— Ну? — поспитав старший інспектор Дейві.
— Чоловік, якого я бачила тої ночі, був не канонік Пеніфазер,— оголосила міс Марпл,— якщо, звичайно, тільки-но був він.
— Пам'ятаю, ви казали...
— Знаю. Він справді був схожий на каноніка Пеніфазера — чуб, одяг і все інше. Але хода була не така. Мені здається, мені здається, той був молодший. Дуже й дуже шкодую, що ввела вас в оману, але тієї ночі я бачила не каноніка Пеніфазера. Даю собі голову відрубати.
— Цього разу ви кажете правду, міс Марпл?
— Так,— запевнила міс Марпл,— шкодую, що ввела вас в оману.
— Ви були дуже близькі до правди. Канонік Пеніфазер справді повернувся в готель тої ночі. Ніхто не бачив, як він зайшов, але це не дивина. Він зайшов після півночі. Піднявся сходами, відчинив двері до свого номера і вступив досередини. Що він побачив чи що сталося потім, ми не знаємо, бо він не може чи не хоче нам повідати. Якби пощастило якось відсвіжити його пам'ять.
— Є одне німецьке слово,— замислено промовила міс Марпл.
— Яке?
— Боже, вискочило з голови, але... Почувся стук у двері.
— Можна?
У покій вступив канонік Пеніфазер.
— Ну, як, добре? — запитав він.
— Чудово,— відповів Батько. — Я тільки-но розмовляв із міс Марпл. Ви знаєте міс Марпл?
— О, так,— кивнув головою канонік, не зовсім певний, чи це відповідає дійсності.
— Я тільки-но розказав міс Марпл, як ми розібрали всі ваші дії. Тої ночі ви повернулися до готелю після півночі. Зійшли вгору, відчинили двері до свого номера, переступили поріг. — Він умовк.
Раптом міс Марпл вигукнула:
— Пригадала! Німецьке слово. Doppelgänger!1
— Авжеж, авжеж,— здивовано вигукнув Пеніфазер,— як я міг забути! Ви маєте рацію. Після того фільму, "Єрихонські мури", я повернувся сюди. Зійшов нагору, відчинив двері до свого номера і побачив,— диво, та й годі! — виразно побачив самого себе, що сидів обличчям до мене на стільці. Як ви сказали, люба міс Марпл, Doppelganger! Це було щось неймовірне! А потім, дайте подумати... — Він закотив очі догори, намагаючись пригадати.
— А потім,— докінчив Батько,— захоплений зненацька вашою появою, появою того, про кого думали, ніби він щасливо прибув до Люцерна, хтось ударив вас по голові.
Розділ двадцять шостий
Канонік Пеніфазер подався в таксі до Британського музею, а міс Марпл старший інспектор посадовив у фойє. Чи не зачекала б вона там десять хвилин? Міс Марпл не заперечувала, рада нагоді посидіти, роззирнутись і поміркувати.
Бертрамів готель. Стільки спогадів... Минуле переплелося з сучасністю. Вона знову згадала французьку фразу: "Що більше ми змінюємося, то більше лишається все, як було". Так, справді, подумала вона.
їй стало шкода Бертрамового готелю і себе. Хотілося б їй знати, чого знову треба від неї старшому інспекторові Дейві. Вона відчувала в ньому збудження, породжене близькістю мети. Нарешті його плани почали справджуватися. Вирішальний день для старшого інспектора Дейві.
Життя в Бертрамовім готелі йшло як звичайно. Ні, подумала міс Марпл, не як звичайно. Була й різниця, хоча вона не могла збагнути, в чому вона, може, в зачаєній тривозі.
— Всі готові? — весело поцікавився старший інспектор.
— Куди ви поведете мене цього разу?
— Завітаємо до леді Седжвік.
— Вона тут?
— Так, із донькою.
Міс Марпл підвелася. Вона розглянулася довкола і прошепотіла:
— Бідолашний Бертрамів готель.
— Що означає бідолашний Бертрамів готель?
— Гадаю, ви добре знаєте, що я маю на увазі.
— Так, можливо, адже я вас уже трохи знаю.
— Завжди стає трошки сумно, коли доводиться руйнувати шедевр.
— Ви називаєте цей будинок шедевром?
— Певна річ, і ви теж так вважаєте.
— Розумію, що ви маєте на увазі,— зізнався Батько. — Якби, скажімо, ви одержали ділянку, геть заглушену бузиною, то вам би не лишилося нічого іншого, як викорчувати її усю.
— Я погано розуміюся на садівництві, та якби йшлося про суху гниль, я б не заперечувала.
Вони піднялись ліфтом і подалися в кінець коридору, де був номер леді Седжвік та її доньки.
Старший інспектор постукав у двері, почувся голос: "Зайдіть", і він вступив до покою, за ним — міс Марпл.
Бесс Седжвік сиділа на високому стільці біля вікна, на колінах лежала книжка, якої вона не читала.
— Знову ви, старший інспекторе. — Вона перевела погляд на міс Марпл, і на обличчі їй промайнув ледь здивований вираз.
— Це міс Марпл,— відрекомендував старший інспектор Дейві. — Міс Марпл, це леді Седжвік.
— Я зустрічалася з вами раніше,— промовила Бесс Седжвік. — Цими днями ви були з Селіною Гейзі, чи не так? Та сідайте ж,— додала вона і знову обернулася до старшого інспектора Дейві. — Роздобули якісь відомості про людину, що стріляла в Ельвіру?
— Поки що ні.
— Сумніваюся, що ви їх колись роздобудете. У такий туман виходять тільки хижаки і никають навколо в пошуках самітних перехожих жінок.
— Почасти це слушно,— погодився Батько. — Як там ваша дочка?
— О, з Ельвірою все гаразд.
— Приїхала сюди з вами?^
— Так. Я зателефонувала н опікунові — полковникові Ласкому. Він не тя-мився з радощів, що я виявила бажання взяти опіку на себе. — Вона раптом засміялася. — Любий старий друзяка. Він завжди сприяв спілці матері з дочкою!
— Мабуть, він має рацію,— зауважив Батько.
— О, ні, не має! Просто наразі це було б найкраще — у мене така думка. — Вона повернула голову, визирнула з вікна і сказала вже іншим голосом. — Я чула, ви заарештували мого приятеля — Ладислава Малиновського. На якій підставі?
— Не заарештував,— поправив її старший інспектор Дейві. — Він просто допоможе нашому розслідуванню.
— Я послала свого адвоката, щоб подбав про нього.
— Вельми розумно,— схвально промовив Батько. — Кожному, хто має бодай найдрібніші непорозуміння з поліцією, не завадить мати адвоката. Інакше можна набалакати багато зайвого.
— Навіть якщо ти зовсім невинний?
— Тоді адвокат, можливо, ще потрібніший.
— Ви цинік, чи не так? Можу я дізнатися, про що ви його розпитували?
— Найперше ми хочемо знати напевно всі його маршрути тої ночі, коли загинув Майкл Ґормен.
Бесс Седжвік рвучко випросталася на стільці.
— Невже ви серйозно вірите, що Ладислав міг стріляти в Ельвіру? Вони навіть не знайомі одне з одним!