Під подушкою його лежало євангеліє. Він взяв його машинально. Отся книга належала її, була та сама, з котрої вона читала йому про воскресения Лазаря. В початку каторги він думав, що вона замучить його релігією, буде заговорювати про євангелію і накидувати йому книжки. Однакож на превелике його здивовання вона ні разу не заговорила про те, ні разу навіть не подавала йому євангелії. Він сам попросив його у неї коротко перед своєю слабістю і вона мовчки принесла йому книжку. До сеї пори він її і не отвирав.
Він не отворив її і тепер; все-ж таки одна думка блиснула в його голові: "хіба-ж можуть її переконання не бути тепер і моїми переконаннями? її чувства, її стремління, по крайній мірі..
Вона також цілий сей день була зворушена, а в ночі аж наново занемогла. Тільки вона була так щаслив?, і ло тої степени несподівано шаслива, що майже аж нлетр плилась свого щастя. Сім літ, ЕСЄГО ЛИШ СІМ ЛІТ! В початку свого щастя, хвилями, вони обоє готові були глядіти на отсих сім років, як на сім днів. Він навіть і не знав того, що нове життя таки не даром йому дістається, що його треба ще дорого купити, заплатити за него великим будучим подвигом . . .
Тільки тут вже починається нова історія, історія постепенного обновлення чоловіка, історія постепенного переродження його, постепенного переходу з одного світа в другий, знакомства з новою, доси зовсім незнаною дійсністю. Се могло би становити тему нового оповідання, — але теперішнє оповідання наше вже скінчене.
Кінець. Перевів Михайло Подолинський,