, і самі можете судити, до якої скаже-ности міг я дійти, коли провідав, що Марта'Петрівна добула тоді сего підлого Лужина і о волос не скоїла женитьби, — що в дійсности було би те саме що і я предкладав. Чи так? Чи так?"Адже так? Я міркую, що ви щось вельми уважно почали слухати ... цікавий молодий чоловік.
Свидригайлов в нетерпеливости ударив кулаком по столі. Він почервонів. Раскольніков бачив ясно, що лямпка або півтора шампанського, котрі він випив, сербаючи потрошечки глотками, поділали на него шкідливо, — і рішився по-хіснуватись нагодою. Свидригайлов був йому дуже підозрілий.
— Ну, вже після того я цілком переконаний, що ви і сюди приїхали, маючи на оці мою сестру,^— сказав він Свидри-гайлови просто і не скриваючись. щоб ще більше роздраз-нити його.
— Ех, оставте се, — мов би спохопився відразу Свидригайлов, — адже я вам казав... і крім того ваша сестра стерпіти мене не може.
— Та в тім то я переконаний, що не може, але не в отсім тепер діло.
— А ви переконані, що не може? (Свидригайлов прижмурив очі і насмішка виразилась на його лиці). Ви правду кажете, вона мене не любить; тільки ніколи не ручіть в річах, що були між мужем і жінкою, або коханком і коханкою. Тут є завсігди оден куток, котрий на віки цілому світови остався незвісний і котрий звісний тільки їм обоїм. Ви заручаєте, що Евдокія Романівна на мене з відразою дивилася?
— З декотрих слів і слівець ваших за час вашого оповідання я догадуюсь, що у вас і тепер свої ціли і дуже виразні заміри щодо Дуні, розуміється, підлі.
— Як! У мене виривались такі слова і слівця? — незмірно наївно наполошився відразу Свидригайлов, не звертаючи ні найменшої уваги на епітет, приданий його замірам.
— Та вони і тепер вириваються. Ну, чого ви, приміром, так боїтесь? Чого ви відразу тепер налякались?
— Я боюся і лякаюся? Лякаюся вас? Скорше вам боятися мене, cher ami. І яка однакож недорічність. Та втім, я підхмелений, я се бачу; трохи що лиш знову не проговорився. До чорта, вино! Ей, води!
Він вхопив бутельку і без церемонії викинув її за вікно. Пилип приніс води.
— Се все дурне, — сказав Свидригайлов, намочивши полотенце і прикладаючи його до голови, — а 'я вас одним словом можу осадити і всі ваші підозріння в порох знівечити. Чи знаєте ви, що я женюся?
— Ви вже мені се і перше говорили.
— Говорив? Забув. Тілько тоді я не міг говорити напевне, бо навіть судженої ще не бачив; я тільки мав замір, ну, а тепер у мене вже є і суджена і річ скінчена, і якби тільки не орудки невідложні, то я би нехибно взяв вас і зараз до них повіз, — бо я вашої ради хочу поспитати. Ех, до чорта! Всего десять мінут остасться. Дійсно, дивіться на годинник; а втім, я вам розповім, бо се вельми цікав^нька річ ся моя женитьба, в своїм очевидно роді. — куди ви? Знову відходите? ч
— Ні, я вже тепер не відійду.
— Спраді не відійдете? Побачимо! Я вас туди завезу, се правда, покажу суджену, та тільки не тепер, а тепер нам скоро буде пора. Ви направо, я наліво. Ви отсю Ресліхову знаєте? Тую саму Ресліхову, у котрої я тепер живу, — а? Чуєте? Ні, ви що думаєте, адже се та сама, про котру говорять, що дівчина, знаєте, в воді, зимою, — ну, чи чуєте? Чуєте? Ну, так вона мені все те і склепала; тобі, говорить, так самому скучно, розвеселися на час. А я ось чоловік мрач-ний, скучний. Ви думаєте, веселий? Ні, мрачний; не шкідливий, а сиджу в кутику; инший раз три дні не розговорять. А Ресліхова отся шельма, я вам скажу, вона очевидно щось на думці має: мені звіриться жінка, я, бачите, її кину і поїду з Богом, а жінка їй дістанеться, вона її і пустить в оборот; в наших кругах, розуміється, та ще висше. Є, говорить, оден такий каліка-батько, відставний чиновник, в кріслі сидить і третий рік ногами не рушає. Є, говорить, і мати, женщина розсудлива, практична матуся, бачите. Син десь в губернії служить, не помагає. Донька вийшла замуж і не навіщає, а на руках два маленькі свояки (своїх, бачите мало), та взяли, не скінчивши курсу, з гімназії дівчинку, доньку свою послід-ню, за місяць що лиш шіснайцять літ мине, значить, за місяць її і видати можна. Се за мене, бачите.