— Булку я тобі зараз принесу, а чи не волів би ти замісць кбвбаси щей? Хороші щи, вчерашні. Ще вчера тобі відставила, та ти прийшов пізно. Смачненькі щи.
Коли щи були принесені і він забрався до них, Настка усілась біля него на софі і ялась балакати. Вона була з сільських жінок і вельми говірлива баба.
— Прасковія, знаєш, Павлівна в "поліцю" на тебе жалуватись хоче, — сказала вона.
Він сильно нахмурився.
— В поліцію? Чого їй треба?
— Грошей не платиш і з "фатери" не вступаєшся. Звісно чого треба.
— Е, до біса! ще сего не доставало, — бурмотів він скрегочучи зубами. — Ні, се мені тепер... не на руку... Дурна вона, — додав він голосно. —~Я сьогодня до неї зайду, поговорю.
— Та дурна вона, така сама як і я, а ти, мудрію, чого лежиш як мішок та нічого з тебе не видно? Перше, говориш, дітей учити ходив, а тепер ось чом нічого не робиш?
— Я роблю... знехочу і сурово промовив Раскольніков.
— Що робиш?
— Роботу. . .
— Яку роботу?
— Думаю, — серіозно відповів він, помовчавши.
Настка так аж повалилась від сміху. Вона була з реготух, і коли розсмішать, сміялась тихцем, колишучись і трясучись всім тілом, поки аж в середині не заболіло.
— Грошей же ти, слухай, богато надумав? — змогла вона наконець вимовити.
— Без чобіт годі дітей учити. Та й наплювати на лекції!
— А ти в студник не плюй.
— За дітей мідею платять. Що на копійки заробиш? — продовжав він з неохотою, немов би відповідаючи на свої власні думки.
— А тобі би відразу весь капітал? Він дивно подивився на неї.
— Так, весь капітал, — твердо відповів він, помовчавши.
— Ну, ти поволеньки, а то сполошиш; страх ти вже на-ремний. За булкою пійти, чи ні?
— Як хоч.
— Гей, забула! До тебе-ж вчера лист прийшов, коли тебе не було.
— Лист! до мене! від кого?
— Від кого, не знаю. Три копійки "почталіонови" своїх оддала. А звернеш?
— Та неси-ж бо, ради Бога, неси! — закричав зворушений до глубини душі Раскольніков. — Господи!
Через мінуту явився лист від матері з Р.. .-ї Губернії. Він аж поблід, коли брав його. Давно вже не діставав він листів; однакож тепер ще щось инше так стиснуло йому серце.
— Настко, вийди, ради Бога; ось твої три копійки, тілько, змилуйся, виходи чим скорше!
Лист дрожав в його руках; він не хотів розпечатувати при ній; йому хотілось остатись самому з отсим листом. Коли Настка вийшла, він скоро підніс його до уст і поцілував; потім довго ще вдивлювався в письмо адреси, в знакоме і миле йому дрібне і скісне письмо й..го матері, що вчила його колись було читати і писати. Він не спішився; він аж немов би боявся чогось. Наконець розпечатав; лист був великий, важив з два лоти; два спорі почтові аркуші були дрібненько-дрібненько записані.
"Милий мій Родю, — писала мати, — ось вже більш двох місяців, як я не розмовляла з тобою писемно, від чого сама страдала і навіть не одну нічку не спала, роздумуючи. Але сподіюсь, ти не прогнівався на мене за поневольне моє мовчання. Ти знаєш, як я люблю тебе; ти оден у нас, у мене і у Дунечки, ти наше все, вся надія, упованіє наше. Що було зі мною, коли я довідалась, що ти вже від кількох місяців йркинув університет, не маючи чим удержати себе, і що потратив лекції і инші средства свої! Чим могла я з моїми сто-двайцять рублями річної пенсії помогти тобі?
"Пятнайцять рублів, котрі я післала тобі перед чотирма місяцями, я позичила, як ти і сам знаєш, на застав сеї-ж пенсії, у тутешнього нашого купця Василя Івановича Бахрушина. Він добрий чоловік і був ще приятелем твого батька. Але давши йому право на відібрання за мене пенсії, я мусіла дожидати, поки виплатиться довг, а се що-лиш тепер наступило, так що я нічого не могла за весь той час тобі післати, Однак тепер, славити Бога, я можу тобі ще дещо вислати, та і загалом ми можемо аж тепер похвалитись щастяууі, про що я і спішу повідомити тебе. І так перше, чи відгадав би ти, милий Родю, що сестра, твоя ось вже півтора місяця як жиє зі мною, і ми вже більше не розлучимось і на будуче. Слава Тобі Господи, скінчились її муки; але розповім тобі усе по порядку, щоб ти довідався, як усе було, і що ми від тебе до сеї пори скривали.
"Коли ти писав мені, два місяці тому назад, що чув від когось там, що Дуня терпить чимало від грубости в домі Свидригайлових, і питав мене за докладними обясненнями, — що могла я тоді написасти тобі в відповідь? Колиб я і.аписа-та тобі всю правду, то ти певно кинув би усе і бодай пішки, а прийшов би до нас, бо Я' і характер і любов твою знаю, і ти не дав би сестру свою на поталу. Я-ж сама була в розпуці, та що було чинити? Я і сама, бач, всеї правди тоді не знала. Головна-ж трудність лежала в тім, що Дунечка, виступивши минувшого року в їх дім за гувернантку, взяла наперед цілих сто рублів під вимівкою щомісячного потручення з плати, через що, бачиш, годі було покинути місце, не сплативши довгу. Суму же тую (тепер можу тобі все обяснити, дорогий Родю), взяла вона майже лиш для того, щоби вислати тобі шістьдесять рублів, котрих тобі тоді так було треба і котрі ти дістав від нас торік. Ми тебе тоді ошукали, написали, що се з призбираних Дуньчиних давнійших грошей, але се було не так, а тепер пишу тобі усю правду для-того, що усе тепер перемінилось відразу по волі Божій на ліпше, і щоб ти знав, як любить тебе Дунечка і яке з неї неоцінене серце. ~
"Дійсно, пан Свидригайлов зразу обходився з нею нечемно і робив їй всякі пакости і насмішки за столом... Але не хочу запускатись у всі ті прикрі подробиці, щоб не гнівити тебе без потреби, коли вже все тепер минулось. Коротше, мимо доброго і чесного поведения Марти Петрівни, жінки п. Свидригайлова, і всіх домашніх, Дунечці було дуже гірко, особливо коли п. Свидригайлов находився, по старій полковій привичці своїй, під впливом Бахуса. Та що-ж показалось на послідок? Представ собі, що сей божевільний давно вже запалав любовю до Дуні, однак завсігди укривав се під позором грубости і погорди для неї. Може бути він і сам соромився і страх його брав, коли бачив себе вже в літах і батьком родини, що забавлявсь такими легкодушними надіями, а тому і лютився мимоволі на Дуню. А може бути і так, що він простакуватим своїм поведениям і насмішками хотів скрити від других усю правду. Все-ж таки вкінци не здержався і осмілився зробити Дуни явний і обид-ний предлог, обіцюючи їй ріжні нагороди і крім того кинути все і виїхати з нею до иншого села, або хоч би і за границю. Можеш представити собі всі її терпіння!