— Безсумнівно. Але навіщо брати таксі, коли є власна машина? Чому він несподівано відпускає свого шофера і вимагає, щоб той негайно залишив віллу? Чи не тому, що у нього були підстави здихатися його раніше, ніж ми приїдемо?..
ЛИСТ ВІД "БЕЛЛИ"
Слідчий задумливо барабанив пальцями по столу.
— Пане Бекс, — сказав він нарешті, — щойно ми вислухали абсолютно суперечливі свідчення. Кому ж вірити: Франсуаз чи Деніз?
— Деніз, — рішуче промовив комісар. — Це ж вона впускала в дім нічну гостю. А Франсуаз стара й уперта, вона, безперечно, недолюблює пані Добрей. Крім того, нам відомо про інші інтимні зв'язки пана Рено.
— До речі! — вигукнув пан Оте. — Ми ж забули повідомити панові Пуаро… — Він простяг моєму другові якийсь лист. — Пане Пуаро, його знайшли в кишені пальта небіжчика.
Пуаро взяв листа. Папір був трохи зім'ятий і потертий, а рядки на нім написані нетвердою рукою по-англійському.
"Мій любий! Чому від тебе так довго нічого не чути? Ти ж кохаєш мене? Чи, може, я помиляюсь? Останні листи були немов не тобою писані — холодні, чужі, а зараз ще й оце тривале мовчання. Мені робиться страшно. Невже ти розлюбив мене? Це неймовірно! Як те дурне дитинча, я завжди щось вигадую! Та коли ти дійсно більше не кохаєш мене… Не знаю, що й робити. Може, накласти на себе руки? Жити І без тебе мені понад силу. Інколи мені здається, що поміж нас стала інша жінка. Хай вона бережеться — ось усе, що я можу сказати! І ти теж бережись! Радше вкорочу тобі віку, ніж віддам їй! Я не жартую, ні!
Але годі, це вже я плету нісенітницю. Ти кохаєш мене, а я — тебе! Так! Кохаю тебе! Кохаю! Кохаю!
Твоя Белла".
Ні адреси, ні дати. Пуаро повернув листа з похмурим обличчям.
— І ви припускаєте?..
Слідчий знизав плечима.
— Очевидно, раніше пан Рено залицявся до цієї англійки Белли! Потім переїхав сюди, зустрівся з пані Добрей, і почалася нова любовна інтрижка. Він байдужіє до англійки, та щось запідозрює. В листі ж неприхована загроза. Пане Пуаро, на перший погляд, справа дуже проста. Ревнощі!.. Те, що пана Рено закололи в спину, теж не лишає сумніву: це робота жінки.
Пуаро схвально закивав.
— Удар у спину — так, але не могила. Для жінки вирити таку яму… Заважка праця, добродію. Це зробив чоловік.
Комісар вигукнув збуджено:
— Так, так! Ви маєте рацію. Ми про це чомусь не подумали!
— Як я вже казав, — вів далі пан Оте, — тільки на перший погляд справа видавалась простою. Але оті чоловіки в масках, лист, якого ви одержали від пана Рено, значно ускладнюють її. І хоч між цими двома обставинами нема нічого спільного, все тепер постає в іншому світлі. Ви не думаєте, що в листі до вас так чи інакше йшлося про загрозу Белли?..
Пуаро заперечно захитав головою.
— Навряд щоб пан Рено, життя якого було сповнене пригод і небезпек в забутих богом місцях, став просити захисту від жінки…
Слідчий ствердно хитнув головою.
— Я тієї ж думки. Але тоді ми маємо шукати пояснення листа до вас.
— Я без зволікань телеграфую до місцевої поліції Сантьяго з проханням повідомити нам все, що вони знають про вбитого, його любовні зв'язки, стан справ, про його друзів і ворогів, вів далі комісар. — Певен, що, одержавши їхню відповідь, ми знайдемо пояснення цього таємничого вбивства.
Він обвів очима всіх присутніх, чекаючи підтримки.
— Чудово! — вигукнув Пуаро і по миті запитав: — Серед речей пана Рено ви не знайшли інших листів від цієї Белли?
— Ні. Хоч, певна річ, перше, що ми зробили, переглянули особисті папери небіжчика. Однак — нічого цікавого. У нього, либонь, не було таємниць, і справи велися чесно. Єдине, що здалося нам дивним, — заповіт небіжчика. Ознайомтесь з ним, будь ласка.
Пуаро пробіг очима документ.
— Ага, ось що ми маємо! Тисяча фунтів пану Стоунерові. Хто цей пан?
— Секретар пана Рено. Він живе в Англії, але приїздив сюди раз чи двічі на уїкенд.
— Решту ж грошей і все майно без застережень залишив своїй дружині Елюаз. Складено заповіт досить просто, але щодо юридичної сторони — цілком законно. Засвідчено двома служницями — Деніз та Франсуаз. Нічого незвичайного…
— Можливо, — почав Бекс, — ви не помітили…
— Дату? — квапливо перебив його Пуаро. — Безперечно, звернув увагу. Складено заповіт два тижні тому. Можливо, саме тоді пан Рено вперше реально відчув небезпеку. Багато заможних людей вмирає, не залишивши заповіту, бо не думають про смерть. Але квапитися з висновками — справа небезпечна. Цей тестамент безпомилково свідчить, що небіжчик по-справжньому кохав дружину, попри всі його любовні інтрижки.
— Так, — зауважив пан Оте, і в голосі його забринів сумнів. — Але духівниця, котра ставить сина пана Рено у суцільну залежність од матері, либонь, дещо несправедлива. Аби пані Рено вирішила одружитися вдруге і підпала б під вплив нового чоловіка, юнакові, можливо, ніколи не перепало б жодного пенса з батькових грошей.
Пуаро знизав плечима.
— Люди в більшості своїй — зарозумілі й пихаті істоти. Панові Рено, безсумнівно, і на думку не спадало, що його дружина в раті його наглої смерті може одружитися вдруге. Що ж до сина… Залишити всі гроші матері було, далебі, вельми мудрою пересторогою. Сини заможних батьків, як правило, "шалені".
— Напевне, ви маєте рацію. Тепер, пане Пуаро, ви, мабуть, хочете оглянути місце злочину. На жаль, тіло вже забрали, але, певна річ, його сфотографували в усіх можливих ракурсах, і, як тільки знімки будуть готові, ви ознайомитеся з ними.
— Дякую, добродію. Ви вельми люб'язні.
Комісар підвівся:
— Ходімте зі мною, панове.
Він прочинив двері і церемонно вклонився Пуаро, пропускаючи його вперед.
Той з не меншою чемністю ступив крок назад і вклонився комісарові.
— Лише після вас.
— Спочатку ви, добродію.
Все ж вони вийшли із зали.
— Он та кімната — кабінет, га? — раптом спитав Пуаро, вказуючи на двері навпроти.
— Так. Бажаєте оглянути? — З цими словами комісар відчинив двері, і ми зайшли до кабінету.
Для себе пан Рено вибрав невелику кімнату, але умеблював її з вишуканим смаком і комфортом. Біля вікна стояв письмовий стіл з багатьма шухлядами. Перед каміном два оббитих шкірою фотелі. Поміж ними круглий стіл, а на ньому останні числа журналів та нові книги.