— Вона впаде, вона лізе вгору по ринві! — вигукнула міс Марпл. — Але чому вгору?
— Хоче видряпатися на дах. Це єдиний її шанс, і вона це знає. Боже мій, погляньте на неї. Пнеться вгору, наче кішка. Схожа на муху, що лізе по стіні. Страшенно небезпечно!
Міс Марпл бурмотіла з приплющеними очима:
— Увірветься, не долізе...
Жінка, за якою вони стежили, зникла з очей. Батько трохи відступив од вікна.
Міс Марпл запитала:
— Ви хочете піти і... Батько похитав головою.
— Куди мені з таким черевом? На такий випадок я поставив своїх людей. Вони в курсі, що робити. За кілька хвилин ми знатимемо... Якщо послати слідом за нею людей, можуть бути численні жертви! Такі жінки, як вона, одна на тисячу! — Він зітхнув. — Вона шалена. О, в кожному поколінні є жменька таких. їх годі приручити, їх не вільно допускати до суспільства, силувати жити згідно з законом та звичаями. У них свій стиль життя. Якщо вони святі, то доглядають уражених проказою або не бояться бути замученими в джунглях, якщо вони погані, то чинять нечувані звірства, а іноді стають справжніми дикунами! Гадаю, вони були б у своїй стихії, якби народилися в іншу добу, коли кожен залежав від самого себе, кожен виборював собі життя. Вони щокроку наражалися б на ризик, скрізь на них чигали б небезпеки, і вони хоч-не-хоч ставали б небезпечні для людей. Такий світ улаштовував би їх, у ньому вони почувалися б, як у*себе вдома. А наш — ні.
— Ви передбачали, що вона встругне?
— Аж ніяк. Це один з її сюрпризів. Несподіваних. Бачте, вона все це чи не надумала. Вона знала, до чого хилиться справа. Тож сиділа, дивилася на нас, підтримувала розмову і воднораз розмірковувала. Вона вперто, без упину крутила мозком. Гадаю... Ах!
Він замовк. Зненацька розляглися рев машини, вищання коліс та гуркіт потужного швидкісного двигуна. Батько вихилився з вікна.
— Вона спустилася донизу і сіла в машину.
Машина з оглушливим ревом і вищанням завернула за ріг, і прекрасний білий монстр шалено погнав вулицею.
— Вона когось задавить,— ужахнувся Батько. — Уб'є силу людей, як не вб'ється сама.
— Цікаво знати... — почала міс Марпл.
— Певна річ, вона хвацький водій, збіса хвацький водій. Ух! Трохи когось не збила!
Вони чули рев машини з увімкненою сиреною, чиє виття поступово завмирало. Долетіли стогони, крики, вищання гальм, сигнали машин, нарешті гучний скрегіт коліс, рев випускної труби і...
— Розбилася,— здогадався Батько.
Він незворушно стояв на місці — із терплячістю, прикметною для його могутньої огрядної статури. Міс Марпл мовчки стояла поруч. Потім з вулиці, наче на змаганнях з естафетного бігу, стали передавати повідомлення. Чоловік, що стояв на хіднику навпроти готелю, глянув угору на старшого інспектора і зробив кілька швидких знаків руками.
— Вона загинула,— тяжко зітхнув Батько. — Мертва! їхала зі швидкістю понад дев'яносто миль на годину і ввігналась у паркову огорожу. Більше жертв нема, поминаючи легко поранених. Таких блискучих водіїв треба пошукати! Так, вона мертва. — Він рушив у глиб кімнати і похмуро кинув:
— Вона перша розповіла свою історію. Ви її чули.
— Так,— підтвердила міс Марпл. — Чула. Запанувала коротка тиша.
— Ясно, то була неправда,— спокійно провадила міс Марпл. Батько глянув на неї.
— Не вірите їй, так?
— А ви?
— Ні,— відказав Батько.— Ні, не вірю — вона сказала неправду. Вона все вигадала так, щоб було схоже на правду, та це — неправда. Вона не стріляла в Майкла Ґормена. А ви часом не знаєте, хто це зробив?
— Ще б пак ні,— відповіла міс Марпл. — Дівчина.
— О! Коли вам спало таке на думку?
— Я довго думала,— зізналася міс Марпл.
— Я теж,— зізнався Батько. — Тої ночі її охопив страх. А ті брехні, що вона набалакала, були чистісінькі брехні. Але спершу я не міг зрозуміти мотиви.
— Це завдало мені клопоту,— підхопила міс Марпл. — Вона довідалася, що мати двічі брала шлюб, та невже дівчина піде через це на вбивство? Тільки не нині! Гадаю, тут приплуталися гроші.
— Так, гроші,— погодився старший інспектор Дейві. — Батько залишив їй великий маєток. Дізнавшися, що мати брала шлюб із Майклом Ґорменом, вона зміркувала, що шлюб із Коністоном незаконний. Це означає, подумала вона, що гроші їй не дістануться: хай вона і його дочка, але незаконна. Та, бачте, вона помилилася. Ми вже стикалися з таким випадком. Усе залежить від духівниці. Цілком ясно, що Коністон залишив спадщину їй і називав у духівництві саме її ім'я. Звичайно, вона б одержала гроші, але вона цього не знала і не збиралася випускати з рук спадщини.
— Чому їй так конче потрібні були гроші? Старший інспектор Дейві похмуро відповів:
— Щоб купити Ладислава Малиновського. За гроші він ладен з нею одружитися, а так під вінець би не став. Вона була не в тім'я бита, ця дівчина. Вона знала ціну його любові, але хотіла його купити, купити на певних умовах. Вона відчайдушно в нього закохалася.
— Знаю,— зітхнула міс Марпл і пояснила: — Я бачила її очі того дня...
— Вона знала, що з грошима його матиме, а без грошей утратить,— вів далі Батько. — І надумала холоднокровне вбивство. Вона не ховалася ,в цих околицях, звичайно. Поблизу не було жодної душі. Вона просто стала під огорожею, пальнула і зойкнула, а коли Майкл Ґормен побіг вулицею від готелю, застрелила його, а тоді знову закричала. Вона все добре розрахувала. Не хотіла, щоб молодого Ладислава оскаржили в убивстві. Украла його пістолет, бо тільки так могла легко його роздобути і навіть гадки не мала, що його запідозрять у злочині або що тої ночі він опиниться поблизу. Вона вважала, що вбивство припишуть якомусь розбишаці, який скористався з туману. Так, вона все добре розрахувала, але пізніше тої ж таки ночі її опанував страх! І її мати боялася за неї.
— А тепер же як? Що ви наміряєтесь робити?
— Я знаю, що стріляла вона,— відказав Батько,— та не маю доказів. Може, їй усміхнеться фортуна. Нині навіть закон, здається, ґрунтується на засаді — дай собаці вкусити бодай раз, удаючись до образної мови. Досвідчений адвокат, либонь, спробує зіграти на жалощах: молоде дівча, нелегке дитинство. До того ж вона вродлива.
— Так,— погодилася міс Марпл. — Люциперові діти завжди вродливі і, як ми знаємо, квітнуть, мов зелений лавр.