— Приховувати правду ніколи не корисно, пані! Наберіться мужності й розкажіть йому все.
Пані Рено погодилася на це з важким серцем, і її син дізнався, що батько, якого він любив, насправді ховався від справедливої розплати. Пуаро відразу ж відповів на запитання юнака, яке той поставив нетвердим голосом.
— Заспокойтесь, пане Жак. Ніхто нічого не знає. І, як мені здається, я не повинен утаємничувати поліцію. Весь час, розслідуючи справу, я працював не для них, а для вашого батька. Справедливість нарешті покарала його, та нема потреби, аби хтось дізнався, що він і Жорж Коно — одна і та ж особа.
Якось в нашій лондонській обителі я помітив на каміні чудову скульптуру породистої англійської гончої.
— Так, так, ви вгадали! — помітивши мій запитальний погляд, сказав Пуаро. — Я одержав свої п'ятсот франків! Правда ж, казковий собака? Я назвав його Жіро!
За кілька днів до нас завітав Жак Рено. На обличчі його був вираз непохитної рішучості.
— Пане Пуаро, я прийшов попрощатися з вами. Просто від вас я вирушаю у порт, а звідти до Південної Америки. В багатьох країнах того континенту вкладені батькові гроші, і саме там я збираюсь почати нове життя.
— Ви їдете сам?
— Зі мною мати… І Стоунер тепер виконуватиме обов'язки мого секретаря.
— І більше ніхто?
Жак зашарівся.
— Ви маєте на увазі…
— Дівчину, яка без тями кохає вас…
— Як я міг навіть просити її? — пробурмотів юнак. — Після всього, що було, хіба я маю право хоча б наближатися до неї?..
— Жінки володіють дивовижним талантом: в ім'я любові багато що забувати.
— Так, але… Але я був таким дурнем!
— Всі ми потрапляли в кепське становище, — філософськи зауважив Пуаро.
Обличчя Жака ще більше закам'яніло.
— Є ще одна причина: я син свого батька. Чи погодиться хтось побратись зі мною, знаючи це?
— Ви кажете, що син свого батька… А от я знаю жінку, здатну на велике кохання, на вищу самопожертву…
Юнак підвів очі.
— Мою матір?
— Так. І ви син своєї матері, так само як і свого батька. Тому ідіть до панночки Белли. Розкажіть їй все, нічого не приховуйте, і ви побачите, як вона вам відповість!
Жак подивився на нас розгублено.
— Ідіть до неї, але вже не як юнак, а як чоловік, котрого потерла вже лиха доля, але котрий сподівається почати нове життя. Попросіть її розділити його разом. Ви ще не усвідомлюєте цього, та кохання ваше пройшло випробування і витримало його. Кожний із вас віддав би своє життя за іншого. А це — найголовніше.
А як склалася доля капітана Артура Гастінгса?
Кажуть, він разом із подружжям Рено оселився на ранчо по той бік океану. Та мені б хотілося закінчити цю історію описом одного ранку на віллі Женев'єв.
— Я не можу називати вас Беллою, — сказав я, — бо це не ваше ім'я. А Дульці здається дивним і чужим. Отже, лишається Попелюшка. Пам'ятаєте, Попелюшка одружується з Принцом. Я не Принц, та…
Вона перебила мене:
— Певна, що Попелюшка попередила його. Бачите, вона не могла обіцяти перетворитися на принцесу. Вона ж була тільки маленькою посудницею…
— Зараз черга Принца, — перебив я. — Вам відомо, що він відповів на це попередження?
— Ні. А що?
— Він сказав: "Під три чорти!" — І поцілував її!
Я зробив те саме, що й Принц.