АЛІМА
В клубі Енського полку йшла татарська вистава. Я сидів у куточку й уважно слухав, хоча нічого й не розумів. Коли публіка сміялася — і я сміявся, публіка зідхала тяжко — і я зідхав ... Підчас антракту стало вже зовсім сумно: жодної тобі знайомої людини, ні
3 ким поговорити, розважитися. Нетерпляче чекав дії, бо мною заволоділа одна артисточка... Іменно артистечка, бо була така маленька — маленька... По ролі звали її Алімою. Дививсь — не відривав очей:
Ех, чорт забери ! Гарна дівчина... Підсів ближче, далі — ще ближче... Вже Аліма перед очима___
Ні, таки й справді вона гарнесенька і грач гарно. От тобі й татарка!.. Треба буде познайомиться.
Надходив фінал. Публіка в залі — ані телень. На сцені Аліма і Равхат, її коханець. Забралися за руки, щось тихо розмовляють... Я напружив очі, боюся ворухнутися, змигнути. Враз мене немов щось підкинуло : Аліма заспівала. Заспівала якоїсь сумної — сумної татарської пісеньки... І мені чомусь вчулась у тій пісеньці своя журлива українська мелодія. Вслз~ хаюсь і не вірю: на сцені співак Аліма — татарка, а десь у мені, десь всередині співак українка.
4 Беладонна 07
Кінець, урвалося. Клята завіса сховала від мене Аліму ... Виходив з залі неохоче, з якимсь піднвееним> болючим настроям. А круг мене тільки й чулося.:
Аліма, Равхат... Равхат, Аліма... Якші, бек якші___
Т мені раптом заманулося почути свою слово, заманулося почути замість "якші, бек якші" своє "гарно, дуже гарно" ... Бо й справді ж Аліма гарна.
Ех, якби оце вона була українкою. Ну й устругнув би я українську виставу___
В уяві почав переробляти Аліму в українку, в уяві бачив уже, як Аліма в керсетині, у вишиваній сорочці, у віночку, заливаються соловейком:
Ой вербо, вербо, де ти зросла, Що твоє листячко вода знесла ...
А вона б заспівала... О, Алімя б заспівала... І, захопившись, непомітно для себе замугичив півголосом :
Ой знесла, знесла тиха вода, А я молода, як ягода ...
Раптом мені вчулося, ніби ззаду хтось підспівує,. Я хутко озирнувся і аж здригнувся від несподіванки: переді мною стояла Аліма...
— Чого ви так злякалися, товаришу?
— Ні-ні... Тут хтось співав... мені здалося...
— Ви співали, а я підтягнула. Мені страшенно подобаються ця пісня.
— Ви її знаєте!?.
— Як же! Рідна...
— Що?..
— Рідна, говорю.
— Та ви___Ви хіба українка?..
— Сама справжнісінька! З Маріуполя. Мені від несподіванки й дух захопило.
— Та невже — бо, справді ?..
— Чого ви так скрикнули ?..
— Та як же не кричати... Мені хочеться зараз на всю Казань закричатп...
— От вам і на!.. Чому ?
— Від радости... Два роки не чути жодного українського слова і раптом___Ви мені, звичайно, пробачте, але я не можу... Мені хочеться зараз співати, танцювати ... (Звичайно, тут радість була зовсім ин-пюго характеру, але чого з запалу не скажеш___).
Слово по слов} — познайомилися. Виявилося, що Аліма була жінка начальника цього ж клубу. Натякнув за виставу. Мою Аліму немов підкинуло:
— Ви серйозно ?.. Так давайте, давайте ... Та чого чи стоїмо, сідайте!
Сів поруч неї і тільки тепер помітив, що круг нас зібралося чоловіка з двадцять цікавих і уважно слухають нашу розмову. їм, певно, було цікаво чути українську мову. Деякі перемовлялись з Алімою коротенькими репліками, вона весело по-татарському їм відповідала.
— Так що ж ми влаштуймо, га?
— Що влаштуймо ?.. А що б вам хотілося, наприклад ?
— Мені дуже хочеться зіграти "Наталку-Полтавку":
— Наталку?.. Якші, якші!
— Тільки як би швидше. Страшенно хочеться грати. Чотири роки не грала...
Вона схопилася з місця і пішла, співаючи, танцювати.
Полюбила Петруся Та сказати боюся: Ой, лихо не Петрусь, Личко біле, чорний вус ...
— Стривайте! — зупиняю її.— А де ж ми ще українців візьмемо?
— Знайдемо... Усю Казань облазимо, з — під землі видряпаймо...
¥ V ¥
Читав я десь на кіноафіші: "Раз гарна баба — успіх ґарантовано". Це по-їхньому зветься "установкою". Підписуюсь обома руками: раз Аліма гарна — діло в мене піде. Клята дівчина підіймає— настрій і енергію .. . Ну, про це потім — біжу на репетицію. Аліма грає-Наталку, я Петра. Инших персонажів теж підібрав. Трохи не той, але зійдуть. Тут важна Наталка, а Наталка на ять. Репетиції йдуть, як по маслі пливуть. Акомпаніятор попався — просто віртуоз. Трапилась маленька запинка: це у Виборного не виходило — віддав йому Петра, сам граю Виборного ...
Якось увечері кличе Ахмет, чоловік Аліми, до себе:
— Приходь, іпташ 1, побалакаїм.
Я, звичайно, не від того. Одне те, що Ахмет хлопець таки гарний, а друге — Аліма!.. Сиділи, говорили, чай пили. Аліма дзвоником заливаються (власно її Анею звати, але мені дозвольте Алімою називати. Що ж, як так подабаються). Згадала, як колись у Маріуполі на сцені грала, як в Ахмета закохалася:
— Українка, а за татарина заміж вийшла ... Сміються, пустую, потім як засипе по-татарському,
як горохом об стінку.
Ахмет — собі, а я сиджу тільки, очі витріщивши ...
"Чорт їх відаю, про віщо вони тараторять. Мо, вони, З мене сміються? .." Сумно стало, противно ... А хтось із середини ніби дратую:
— Дурень, дурень... У кого ти закоханий ? Ти ж глянь, як вона коло Ахмета увиваються ...
Враз Аліма немов прокидаються, блискаю очима і пускаються в танок:
Эх, яблочко, Куда котишься...
Де й настрій знову взявся!..
Так в Ахмета Аліма — українка.
А у мене Ніна — козачка з Дону___
Аліма — це вогонь, краса. Одним поглядом зачаровую ... А як заговорить, усміхнеться... Ех! А Ніна:
— Доки ти будеш дурня точити? Коли ти кинеш оті дурацькі комедії? Тобі вже двадцять п'ять років...
— Не розумі^, бісова лялька. їй аби нове плаття, панчішки фільдеперсові, брилик шовковий...
А може й Аліма така?.. Мо, вона тільки зараз подобається? Може, вона іі не гарна зовсім?.. Треба придивишся пильніше, треба заглянути в душу! Але як його заглянути, коли Ахшет завжди стирчить над душею ?
— Українська мова,— говорить,— подобається.— І сидить на сцені.
— Хм, мало чого мені не подобається...
Якось Аліма не прийшла на репетицію. Не прийшла день, не прийшла й другий... Третього з'являється й говорить, що все з Ахметом покінчено. Пішла моя голова ходором:
— Е, момент... Та біда — Ніна, та ще й з "зача-тієм"... Оця мені Ніна!"