— Ну й Ахмет, ну й Ніна!.. Не дали в кашу наплювать.
Зайшли в ресторан. Замовили дюжину. Я:
— Так за чиє здоров'я ?
— Ний за своє, а потім побачимо. Випили, закусили.
— Н}, товариші, так мінятися, чи що, будемо?
— Як?!
— Так на так... Ти береш Ніну, а я беру... Дівчата з місць — ми посадили.
— Згода, Ахмете?
— Та як же ?.. Аня, той ...
— І Ніна, той___
— Що "той" ?
— Та той... Так на так виходить. Тільки й ріж-ниці: в тебе буде українченя, а в мене — татарченя ___
Останню зусилля — і дівчата в двері й на вулицю... Ми з Ахметом ще сидимо й мовчки допиваймо дюжину ...
Харків Зима 1926/27 року