Власть на місцях

Сторінка 3 з 8

Минко Василь

Міліція поскидала з себе зброю; ходять ні живі, ні мертві...

Під обід приїхало двоє вершників із села Сніжкова З відозвою Сніжкінського "временного правительства)] про повстання. У відозві говорилося:

"Ми Йдемо проти комуністів та жидів, проти гнобителів українського народу. Ми хочемо встановити справжню народню владу..." і т. ин. Говорили ще, що Київ і Полтава в руках Петлюри, а нам треба ного підтримати. Попатужимо всі свої СИЛИ, візьмемо Валки й підемо на Харків ...

Ми не знали, що робити.

Воєнком наш, Йосип Романович, розіслав скрізь і інців скликати народ і наказав бити в дзвона. Дехто, особливо просвітянці, уже розібрали зброю, що покидала міліція. Івана Пересаденка вибрали отаманом. Рябенка Петра — осавулом, мене — писарем. Отаман наказав розходиться по домах, а вдосвіта всім зібратися ...

Смеркло. Прийшов додому, ліг спати. Але сон не йшов на розум ... Щось ворушилося всередині — чи боязнь, чи чорт його знає.

Зодягся, взяв рушницю, пішов до виконкому. Пусто, двері відчинені; глянув у КУТОК : лежать рушниці, набої'. .

Що за біс?

Пішов до Мишка. Він говорить, що рушницю кинув, хай їй біс. Та й усі просвітянці покидали... То це, виходить, я сам ?.. Кинув рушницю, пішов спати.

/ травня. Не спав усю ніч: все ввижалося, що от-от прийдуть повстанці або більшовики й заберуть...

Перед ранком заснув. Крізь сон чую, що когось — от ловлять ... Прокинувся — було вже під обід.

Дядько прийшов із церкви (була неділя) і розповідав, що наїхали більшовики й ловлять Пересаденка й инших (про мене нічого не сказав, супостат, підожди, я тобі віддячу!). В чому був, вискочив за городи, а далі — в ліс. Над вечір зустрівся з Петром Рябенком. З-за кущів один одного злякалися ; я більше, бо в Петра була рушниця. Він мені розповів, що до мене аяі двічі приїжджали, скрізь нишпорили, штрикали штиками в солому, в погріб стріляли...

"От тобі й на, достукався!" пронеслось у голові.

.. Военкома шомполами відшмагали й посадили в холодпу.

— Тікаймо далі, Петька ?!

— Тікаймо!..

2 травня. Ночували за десять верстов у Туман о-вому лісі. Прокинулися рано:

— Що робити? Петро говорить:

— Ходім у Сніжків, подивимося, що хоч там робиться.

По дорозі звернули на хутір і поснідали. (Дядько, глянувши на Петрову рушницю, зараз дав).

В Сніжкові був центр усього повстання: з Ков'яг, Перекопу, Хмельової всі перебралися сюди. В бувшім волвиконкомі був штаб "временного правительства"! на чолі з Дацьком і Назаренком. В штабі нам дали хлібину, шматок сала й направили на фронт. Командував там Бандура Олексій, матрос із Водопою. В цепу лежало чоловік триста повстанців і стріляли в напрямку Валок. Відтіля строчив кллемет. Бачу я таьс діло й говорю Петрові:

— Давай тікати поки не пізно!

Петро не від того. Потихеньку рачком долізли до кущів — і дай бог ноги !

Верстов за сім від Сніжкова лягли в кущах відпочити. Скоро побачили ще кількох товаришів по нещастю, які тікали на чому світ держиться. Над вечір нас зібралося чоловіка з двадцять.

— Не вдержалися,— розповідали деякі.— У їх кулемети, а ми з відрізами та п'ятьома набоями.

Смеркало. З боку Сніжкова виднілася червона заграва й чулися поодинокі постріли.

Це більшовики палять Сніжків і розстрілюють нашого братчика! — хвалився один повстанець.— Я ледве втік. Кого вловлять з рушницею, на місці пускають у розход.

Кге, — думаю,— треба тікати !

Та й усі не від того. Але ну їй? Більшість ухвалили йти на Коломак і на Дикамські ліси. А ми

3 Петькою ТІІЇЄНЬКО В кущі й дьорнули на Корсунове, а далі — на Мельникове

Була вже північ. Нас перестрів якийсь кінний загін.

"Невже попалися?"—промайнуло в голові.

На наше щастя, це теж були повстанці з Мельникового та инших хуторів.

18 травня. От уже третій тиждень блукаємо по степах Полтавщини. Петро в одному хуторі вже іі дівчину собі знайшов. Мені не до дівчат: хочеться назад, але боюсь:

"Що як розстріляють?"

25 травня. Петро — великий боягуз: вдень усе спить по житах, а ночами по дівчатах швендяє. Рушниці вже немає — програв у двадцять одно. Замість сорочки носить якусь бабську холодайку. (Через цю холодайку, мабуть, і дівчина його кинула). Я найнявся до одної куркульки орати та гній у поле возити.

З череня. Чистив хлів од гною. В землі надибав закопану бодню з салом. Взяв два шматки, останню знову прикопав. Над вечір прийшов Петро іі попрохав чобіт:

— Забара Іван жениться, піду на весілля.

Я дав. Дивлюся, що й сорочки в нього нема, картуз поганий — дав і це.

5 червня. Що за біс, що Петро й досі не повертається ? Холодно ранками босоніж ..

А. тут до куркульки наймичка найнялася, можна б нрилабузнитися — боюся : яка з^босилом гульня ?

20 черепи. Химка й босого полюбила (иона тел; боса). Удень вкупі оремо, гній возимо, а вночі — звісно, молодецьке діло ...

Одне погано — куркулька годую препаскудно : куліш та затірка, щоб вона ними подавилася! А ще ж, гадина, чотирьох корів мас-;, п'ятеро свиней... А втім, біс її Пери ! МИ З Химкою сальцем із бодні підживаюмося.

2,5 червня. Набридло жить у стену. Ех, якби оце тут "Просвіту" організуваїи! Біда—ні з ким: сами куркулі та дезертири. Страшно жить у степу; навіть більшовики не показуються. А по ночах тільки й чуч=ш стрілянину. Хто на кого — біс його знаю. Каягуть — самоохорона.

28 червня. Розізнали якось волвиконкомці, де я. Прислали записку : "Дурень, чого ховаюшся ? Являйся ні в и діне !".

"Еге, явись, а ви розстріляюте або в тюрму запроторите !"

2 липня. Я ж пролетарій, за віщо ж мене стрілятимуть? Аджсж воюнком Посни служить. Та ще ж і босий я... Біс його бери, явлюсь!

3 липня. Піднявся рано, кажу тітці:

—■ Я вже йду від нас, дайте що за труди! — А дулі під ніс не хочеш? — відповіла вона сердито.— Жер, жер, дармоїд, та ще й гроші давай! Пішов так, на суху.

0 .іипня. Хоч би на сміх хто запитався, де я блукав. Голова тільки сказав:

-— Чудило горохове! Чого я; ти ховався? Ми я; усі на місці, а Йосипа тільки випороли.

У липня. Волвиконком доручив мені об'їздити всі хутори і взяти на учот всі сем'ї червоноармійців. Ну, що ж, поїду!

Погано тільки, що нема чобіт, а картуза вже дістав.

12 липня. Я виїхав. Захватив із собою рушницю системи "Гра" без жодного патрона В без бойка (для виду й "устраше;нія", бо так ніхто ні їсти, ні пити не дасть, а тим більше підводи).