У Дикій Пущі щодня помирав якийсь звір. Коли це траплялося, Клаусу приносили його хутро, щоби було чим укрити веселі звірині фігурки. Один життєрадісний рілс показав, як зробити осла з головою, що рухається, і коли Клаус його зробив, з'ясувалося, що така іграшка дуже подобається малечі. З кожним днем іграшки ставали вигадливішими, гарнішими, і вже самі безсмертні дивилися на них як на велике диво.
До Святвечора у Клауса назбиралася ціла гора веселих дитячих іграшок, і все це треба було повантажити на сани. Клаус набив іграшками три повних міхи, а те, що не вмістилося в мішки, порозпихав по санних закутках.
Під вечір, коли вже починало сутеніти, прибігли десять оленів. Пушок познайомив Клауса з кожним із них. Оленів звали Бігун, Скакун, Шугай, Тягай, Відважний, Безстрашний, Скоротуп і Твердоступ. Це вони, та ще Лиско і Пушок, сотні літ возили Санта-Клауса по всьому світу. Усі тварини мали чудову поставу, тоненькі прямі ноги, розлогі роги, оксамитні темні очі та гладеньку бурувату шерсть, посилану дрібними біленькими цятками.
Побачивши цих гарненьких новачків, Клаус прийшов у захват, і олені на довгі роки стали йому вірними та незамінними помічниками.
Нова упряж бездоганно підійшла оленям, і невдовзі у санному запрягу стояли п'ять пар скакунів з Лиском і Пушком на чолі. Передній парі почепили дзвоники, подарунок Повелителя Всіх Гномів, і їхнє дзенькання так сподобалося оленям, що вони весь час пританцьовували на місці, аби веселий дзенькіт не стихав ні на мить.
Клаус умостився в санях, обмотав ноги теплим укривалом, натягнув на вуха обшитий хутром капюшон і ляснув довгим малахаєм.
а Клаус весело засміявся і затягнув низьким приємним голосом:
Хо-хо, хо-хо-хо!
Ха-ха, ха-ха-ха!
Хо-хо, ха-ха-хі!
Мов на крилах, летимо,
До малечі спішимо,
Гей, гей, гей, у гості до дітей!
Ляльок, цяцьок повен міх,
Хай дзвенить дитячий сміх
У присілках і містах,
У палацах і хатах —
Стачить іграшок на всіх!
Того ж дня маленькі Марго, її братик Дік та їхні кузени Нед і Сара, які в них гостювали, ліпили у дворі сніговика. Коли діти прийшли додому, їхні рукавички, черевики та шкарпетки можна було викручувати — так усе промокло. Та ніхто їх не картав, бо мама чудово розуміла, що таке мокрий сніг. Щоправда, дітям довелося роздягнутись і раніше піти спати, а їхній одяг був розкинутий на кріслах для просушки. Дитячі черевики були поставлені перед каміном, щоб доходило тепло від жару, а шкарпетки дбайливо розвішені над каміном. Вночі, коли всі міцно спали, в каміні з'явився Санта-Клаус, і тут він помітив дитячі шкарпетки. Часу в Санта-Клауса було обмаль, тож він скоренько поспихав подарунки у шкарпетки і через комин повернувся назад. Цього разу він упорався зі своїм завданням як ніколи швидко.
— От якби всі вішали шкарпетки над каміном, — міркував Санта-Клаус, підступаючи до наступного комина. — Тоді я мав би більше часу і міг би об'їхати більше дітей.
Коли, прокинувшись уранці, Марго, Дік, Нед і Сара побігли на перший поверх по свої шкарпетки і знайшли в них подарунки від Санта-Клауса, дитячій радості не було меж. Правду кажучи, у тих шкарпетках було більше подарунків, ніж зазвичай отримували діти, бо Санта-Клаус так поспішав, що кидав іграшки туди, навіть не рахуючи.
Авжеж, вони розповіли про це своїм маленьким друзям, ну й, звісно ж, кожен з них вирішив, що наступного року перед Різдвом він повісить біля каміна шкарпетку. Навіть Бессі-Веселунка, яка була тоді в місті разом з батьком, великим лордом Лердом, коли почула від дітей таку історію, повернувшись на Різдво додому, також повісила над каміном свої розкішні панчішки.
Минув рік, і коли Санта-Клаус знову подався у свої різдвяні мандри, вже багато хто, готуючись до його відвідин, розвішував над комином шкарпетки. Він скоренько наповнював їх подарунками і їхав далі. Справа тепер просувалася вдвічі швидше, ніж тоді, коли для того, щоби залишити дарунок, дітей доводилося розшукувати по всій оселі.
Дуже скоро цей звичай перейняли інші люди. Санта-Клаус тільки радів, бачачи таку полегшу. Бо коли вам потрібно об'їхати цілу купу дітвори, а часу обмаль, будь-яка допомога буде доречною.
Розділ дванадцятий
ЯК З'ЯВИЛИСЯ
РІЗДВЯНІ ЯЛИНКИ
Клаус дотримав слова, даного нукам, і завжди повертався до Веселої Долини до світання, хоча їздити доводилося по всьому світу. Ось такі були у нього прудконогі скакуни. Клаус радо мандрував по землі. Йому подобалась нічна їзда з вітерцем, веселило душу радісне дзеленькання дзвіночків. Коли він тільки починав їздити на запрягу із десяти оленів, дзвіночки мали лише Лиско та Пушок. Клаус вісім років поспіль носив дарунки дітям Повелителя Всіх Гномів. Добродушний володар щоразу дарував йому низку двіночків, аж поки їх не стало стільки, що вистачило всім оленям. Можете уявити, як весело вони дзеленькали, коли оленячий запряг вихором пролітав через засніжені землі.
Дитячі шкарпетки довгі, і щоби заповнити подарунками хоч одну, знадобиться чимало іграшок. Та Клаус скоро дізнався, що дітям до вподоби не тільки іграшки, і посилав у теплі краї кількох фей, з якими він завжди дружив. Феї наривали там повнісінькі клунки апельсинів та бананів і з ними поверталися до Клауса. Інші феї летіли до дивовижної Потішної Долини, де просто на кущах росли смачні цукерки та льодяники. Вони приносили багато-багато солодощів для малечі. І кожного Святвечора Санта-Клаус наповнював дитячі шкарпетки іграшками та всякою смакотою, і можете не сумніватися: знаходячи гостинці від Санта-Клауса, діти стрибали від радості.
Є на світі й такі краї, де взимку не буває снігу, але Клаус та його олені не проминали їх. У санкове полоззя були прилаштовані маленькі коліщата, тож по землі вони пересувалися анітрохи не гірше, ніж по снігу. І незабаром в теплих краях ім'я Санта-Клауса знали не гірше, ніж в околицях Веселої Долини.
Одного року, перед самою мандрівкою, коли олені вже були ладні зірватися з місця, до Клауса прийшла фея і розповіла про трьох малих дітей, що мешкали під грубим чумом зі шкур посеред широкої рівнини, де не було жодного деревця. Жили вони гірко та безрадісно, бо батьки цих дітей були люди темні, затуркані, а до малечі їм не було ніякого діла. Клаус вирішив на зворотному шляху заїхати до цих дітей. Коли він уже повертався, на дорозі йому трапилася пухната соснова верхівка, яку зламав бешкетний вітер. Клаус підняв цю верхівку з землі і поклав її у сани.