Очистили проходи від непотрібного мотлоху, без чого не можна було дістатися з одного відділення в інше. Замість розбитих залізних трапів поставили стрем'янки або почепили штормтрапи. Подекуди встигли полагодити перебиті водопровідні труби. В бортах корпуса залатали пробоїни, з палуб прибрали воду. Корабель, звільнившись від зайвої ваги, зменшив свою осадку на два фути. Остійність його значно збільшилася. Але ми не могли не розуміти того, що коли здійметься буря, то нам не бачити Владивостока. Все те, чим тимчасово залатали пробоїни, вмить знищать удари хвиль. Рани "Орла" знову розкриються, знову він почне захлинатися водою, і тоді вже ніякі людські зусилля не врятують його від загибелі.
Ще сумніше стало, коли я поговорив з артилеристами. Щоправда, деякі гармати вдалося на ранок полагодити. З п'ятдесяти восьми гармат тільки половина зовсім вийшла з ладу, а решта могла стріляти. На перший погляд це було якоюсь утіхою. Але насправді втішатися не було чим.
Насамперед у всіх уцілілих гармат змістилися приціли, і на кораблі не лишилося ні далекомірів, ні приладів управління вогнем. А викидати снаряди за таких умов так само марно, як марно під час бійки торохтіти хлопавками. Одні башти повертали руками, в інших була пошкоджена електрична подача снарядів. У деяких гармат зменшився кут підвищення, і вони стали непридатними для стрільби з дальніх дистанцій. Багато елеваторів у батарейній палубі було зруйновано. Бойових припасів лишилася в погребах тільки п'ята частина.
Мало того, ці рештки припасів були розподілені по судну нерівномірно: там, де уціліли гармати, не було снарядів, а де були снаряди, не діяли гармати. Кормова дванадцятидюймова башта мала тільки чотири снаряди. Один комендор цієї башти сказав:
— В разі чого — бухнемо чотири рази, а потім сідай і закурюй. Коротше кажучи, броненосець зберіг не більше десяти процентів
своєї бойової моці. Він спроможний буде захищатися тільки від крейсера 2-го рангу.
На верхній палубі я зустрів боцмана Воєводіна, що й^іов у бойову рубку. Стомлений і змарнілий, із запаленими очима, він здивовано подивився на мене й заговорив:
— Немовби прорвалися. В усякому разі, поки що йдемо благополучно. Знаєш, чого ще нам бракує? Я, як і всякий моряк, ненавиджу туман, але тепер він був би нам до речі — густий такий, непроглядний. В ньому наші кораблі загубилися б, як голка у молоці.
— Так, це було б для нас порятунком.
Але туману не було. Широко розсунувся горизонт, прозорий, з чудовою видимістю.
— А може, і так дійдемо до Владивостока? — спитав я.
— Можливо,— відповів боцман, ідучи від мене.
Мирно зітхало море, ніби дражнило нас ілюзією щастя.., А через кілька хвилин, позаду лівого траверза, далеко на горизонті, показався димок. Він виростав так повільно, ніби там розпалювали вогнище. За першим димком помітили другий, третій. Звістка про це облетіла всі відділення броненосця. Люди одразу занепокоїлись. А коли окреслились обриси п'яти військових кораблів, то перед кожним з нас постало тільки одно болюче питання: свої це наближаються до нас чи чужі?
— Братці, та це ж наші судна, їй-богу, наші! — радісно вигукнув молодий матрос.
— Звичайно, наші,— згодилися з ним і інші.— Он "Нахимов", "Аврора" ідуть, за ними тягнеться "Александр III".
— "Александр", кажуть, учора потонув.
— Ну, то, мабуть, "Суворов".
— А труби у нього звідки взялися? Хіба, як гриби після дощу, виросли за ніч?
— Ні; товариші, ви всі помилилися! — крикнув гальванер Козирєв, що тільки-но спустився на палубу з бойової рубки.— Зараз я сам дивився в підзорну трубу. Це ворог до нас наближається.
Очі матросів вп'ялися в Козирєва з такою ненавистю, ніби він став лиходієм для команди, і залунали загрозливі вигуки:
— Не патякай!
— Башку відірвемо!
Я побіг до машинної майстерні, щоб повідомити про новину інженера Васильєва. Його там не було. Я пішов в операційний пункт. Лікарі міняли пов'язки пораненим офіцерам І матросам, а ті стогнали від болю або марили. Турботливо гудів вентилятор, очищаючи в приміщенні повітря, просякнуте ліками й запахом крові. В кутку, на табуретці, спираючись на костур, похмуро сидів Васильєв і дрімав. Я взяв його за лікоть.
— На горизонті з'явились японські кораблі.
Мені здавалося, що я сказав тихо. Але ті поранені, які лежали ближче до Васильєва, раптом заворушилися, підводячи в тривозі голови.
— Що таке? Які кораблі?
— Кілька димків показалося вдалині, а чиї судна — поки що невідомо,— відповів за мене Васильєв таким спокійним голосом, ніби сказав про якусь дрібницю, і попросив мене провести його в машинну майстерню.
Ми залишили поранених у невіданні, і поки йшли, він говорив:
— "Отже, знову ми попали під нагляд противника. Кепське наше становище, дуже кепське! А головне — нічого не вигадаєш, щоб позбутися лиха, яке нас настигає. Минулої ночі я не міг зовсім спати. Мозок ніби чадом просякнутий. Втомився. Зараз ляжу й засну так, що не прокинуся навіть тоді, коли корабель потопатиме.
— Я постараюсь на випадок катастрофи витягти вас нагору. Ми з вами заздалегідь виплигнемо за борт.
— Спасибі за добрий порив, але для мене він буде непотрібним. Я побіг на верхню палубу.
На містку біля бойової рубки стояли старший офіцер Сидоров, лейтенанти Модзалевський та Павлінов і мічман Саккеларі, розглядаючи в біноклі японські кораблі. Вони йшли паралельним з нами курсом. Наші офіцери й сигнальники намагались визначити типи суден. Це були легкі, швидкохідні крейсери: "Сума", "Чіода", "Акіцусіма", "Ідзу-мо". Окремо від них трималися ще два якісь крейсери. Відстань до ворога була понад шістдесят кабельтових.
На "Николае І" був піднятий сигнал: "Бойова тривога", а потім адмірал Небогатов наказав своєму загонові повернути "всім враз" на вісім румбів ліворуч. Наші судна пішли строєм фронту на зближення з противником, щоб зіткнутися з ним, поки не підійшла до нього допомога. Але він зрозумів наш маневр і негайно відступив, користуючись величезною перевагою в ході. Наш загін знову ліг на попередній курс норд-ост 23°.
Японці були не досить сильні, щоб затримати нас. В свідомості слабо воскресала надія на порятунок. Але одразу ж прийшло ще гнітючіше розчарування: показалися димки попереду лівого траверза. За розпорядженням адмірала Небогатова, до них помчав на розвідку крейсер "Изумруд". Хвилин через тридцять, які здалися нам неймовірно довгими, він, повернувшись, доповів, що наближається новий загін ворожих крейсерів. Очевидно, японці, домовившись по бездротовому телеграфу, стягали навколо нас свої сили. І справді, незабаром помітили ще шість суден в напрямі на ліву раковину. Доля наша була вирішена наперед.