Вона сміялася, гладила їх розпатлане волосся, витирала маленькими ручками свіжу кров з їхніх облич, термосила дітей і строїла їм кумедні міни, плакала і белькотала щось нерозбірливе.
— Дайте її сюди, — сказав зброяр Просперо, і голос його затремтів; багатьом здалося, що в очах його блиснули сльози. — Це моя рятівниця!
— Сюди! Сюди! — кричав Тібул, розмахуючи зеленим плащем, як величезним листком лопуха. — Це мій маленький дружок. Іди сюди, Суок!
А здалеку поспішав, пробиваючись крізь натовп, маленький, усміхнений доктор Гаспар…
Трьох Товстунів загнали в ту саму клітку, в якій сидів зброяр Просперо.
ЕПІЛОГ
Через рік було велике і веселе свято. Народ справляв першу річницю визволення з-під влади Трьох Товстунів.
На Площі Зорі був влаштований спектакль для дітей. На афішах красувалися написи:
СУОК!
СУОК!
СУОК!
Тисячі дітей очікували появи улюбленої актриси. І в цей святковий день вона виступала не сама: маленький хлопчик, трохи схожий на неї, тільки з золотим волоссям, вийшов з нею на естраду.
Це був її брат. А раніш він був наслідником Тутті.
Місто вирувало, тріпотіли знамена, мокрі троянди сипалися з мисок квіткарок, гарцювали коні, уквітчані різноколірним пір'ям, крутилися каруселі, а на Площі Зорі маленькі глядачі, завмираючи, дивилися виставу.
Потім Суок і Тутті були засипані квітами. Діти оточили їх.
Суок вийняла маленьку дощечку з кишені своєї нової сукні і щось прочитала дітям.
Наші читачі пам'ятають цю дощечку. Однієї страшної ночі, конаючи, таємнича людина, схожа на вовка, передала їй дощечку з печальної клітки в звіринці.
Ось що було написано на ній:
"Вас було двоє: сестра і брат — Суок і Тутті.
Коли вам минуло по чотири роки, вас викрали з рідного дому гвардійці Трьох Товстунів. Я — Туб, учений. Мене привезли до палацу. Мені показали маленьку Суок і Тутті. Три Товстуни сказали так: "Ось бачиш дівчинку? Зроби ляльку, яка не відрізнялася б од цієї дівчинки". Я не знав, для чого це було потрібно. Я зробив таку ляльку. Я був великим вченим. Лялька повинна була рости, як жива дівчинка. Суок мине п'ять років, і ляльці теж. Суок стане дорослою, гарненькою і сумною дівчинкою, і лялька теж буде такою. Я зробив цю ляльку. Тоді нас розлучили. Тутті лишився в палаці з лялькою, а Суок віддали мандрівному цирку в обмін на папугу рідкісної породи, з довгою червоною бородою. Три Товстуни наказали: "Вийми серце хлопчика і зроби йому залізне серце". Я відмовився. Я сказав, що не можна позбавити людину її людського серця. Що ніяке серце — ні залізне, ні крижане, ні золоте не може замінити людині просте, справжнє людське серце. Мене посадили в клітку, й відтоді почали переконувати хлопчика, що серце в нього залізне. Він мусив вірити цьому й бути жорстоким і суворим. Я просидів серед звірів вісім років! Я обріс шерстю, і зуби мої стали довгими і жовтими, але я не забув про вас. Я прошу вас — простіть мені. Ми всі були знедолені Трьома Товстунами, пригноблені багатіями й пожадливими ненажерами. Прости мені, Тутті, — що мовою знедолених означає: "Розлучений". Прости мені, Суок, — що означає: "Все життя…"