— Проте, як я вам уже казав, справа, певно, до цього не дійде. За браком доказів. Візьміть, наприклад, себе. Вас запросять бути свідком, свідком того, що казала її мати, свідком її зізнання у злочині.
— Знаю,— кивнула головою міс Марпл. — Вона це мені навіяла. Вона вважала за краще вбитися задля волі своєї дочки. Вона це мені накинула. Як передсмертне прохання.
Двері до спальні відчинилися, і зайшла Ельвіра Блейк. На ній була проста темно-блакитна сорочка, волосся розпущене. Чисто тобі янгол з картини доби раннього італійського відродження! Гостя перевела очі з одного співрозмовника на іншого і промовила:
— Я чула гуркіт машини, галас. Щось скоїлося?
— На превеликий жаль, міс Блейк,— сухим тоном відповів інспектор Дейві,— ваша мати загинула.
Ельвіра ледь розтулила рота.
— О, ні,— пробелькотіла вона. То був кволий, непевний протест.
— Перед тим, як утекти,— провадив старший інспектор,— а то була втеча, вона зізналась у вбивстві Ґормена.
— Хочете сказати, що вона...
— Авжеж,— урвав Батько. — Саме так вона сказала. Ви маєте щось додати? Ельвіра довго дивилася на нього, відтак злегка тріпнула головою.
— Ні,— відказала вона,— не маю.— Відтак повернулася і вийшла з покою.
— Ну,— озвалася міс Марпл,— невже ви отак її й відпустите? По короткій паузі Батько щосили грюкнув кулаком по столу.
— Ні,— заревів він,— ні, присягаю Богом, ні!
Міс Марпл неквапливо і поважно кивнула головою.
— Боже, змилуйся над нею,— сказала вона.