Чотар Василь Маланюк довго й щедро віншував господарів; на порозі стояли Шинкарук з дружиною; учитель дякував, а в пані Марії не сходив з обличчя сум…
…ви ж бачите, Василю, які ми стали самотні, чи не чули чого про наших дітей? вони з нами, добродійко, нині всі з нами, бо інакше бути не може, за Повстанську республіку кожен ладен віддати життя, й до цієї готовності ви самі своїх дітей намовляли молитвами, піснями, казками — ніхто вже не в силі вселити в них інший дух; чи зосталася живою моя Юлія після акції в Дебеславцях? вона разом з Іваном Захарчуком, ви його знали, і поки він живий…; так, так, знала, видно, це її доля, а про Богдана не чули? він в іншому кущі, казав вітати вас зі святами; бережіть себе, хлопці; хай і вас Бог береже…
Василь і пані Марія тихо розмовляли на порозі, а вчитель наливав у пугар сливовиці з бутля й обносив охочих колядників; охочими були всі, та скінчився трунок, і військо вирушило з подвір’я; вже заталаніла коляда під Ільковими вікнами, а потім почала віддалятися від двору до двору, й коли була обколядована найкрайніша хата на Царині, підохочені вояки почали спускатися вивозами на Пиконів.
…Вдова Марія прийшла до Наталки на Святий Вечір, готувала кутю і все позирала на доню, доглядаючись на її обличчі просвітку здоров’я, яке доконче мало прийти до неї із заміжжям, бо любов — то лік цілющий, а такої любови, як у Наталки з Василем, світ ще не знав: коли приходив — носив її на руках і обціловував, а вона все легшою ставала, і просив Василь Господа, щоб дожила до весни, а тепло додасть їй сили; тріщали люті морози на Пиконеві та Язвинах, і не чутно було в пущі ні добрих, ні злих духів — все завмерло у снігових потопах, скованих товстою шарінню, яка не провалювалася під ногами; Наталка сиділа на постелі й гріла руки до полохливого вогню, що палахкотів у печі; в хаті було душно, а вона мерзла і все допитувалася в матері, чи скоро прийде Василь; вже йдуть, ідуть, йно їх не видно; а я гарна нині, мамо, я гарна?; ти найкраща в світі, бо чого б так любив тебе Василь?..
Марія зраділа, побачивши, що Наталка зсувається з постелі; тримаючись за побічницю, вона підійшла до віконця, сперлася ліктями на підвіконня, продмухала шибку й притулилася чолом до скла; так вона й завмерла, придивляючись крізь вікно в ніч, й запитала її мати, що вона там бачить, але Наталка не чула: їй явилося видіння, якого мати уздріти не змогла б…
Марія застерегла дочку, щоб не дивилася у вікно до вранішньої зорі, бо в темряві злі сили блукають, але й цих слів не почула Наталка; вона побачила, як з лісу, збиваючи клепанями кетяги снігу із смерекового гілля, виходили на подвір’я мольфарового обійстя не вовкулаки і не упириця Лісна, а добрі люди: були це сам мольфар Іван, вуйко Мироняк і Федір Юлинин, які досі незримо перебували в язвинівських нетрях, а у святвечірню ніч, перед Різдвом, мов ті три зимові місяці з казки, вийшли на раду, посідали на пнях, й скрушно зітхнув вуйко Мироняк, поскаржившись, що злодійська куля перешкодила йому дізнатись про найважливішу для нього і для всього боднарівського люду істину: чи можна буде в тих колгозах, що мають заснувати большевики, хоч раз на день добре наїстися, бо якби таке могло статися, то для чого брати зброю в руки, воювати, гинути і врешті вибороти таку свободу, що й раз на два дні сухої ріски в роті не матимеш; Федір Юлинин бідкався, що бджоли вимерзнуть у вуликах, бо нема кому їх допильнувати: ні Ілько, ані Юзьо до борті не надаються, а як не буде бджіл, то не зародить сад, а не зародить сад, то звідки візьметься мармоляда до хліба, а сливова мармоляда — найпоживніший харч на переднівку; мольфар Іван мав найповажніший клопіт: відколи став духом, не може тримати чарівного топірця в руках, і хоч заклинання не забув, та без келепа воно не чинне; і ось настав Святий вечір, а нема як викликати лютого Чорногора на двобій, нема способу налякати його — щоб сидів сумирно в своїх гірських розколинах як зимою, так і літом; кожен край, мої ґазди дорогенькі, має злу силу, яка вряди–годи дає про себе знати пожежами, градобоями, буреломами, проте воля мольфарів уміла стримувати її святвечірнім заклинанням; що ж сподіється на світі, коли та зла сила зірветься з прив’язі й нашле на людей чортів рогатих, вихорів злих, домовиків чужих, які в старих житлах нові порядки заводитимуть, і не встигнуть люди вікон позачиняти, цебри та відра горі дном поперевертати, щоб не зачаївся в них чужий дух; і прилетить лютий Чорногор хижим яструбом, чорним круком, диким вепром, отруйним змієм, голодним вовком, а найпаче — жорстоким чужинцем: розійдуться тоді дерева і з гір повтікають, чорні зливи витиснуть ріки з берегів, поля замуляться баговинням, мертві встануть з гробів лякати живих, і нашої благословенної Боднарівки під небом не стане…
Зігнула мольфарову спину тяжка жура, і змізерніли перед нею клопоти вуйка Мироняка і Федора Юлининого, бо мовив старий Іван про погибель села, а не пасіки, про знівечення всього народу, а не однієї людини, а втім, зажура була у всіх подібною, бо смерть однаково відбирає життя — бджолі, людині чи всій громаді.
Довго сиділи ґазди в задумі, й ураз схопився мольфар, бо безнадійний розпач дійняв його душу, він простягнув угору руку, немовби хотів спіймати кинутий з неба топірець, та його не було, й зів’яв мольфар у невимовному туску, а тоді на порятунок зажуреним мужам явилося нове видіння: з лісу на подвір’я вийшли і стали поруч три жінки — білокоса Оксана, чорноволоса Софія й марна від любові Олена, яка теж уже встигла покинути спорожнілий без Федора світ; вони, усміхнені й добрі, несли, передаючи з рук у руки, золоту чашу, що яріла, мов сонце: сніг заіскрився міріадами діамантів, зчахнув лютий мороз, і надія зігріла серця мужів; чаша була наповнена черленим церковним вином, й жінки дали пити з неї чесним ґаздам, стратованим журбою.
Пугукнув пугач у лісі, й стрепенулася Наталка, чекаючи в тривозі, що сяде зловісний птах на стріху, щоб провістити їй смерть, та пугач замовк, зникли й привиди з мольфарового подвір’я, а тоді вийшли з вивозів молоді стрільці в мазепинках і з крісами на плечах, поставали перед вікном й заспівали похвальну пісню найкращій на світі дівчині, й відчула Наталка, як входить у неї молода сила.