— Чи скажеш ти нам, погане дівчисько, як зброяр Просперо опинився на волі?
Суок мовчала.
— Струсніть її.
— Та добре! — наказали Товстуни.
Голубоокий гвардієць трусонув дівчинку за плечі. Крім того, він заліпив їй у лоба болючого щигля. Суок мовчала.
Товстуни зашипіли від злості. Строкаті голови докірливо захиталися.
— Очевидно, — сказав Перший Товстун, — ніяких подробиць нам не пощастить почути.
При цих словах зоолог ляснув себе долонею по лобі:
— Я знаю, що треба зробити!
Зборище насторожилося.
— У звіринці є клітка з папугами. Там зібрано папуг рідкісних порід. Вам, звичайно, відомо, що папуга вміє запам'ятовувати і повторювати людську мову. У багатьох папуг чудовий слух і прекрасна пам'ять… Я гадаю, що вони запам'ятали все, про що вночі говорили оце дівчисько і зброяр Просперо… Тому я пропоную викликати в Зал Суду свідками деяких моїх чудових папуг.
Схвальний гомін прокотився по залу.
Зоолог пішов у звіринець і незабаром повернувся. На його вказівному пальці сидів великий старий папуга з довгою червоною бородою.
Пригадайте: коли Суок блукала вночі по звіринцю, — пригадайте! — їй видався підозрілим один папуга. Пам'ятаєте, вона бачила, як він дивився на неї і як, прикинувшись сонним, посміхнувся у свою довгу червону бороду.
І тепер на пальці зоолога, так само зручно, як і на своїй срібній жердині, сидів цей самий червонобородий папуга.
Тепер він посміхався вельми недвозначно, втішаючись, що викриє бідненьку Суок.
Зоолог заговорив з ним по-німецькому. Папузі показали дівчинку.
Тоді він ляснув крилами і закричав:
— Суок! Суок!
Голос його нагадував тріск старої хвіртки, яку вітер рве з іржавих завіс. Зборище мовчало. Зоолог торжествував.
А папуга робив свій донос. Він передав справді те, що чув уночі. Отже, коли вас цікавить історія визволення зброяра Просперо, то слухайте все, що кричатиме папуга.
О! Це була на диво рідкісна порода папуги. Не кажучи вже про красиву червону бороду, яка могла зробити честь будь-якому генералові, папуга чудово передавав людську мову.
— Хто ти? — тріщав він чоловічим голосом.
І тут же відповідав дуже тоненько, підробляючись під голос дівчинки:
— Я Суок.
— Суок!
— Мене послав Тібул. Я не лялька. Я жива дівчинка. Я прийшла тебе визволити. Ти не бачив мене, як я ввійшла у звіринець?
— Ні. Я, здається, спав. Сьогодні я заснув уперше.
— Я тебе розшукую в звіринці. Я побачила тут чудовисько, яке говорило людським голосом. Я думала, що це ти. Чудовисько померло.
— Це Туб. Значить, він помер?
— Помер. Я злякалась і закричала. Прибігли гвардійці, і я сховалася на дереві. Я така щаслива, що ти живий! Я прийшла тебе визволити.
— Моя клітка міцно замкнена.
— У мене є ключ від твоєї клітки.
Коли папуга пропищав останню фразу, обурення охопило всіх.
— Ах, підле дівчисько! — закричали Товстуни. — Тепер зрозуміло все. Вона вкрала ключ в наслідника Тутті і випустила зброяра. Зброяр розбив ланцюг, розламав клітку пантери і схопив звіра, щоб пройти вільно двором.
— Так!
— Так!
— Так!
А Суок мовчала.
Папуга ствердно кивнув головою і тричі пролопотів крилами. Суд скінчився. Присуд був такий:
"Удавана лялька обдурила наслідника Тутті. Вона випустила найголовнішого заколотника і ворога Трьох Товстунів — зброяра Просперо. Через неї загинув кращий екземпляр пантери. Тому обманщиця засуджується до смерті. Її роздеруть звірі".
І уявіть собі: навіть коли був зачитаний присуд, Суок не поворухнулася!
Все зборище посунуло у звіринець. Виття, писк і свист звірів вітали процесію. Найбільше хвилювався зоолог: адже він був наглядачем звіринця!
Три Товстуни, радники, чиновники й інша палацова знать повсідалися на трибуні. Вона була захищена ґратами.
Ой, як ніжно світило сонце! Ой, як синіло небо! Як виблискували плащі папуг, як крутилися мавпи, як пританцьовував зеленкуватий слон!
Бідна Суок! Вона не милувалася цим. Мабуть, очима, повними жаху, вона дивилася на брудну клітку, де, присідаючи, бігали тигри. Вони були схожі на ос — принаймні мали таке саме забарвлення: жовте з коричневими смугами.
Вони спідлоба дивилися на людей. Іноді вони мовчки роззявляли червоні пащеки, з яких тхнуло сирим м'ясом.
Бідна Суок!
Прощавай, цирк, площі, Август, лисичка у клітці, любий, великий, сміливий Тібул!
Голубоокий гвардієць виніс дівчинку на середину звіринця і поклав на гарячий блискучий граніт.
— Дозвольте… — сказав раптом один із радників. — А як же наслідник Тутті? Адже, коли він дізнається, що його лялька загинула в лапах тигрів, він помре від сліз.
— Тсс! — шепнув йому сусід. — Тсс! Наслідника Тутті приспали… Він спатиме непробудним сном три дні, а може, й більше…
Всі погляди були прикуті до бідолашної рожевої грудки, що лежала поміж клітками.
Тоді вийшов приборкувач, ляскаючи батогом і поблискуючи пістолем. Музиканти заграли марш. Так Суок востаннє виступила перед публікою.
— Аллє! — крикнув приборкувач.
Залізні двері клітки загуркотіли. З клітки важко і безшумно вибігли тигри.
Товстуни зареготали. Радники захихотіли і затрясли перуками. Ляскав батіг. Три тигри підбігли до Суок.
Вона лежала нерухомо, дивлячись в небо нерухомими сірими очима. Всі підвелися. Всі ладні були закричати від задоволення, побачивши розправу звірів з маленьким другом народу…
Але… тигри підійшли, один нахилив лобату голову, понюхав, другий торкнув котячою лапою дівчинку, третій, навіть не звернувши уваги, пробіг мимо і, зупинившись перед трибуною, почав гарчати на Товстунів.
Тоді всі побачили, що це була не жива дівчинка, а лялька — пошматована, стара, непотрібна лялька.
Скандал був повний. Зоолог з конфузу відкусив собі половину язика. Приборкувач загнав звірів назад у клітку і, з презирством підкинувши ногою мертву ляльку, пішов скидати свій парадний костюм, синій, з золотими шнурами.
Зборище мовчало хвилин п'ять.
І мовчанка була порушена зовсім несподівано: над звіринцем у блакитному небі вибухнула бомба.
Всі глядачі гепнулися носами в дерев'яну підлогу трибуни. Всі звірі стали на задні лапи. Одразу вибухнула друга бомба. Небо затягло білим димом.
— Що це? Що це? Що це? — залунали вигуки.
— Народ іде на приступ!
— У народу — гармати!