Що лі далі буде?
— Голод, злидні, смерть ...
13 липня. Страшне село вночі: тихо — тихо ...
Не чуть дівочих пісень, парубоцьких перегуків.
Тінями ходять вартові по вулицях, та собаки жалібно виють...
Ходимо всі звірами, з бомбами, рушницями в руках... Ідеш селом — і тобі здасться, що сотні очей на тебе на-шуть, сотні рушниць наставлено ... А селяни ще й лаються : "Бандити гарні, а ви гірші від усяких бандитів!"
Ну. як не обидно?
25 липня. В Минківці утворено райревком. Прислали нових голову та военкома. Старих заарештували й посадили в тюрму.
Мене бог милував, якось оставили.
Ще гірше стало жити : там бандити насідають, а тут нове начальство...
"Ідейні комуністи" називаються:
— Того ніззя, того не можна... Годі, — кажуть,— на мужичих шиях їздити!
От тобі й на: навіщо тоді й власть пролетарська Здалася ?!.
4 серпня. І я в тюрмі... І мене заарештували...
— Боже мій, за віщо ?.. Що всі свої сили віддавав за диктатуру?.. Що життям своїм відстоював Минківку від бандитів, контр — революції та куркуляччя?..
Ех, нема правди на світі !
14 серпня. Нас обвинувачують, що ніби — то ми пропили півтораста пудів місцевого податку, неправильно повідбирали в куркулів тарантаси, жеребців, кожухи, чоботи ... Знущалися над селянами, деряіали по три дні голодними в холодній і т. д.
Та я на ввесь світ закричу, що це неправда!
25 серпня. Мене допитували самого. Показували сто двадцять заяв від дядьків, в яких писалося, що я загнав куркулям двадцять десятин лісу, повідбирав у незаможників землю й повернув куркулям, що я нив, гуляв, нічого не робив___
— Ну, стривайте, дайте мені повернутися до вас! 21 вересня. К чорту писати !..
Не було в світі правди й не буде! Ну де яі таки: ^а мою тяжку працю, за те, що ночами не спав, не доїдав, груддю, можна сказати, відстоював радянську власть і — п'ять років !!!
Розпишуся і кришка :
Петро Васильович Товариш Юхно — Пролетарський
Казань Літо 1926 р.